Ці виродливі види володарювання (тиранія одноособового владики або юрби, панування кліки) уже не є, відповідно до Цицерона, формами держави, оскільки в таких випадках зовсім відсутнє саму державу, що розуміє як спільна справа й надбання народу, відсутні спільні інтереси і загальнообов'язкове для всіх право.
Запобігти подібному виродженню державності, на думку Цицерона, можна лише в умовах найкращого (тобто змішаного) виду державного устрою, утвореного шляхом рівномірного змішання позитивних властивостей трьох простих форм правління. Як найважливіші переваги такого державного ладу Цицерон відзначав міцність держави й правову рівність його громадян.
Творча спадщина Цицерона, у тому числі і його навчання про державу й право, дуже вплинуло на всю наступну людську культуру. Його праці перебували в центрі уваги римських (стоїки, юристи, історики) і християнських (Лактанций, Августин й ін.) авторів. Пильний інтерес до його ідей проявляли мислителі епохи Відродження, а потім і французькі просвітителі, що бачили в Цицероні свого великого предчу й гуманіста. Великим авторитетом ім'я й ідеї Цицерона як великого республіканця, борця за волю й справедливість користувалися в діячів Французької революції (О. Мирабо, М. Робеспьера й ін.).
Висновок
Уже в стародавності в рамках всеохоплюючого філософського знання склалися й розвивалися політичні теорії, у центрі уваги яких перебували такі питання, як сутність, походження, цілі, основні форми й шляхи розвитку держави, його вплив на громадян й ін. Головне з них - пошук основ найкращого порядку й правління, обґрунтування ідеї необхідності залучення до керування саме тих, хто дійсно вміє керувати.
Політична ідеологія Древнього Рима, що складала під сильним впливом ідей грецьких мислителів, розробила ряд своєрідних конструкцій, що залишили помітний слід в історії політичних вчень. Серед них - знамените визначення держави («справа народна»), дане Цицероном. Проблема подолання політичного відчуження в політичній ідеології Древнього Рима виражена слабко. Термінологічно вона намічена визначенням держави як «справи народної», теоретичним виправданням системи стримання і противаг, що попереджають виродженю республіки в тиранію.
Заслуга Цицерона полягає в тому, що він заклав правовий принцип у взаємини керуючих і керованих: “Під чинність закону повинні підпадати всі, а не тільки деякі, обрані громадяни”. Тим самим він заклав основи теорії правової держави. Найкращою формою державного устрою Цицерон визнавав “змішану” форму держави. Вона сполучає переваги царської влади (турбота монарха про підданих), аристократії (мудрість правителів) і демократії (воля народу). Не малий внесок вніс й Аристотель висунув припущення про природне походження держави, назвавши людини політичною істотою. Класифікуючи форми державного устрою по числу пануючих, правильними формами (монархія, аристократія, полиття) він уважав ті, при яких метою політики є загальне добро, а неправильними (тиранія, олігархія, демократія) - ті, де переслідуються лише власні інтереси й мета влади імущих. Аристотель висловив чимало геніальних здогадів. Так, станом стабільності держави він уважав наявність у суспільстві великої верстви середньо забезпечених громадян, висловлював ідею верховенства закону, увів поняття «природного закону».
Політичні погляди того часу носили найчастіше досить загальний характер, не опиралися звичайно на відповідний емпіричний матеріал, хоча й розроблялися нерідко в тісному зв'язку із спостереженням за політичним розвитком реального життя в містах-полісах. Уже в той час минулого виділені такі найважливіші для політичного знання поняття, як “політика”, “влада”, “держава”, “закон”, “право”, “республіка”, “демократія”, “монархія”, “аристократія”, “олігархія”, “тиранія”, “деспотія”, “воля” і багато інших. Політичні ідеї стародавності зробили дуже великий вплив на наступний розвиток політичної думки.
Література
1. История политических и правовых учений: Учебник; МГУ. Юрид. факультет/ Под ред. О.Э. Лейста. - М.: Зерцало-М, 2002.
2. Мухаев Р.Т. Политология: Учебник для вузов. М.: Приор, 1997.
3. Утченко С.Л. Цезарь. Цицерон. - М.: Мысль, 1998.
4. Хрестоматия по истории Древнего Рима. Под ред. С.Л. Утченко. М., 1962.