Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дослідження становить 58 сторінок. Кількість сторінок, не включаючи перелік джерел і літератури, додатки становить 36 сторінок. Список використаних джерел включає 112 найменувань і займає 8 сторінок. Обсяг додатків становить 12 сторінок.
РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ І РІЗНОВИДИ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ
1.1 Поняття «партійна система»
Невід’ємною складовою політичних відносин є стосунки між партіями, що найвиразніше виявляються на терені відносин до державної влади. Це означає, що партійні системи є складовими політичної системи суспільства загалом. [Бебик. Базові засади політології, с. 201]
Насамперед необхідно визначитися з терміном «партійна система», під яким розуміють:
- право партій на формування власної системи правління (С. Ньюмен);
- сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, які прагнуть до представництва в ньому (Е. Каак, А. Ковтнер);
- сукупність відносин між легальне діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві (Є. Вятр, Л.Дунаєва);
- сукупність політичних партій, які існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством (В. Євдокимов).
На думку В.М. Бебика, під партійною системою слід розуміти сукупність політичних партій, відносин між ними, між партіями й державою, їх характер, умови діяльності, погляди на базові цінності політичної культури суспільства та ступінь узгодженості у цих поглядах, що реалізовані у прийнятих ними ідеологічних доктринах та формах і методах практичної політичної діяльності.
Отже, характер партійних систем визначає вид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства. [Бебик. Базові засади політології, с. 201]
Подібне визначення дають також М.В.Примуш, С.Д.Гелей та С.М.Рутар, Е.Ф.Пуфлер.
Будь-яка партійна система характеризується, по-перше, загальною кількістю партій; по-друге, умовами, в яких вони діють; і по-третє, реальними можливостями, які є в будь-яких партій для того, щоб стати керівною (керівними). Всі три наведених ознаки є визначальними. [Примуш, с. 162]
Необхідним також, на думку автора, є зазначити, що партійна система структурує соціальні інтереси і політичні погляди, дає їм можливість виявлятися на суспільно-політичні сили, зокрема виборців, допомагає їм висувати і направляти депутатів у представницькі інституції. Все це дає підстави стверджувати, що партійна система є другим після держави найважливішим каналом здійснення влади. [Пуфлер, с. 1]
1.2 Типологія партійних систем
У країнах сучасного світу склались різні партійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основними принципами їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками.
Типологія партійних систем передбачає декілька варіантів:
1. тритипова схема М.Дюверже, згідно з якою партійні системи поділяються на однопартійні, двопартійні та багатопартійні (мультипартійні);
2. тритипова система Б.Гаврилишина, який поділяє партійні системи на олігархічні, противаг (боротьби за владу) і колегіальні (співпраці при владі);
3. семитипова схема Дж. Сарторі з таким поділом партійних систем: однопартійна, гегемоністська, домінування, двопартійна, обмеженого плюралізму, поляризованого плюралізму, атомізована;
4. типова система А. Лейпхарта, який поділяє партійні системи за способом утворення коаліцій на підставі їхнього ставлення до існуючих у суспільстві протиріч: лівоцентриська, правоцентристська, ліво-права, лівоцентристсько-права.
Класифікація Дж.Сарторі, на відміну від інших класифікацій, не тільки розрізняє партійні системи за кількістю функціонуючих у політичній системі партій, а й враховує характер їх взаємодії, ступінь політичного впливу на суспільство загалом і політичну систему зокрема. Тому таку класифікацію можна використовувати у наукових дослідженнях як найдосконалішу. [Гелей, Рутар. Політологія, с. 211-212 ]
Отже, у сучасному світі можна виокремити сім основних видів партійних систем:
- однопартійні (колишній СРСР, Китай, Куба, Північна Корея);
- з партією-гегемоном (Мексика, колишні країни соціалістичного табору);
- з домінуючою партією (Японія, Індія — в окремі періоди своєї історії);
- двопартійні (США, Канада, Великобританія);
- поміркованого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція);
- поляризованого плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);
- атомізовані (Малайзія). [Бебик. Базові засади політології, с. 202]
Найчастіше у світовій політичній практиці використовується партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується існуванням трьох-п'яти партій, з яких жодна не переважає й не може самостійно утворити правлячу коаліцію. Відтак вони змушені йти на досягнення угод, компромісів щодо формування уряду згідно з кількістю виборних депутатських мандатів у парламенті та місцевому самоврядуванні. Доволі поширеною є й поляризована партійна система, за якої боротьбу за політичну владу ведуть більше шести партій. Якщо в країні налічується надто багато невеликих партій (що особливо характерно для посттоталітарних суспільств), як правило, вони утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборної боротьби. Звичайно, такі угоди не можуть бути довготерміновими і не можуть гарантувати політичної стабільності в суспільстві.
Політична практика свідчить, що відслідковується стійка тенденція зменшення кількості партійних блоків і партій у суспільствах з політичною та економічною стабільністю. [Бебик. Базові засади політології, с. 202-203]
1.3 Особливості партійної системи України
Відміна в 1990 р. шостої статті Конституції СРСР, в якій, закріплювалося монопольне положення КПРС подолала формальні перешкоди для розвитку в Україні багатопартійної системи. З цього часу партійна система України у своєму розвитку зазнає ряду якісних змін, послідовно змінюючи свою конфігурацію. [Шведа]
Проведений автором аналіз дозволяє відзначити, що соціально-політична ґенеза політичних партій в Україні пройшла такі етапи: протопартійний (1960 – поч.1990 p.); формотворчий (1990 - 1993 рр.); період переходу від багатопартійності до багатопартійної системи (1994 - 1998 рp.); трансформація партійної системи України (1998 р. - до наших часів). [Бойко]
Здобуття Україною незалежності прискорило процес створення політичних партій. На сьогодні налічується 158 зареєстрованих політичних партій (станом на 1 листопада 2008 року).
Не дивлячись на чисельність та широту політичного спектру, партії України не стали центрами, де акумулюється потенціал суспільства, не стали справжнім елементом системи влади. Жодна з них не має достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. [Політологія / Примуш,с.157]
Аналіз розвитку партійної системи України дозволяє зробити висновок, що вона є багатопартійною системою малих партій. Політичне майбутнє таких партій, як свідчить досвід зарубіжних демократій, пов'язане зі створенням блоків. [Рагозін]
Партійна система України може бути охарактеризована, якщо скористатися класифікацією Дж. Сарторі, як багатопартійна обмеженого поляризована система [Рагозін], при якій в Україні поряд із двома основними партіями або «партійними таборами» (під останнім ми розуміємо, наприклад союз ПР і КПУ при якому комуністи, фактично будучи окремою партією, змушені слідувати у фарватері Партії регіонів, оскільки всі інші конфігурації парламентських коаліцій для них неможливі) буде існувати ще й «третя партія», яка відіграватиме роль балансу між «помаранчевими» і «синіми». Слід зазначити, що мова йде саме про партійну систему обмеженого плюралізму, а не про так звану «партійною системою двох-з-половиною партій», бо, наприклад, у нинішніх умовах роль третьої партії може зіграти як Блок Литвина, так і Блок «Наша Україна - Народна самооборона», котрий теоретично може вибирати – приєднуватися йому до БЮТ чи до ПР. [Сімгномів]
Проте С.Д.Гелей, С.М.Рутар та Е.Ф.Пуфлер характеризують партійну систему України як атомізовану. На думку автора дослідження, атомізована партійна система характерна для періоду 1994-1998 рр.
Сьогодні в Україні відбувається кристалізація партійної системи, переконаний в цьому і директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко. «Відзначається тенденція збільшення учасників виборів у період з 1998 по 2006р., проте, у парламент потрапляє дедалі менше партій. У 2006. з 78 політичних сил до Верховної Ради України пройшли п’ять». [Якименко]
Проте було б помилково вести мову про завершеність процесу партійного будівництва у нашій державі. Не може не турбувати й те, що значна частина партій представляє фактично бізнес-проекти, є політичним відгалуженням окремих фінансово-промислових груп, партіями одного лідера. Непокоїть і те, що головними у партійному будівництві стали не партійні програми, не ідеологічні засади, а імідж окремих політиків. Йдеться і про вузький соціально-політичний та ідеологічний спектр політичного будівництва, несталість соціальної бази окремих партій, що є надзвичайно серйозною проблемою. [Політичні партії – провідний чинник розвитку політичної системи в Україні: Матеріали «круглого столу», с. 30]
Нині, на думку М.П. Рагозіна, партії і партійна система України перебувають на роздоріжжі: або триватимуть спроби штучного створення домінуючої партії («партії влади», як її називають у політичній публіцистиці), або політичний клас України усвідомить необхідність засвоєння правил політики суспільної демократії, які передбачають проведення переговорів, досягнення компромісів і підписання угод, відмову від принципу «переможець отримує все», врахування інтересів опозиції, утворення стабільних союзів і коаліцій тощо. [Рагозін]