на основі аналізу зарубіжного та українського законодавства доведено необхідність створення нормативно-правових актів, які б регулювали проблеми психологічного захисту особи, суспільства та держави, виокремлювали проблему забезпечення інформаційно-психологічної безпеки в особливий аспект нормативно-правового регулювання;
обґрунтовано значення громадянської та політичної культури як основного чинника у системі обмеження маніпулювання у виборчому процесі;
визначено домінуючу роль громадянської компетентності та інститутів її формування у процесі забезпечення можливості свідомого політичного вибору. Стверджується, що політична компетентність є мінімально необхідним рівнем знань, який гарантує політичну грамотність та обмежує ефективність маніпулятивного впливу;
встановлено основні напрями підвищення індивідуальної невразливості до маніпулятивних технологій через культивування свідомого відношення громадян до своєї ролі у політичному процесі, через уникнення надмірної емоційності при прийнятті політичних рішень та формування своїх політичних орієнтацій на основі суми відповідних знань, отриманих у процесі свідомого переконання та вільного спілкування.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона поглиблює рівень знань про маніпулятивні технології та можливості їх обмеження у сучасному виборчому процесі. Висновки та положення дисертації можуть бути використані в підготовці наукових праць, навчальних посібників та спецкурсів з політичних наук та у навчальному процесі на філософських, соціологічних та юридичних факультетах вузів при читанні курсів з політології та політичної психології.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що матеріали сприятимуть кращому розумінню й вирішенню практичних політичних проблем українського суспільства, пов’язаних з використанням та обмеженням маніпулятивних впливів у виборчому процесі. Рекомендації мають прикладне значення й можуть бути застосовані у виборчий період як основні чинники захисту як окремої особистості, так і суспільства та держави від маніпулювання, а також зменшення ефективності останнього.
Матеріали дисертації можуть бути використані як методологічне підґрунтя для подальших досліджень проблеми політичного маніпулювання та його обмеження, а також у сфері наукового консультування.
Особистий внесок здобувача полягає в самостійному опрацюванні й узагальненні теоретичного матеріалу за темою дисертації, виробленні концептуальної схеми дослідження, побудові системи нормативного обмеження маніпулювання електоратом у виборчому процесі.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження апробовано у формі доповідей на наукових конференціях: „Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства” / Всеукр. науково-практична конференція. – Львів, 24 вересня 2005 р.; „Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі” / Всеукр. науково-практична конференція. – Львів, 15-16 травня 2006 р.; „Політична наука в Україні: стан і перспективи” /Науково-практична конференція. – Львів, 10-11 травня 2007 р.; „Політичний процес у сучасній Україні: регіональний вимір” /Міжрегіональна конференція. – Львів, 26 травня 2007 р.; на щорічних звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 5 статей у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України.
Структура роботи обумовлена метою, завданнями, об’єктом і предметом дослідження та обраною методологією. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки, список використаних джерел налічує 243 позиції.
У „Вступі” обґрунтовано актуальність, розкрито ступінь наукової новизни дослідження проблеми, сформульовано об’єкт і предмет дослідження, наукову мету та завдання, подано методологічну основу дисертації, її теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження.
У першому розділі „Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичного маніпулювання” розглянуто основні методологічні підходи до розуміння понять „вплив”, „маніпулювання”, „політичне маніпулювання”, проаналізовано наукові джерела з проблеми та основні чинники, які обумовили звернення вчених до проблем обмеження маніпулювання у виборчому процесі.
У підрозділі 1.1 „Стан дослідження проблеми, аналіз джерельної бази” проаналізовано стан опрацювання теми дослідження в українській та зарубіжній науковій літературі, виділено ключові аспекти проблематики політичного маніпулювання та його обмеження, що знайшли відображення у залучених до дисертації роботах Г. Лебона, Р. Чалдіні, С. Московічі, Г. Шіллера, Р. Даля, Є. Доценко, С. Кара-Мурзи, Р. Гудіна, Є. Берна, Б. Бессонова, Є. Аронсона, Є. Пратканіса, В. Бурлачука, В. Розенбаума, Б. Кормича, Г. Грачова, І. Мельника, Г. Ємельянова, В. Лепського, В. Денисенка, С. Наумкіної, А. Колодій, О. Ліщинської, В. Бурдяк, Н. Ротар, Л. Леонтьєвої тощо.
В ході проведеного джерелознавчого дослідження основних трактувань понять „вплив”, „маніпулювання” та „політичне маніпулювання”, автором стверджується, що соціальний вплив є процесом, що реалізується в ході взаємодії двох і більше рівнопорядкових систем і результатом якого є зміни в структурі, стані хоча б однієї з цих систем. Зосереджено увагу на проблемах впливу у політичній практиці, який трактується як процес несиметричної взаємодії політичних акторів та широких верств, виступаючи однією із основних складових владних відносин.
Доведено існування в політичній практиці раціональних та ірраціональних методів впливу, останні з яких найчастіше мають руйнівне значення. Йдеться про негативні інформаційно-психологічні, маніпулятивні впливи, мета яких полягає у прихованому спонуканні індивідуальних і соціальних суб’єктів до дій на шкоду власним інтересам задля інтересів окремих осіб, груп або ж організацій, що здійснюють ці впливи. На основі джерелознавчого дослідження маніпулювання у виборчому процесі, стверджується, що попри значну кількість наукових розробок у вказаній сфері, комплексного дослідження захисту від маніпулятивних впливів у політичній практиці на сьогодні не існує, що зумовлено, передусім, закритістю інформації про використання таких впливів та багатоманітністю проявів їх застосування.
Досліджено основні напрями теоретико-методологічного розгляду феномену маніпулювання та політичного маніпулювання. На основі аналізу з’ясовано та аргументовано, що маніпуляція являє собою складне та багатогранне явище, яке потребує детального наукового дослідження. Стверджується про існування різноманітних підходів до пояснення цього феномену з акцентами уваги на меті маніпулятивних дій, на засобах, які при цьому застосовуються, на співвідношенні між маніпулятором та маніпульованим. Розуміння маніпуляції в основному зводиться до прихованого впливу, факт якого не повинен бути зауважений об’єктом маніпулювання. Оскільки завданням є уточнення суті політичного маніпулювання, під останнім розуміється процес впливу на здійснення політичного вибору. Такий процес зазвичай має прихований характер та формує у громадян „ілюзію вибору”, коли об’єкт впливу переконаний у власному свідомому управлінні своїми думками, поведінкою. вибором.
Зроблено висновок, що політичне маніпулювання створює видимість демократії, коли народом, що має природне право приймати рішення, управляють умілі маніпулятори, які нав’язують йому необхідні рішення. Відтак відбувається не просто обман чи прямий примус, а приховане управління, яке перетворює громадянина із суб’єкта в об’єкт політики.
У підрозділі 1.2 „Методологічні підстави дослідження обмеження маніпулювання електоратом у виборчому процесі” узагальнено та систематизовано різноманітні теоретико-методологічні підходи до розгляду проблематики протистояння та обмеження маніпулятивного впливу. Особливу увагу зосереджено на з’ясуванні суті понять „психологічний захист” та „інформаційно-психологічна безпека особистості, суспільства та держави”, які в поєднанні із способами обмеження маніпулювання становлять цілісну систему боротьби з маніпулятивними впливами.
Зазначено, що психологічний захист являє собою складну систему соціальних, соціально-психологічних і індивідуально-особистісних механізмів, утворень і форм поведінки, яка повинна забезпечити інформаційно-психологічну безпеку людини в суспільстві, її психологічну захищеність в умовах дії різноманітних інформаційних факторів і в різних інформаційно-комунікаційних ситуаціях. Інформаційно-психологічна безпека трактується як стан захищеності громадян, окремих груп та соціальних верств, масових об’єднань громадян та населення в цілому від негативних інформаційно-психологічних впливів; як стан, при якому суспільство в цілому і кожна особистість сприймають існуючу дійсність як адекватну та надійну.