Якщо б в Україні партії всерйоз і чесно зайнялися розробками своїх програм, а президент як гарант конституції утримував би при цьому за допомогою Мін’юсту рамки права, то не тільки кількість партій могла б скоротитися, але й уся політична карта України значно б переконструювалася. Маються на увазі, звичайно, не беззмістовні декларації та лозунги, а реальні програми, в яких детально визначені цілі та завдання партій, засоби і методи їх досягнення й вирішення. [Примуш, С.226-227]
Виборчі платформи політичних партій загалом відповідають власне партійним програмам, проте мають ухил до популізму та не розраховані на серйозний аналіз з точки зору оцінки можливостей їх реалізації.
Звітність за виконання партіями висунутих ними програм не має системного характеру та використовується переважно як технологічний засіб пропагандистських кампаній напередодні виборів.
Для підвищення якості партійних програмнеобхідно внести зміни та доповнення до Закону України «Про політичні партії в Україні», що передбачають чіткі вимоги до структури та змісту партійних програм і забезпечити взаємообумовленість партійної програми, виборчої платформи партії та програми діяльності парламентсько-урядової коаліції; а також застосування партійних програм як підґрунтя для діяльності партії і її парламентської фракції. [Політичні партії – провідний чинник…]
ВИСНОВКИ
Загальновизнаним сьогодні є той факт, що партійна система має велике значення для функціонування демократії.
Демократичний розвиток держави, становлення громадянського суспільства вимагають належного формулювання, відображення і представлення багаточисельних політичних інтересів, що існують у суспільстві та справляють вплив на суспільне життя. Політичні партії є суспільним інститутом, який покликаний об’єднувати громадян навколо проблем загальнодержавного розвитку. Стан розвитку партійної системи чітко відображає ступінь розвитку політичної, економічної, культурної сфери суспільного життя.
За умов політичного суперництва, коли пропозиції перевищують попит (багато партій претендують на владу, кілька кандидатів — на один мандат депутата тощо) засобом організації політичної діяльності та водночас формою здійснення політичного управління стає політичний маркетинг.
Сучасний політичний маркетинг – це методологія і практика політичного життя сучасних демократій. Вона дозволяє, використовуючи сучасні політичні технології, представити розмаїтість «товарів» на політичному ринку і забезпечити кожному громадянину можливість зробити свій вибір.
Особливість політичного ринку полягає в тому, що він виникає і функціонує тільки за наявності відповідних умов: певного рівня демократії, багатопартійності, запровадження альтернативних виборів та інших ознак відкритого суспільства.
Політичний маркетинг виходить з того, що політичні смаки, уподобання, переконання у людей різні і треба враховувати це своєрідність, а не боротися з ним шляхом політичного примусу та насильства. У тому суспільстві, де політика робиться на самому верху суспільної піраміди, а потім політичні ідеї та установки пропонуються громадянам, які змушені споживати не те, що подобається, а те, що їм пропонує діючий режим, політичний маркетинг неможливий. А там, де політика формується з урахуванням політичних устремлінь пересічних громадян, потреба в політичному маркетингу з'являється неминуче. Не випадково в країнах з розвинутими демократичними традиціями партії витрачають на маркетингові дослідження для своїх лідерів щорічно значні кошти. Сама політична практика підказує, що в сучасних умовах без маркетингового забезпечення будь-якої претендент на лідерство виявляється приреченим на провал.
В умовах сучасного споживання на перше місце у виборчій кампанії виходить не „що” (кандидат, передвиборча програма), а „як”, тобто сукупність засобів та методів впливу на виборця (який опиняється в ролі споживача) для досягнення політичної влади.
У випадку з політичним маркетингом в якості "фірми" виступає партія, а в якості товару - кандидат, якого треба загорнути в потрібну обгортку (одяг, манери, публічні дії, символіка, політична, економічна, інші програми і т.п.) і "успішно продати "виборцям (тобто отримати необхідне для перемоги число голосів). "Хоча між продажем кандидата, - зазначає Ф. Котлер, - і стимулюванням роздрібного продажу мила або гоління лез існує величезна різниця, деякі атрибути комерційної реклами міцно увійшли в побут політичного процесу". Те ж саме можна сказати і про співвідношення маркетингу товару та маркетингу політичної партії (лідера) у цілому.
Отже, визначальною рисою політичного ринку є те, що товаром тут виступають суб’єкти політичного процесу (політичні діячі, партії та ін.), покупцем – електорат, а грошовими засобами – голоси виборців.
Відомість – одна з важливих складових успіху на виборах. Однак це тільки перший крок до перемоги. Для того, щоб кандидат став впливовою політичною фігурою, потрібна цілеспрямована і професійна робота з реальним і навіть більше з потенційним виборцем.
В Україні політичний маркетинг, як і власне, політичний ринок, ще тільки формуються. Однак у вітчизняну політичну практику все активніше входять специфічні товари політичного ринку, тобто різноманітні вигоди і привілеї. Насамперед це пов’язано зі зростанням ролі політичної реклами та широким використанням засобів масової інформації, а також включенням такого потужного засобу впливу на політичні рішення, як громадська думка.
Слід відзначити, що в Україні формується політичний ринок зі своїми особливостями. Форми і методи політичного маркетингу є найважливішим сучасним засобом політичної самоорганізації демократичного суспільства. Їх широке використання особливо доцільне в умовах сучасного розвитку України, для якої питання політичної організації і консолідації суспільства набули актуальності. Соціальна роль і завдання сучасного політичного ринку полягають в тому, щоб забезпечити демократичне функціонування політичної сфери, вивчення попиту і підготовку пропозиції «політичного товару», цивілізоване змагання різних політиків, партій та програм.
На думку автора, поширення в українському політичному житті форм і засобів політичного маркетингу, різноманітних політичних технологій, безсумнівно, потрібно розглядати як певну закономірність на шляху розбудови демократичного суспільства і важливу умову подальшого удосконалення його політичної сфери.
Виходячи із мети, завдань і змісту дослідження, його основних результатів і одержаних висновків, автором пропонуються наступні рекомендації:
- формування ефективної та стабільної партійної системи;
- необхідно і далі вивчати проблеми політичного маркетингу в Україні;
- доцільно вжити заходи для удосконалення вітчизняного законодавства, що дало б змогу обмежити використання «брудних» політтехнологій та адмінресурсу;
- зважаючи на традиційну розбіжність інтересів контрагентів політичного ринку, було б доцільно подумати про законодавчий захист прав громадян - споживачів політичного товару;
- в процесі розвитку та вдосконалення засобів політичного маркетингу і політичних технологій слід повніше враховувати особливості менталітету і політичної культури українського суспільства, ширше спиратися на вітчизняних спеціалістів-іміджмейкерів;
- у політичній рекламі і в паблік рілейшнз потрібно прагнути до забезпечення рівних можливостей різних політичних сил у роз'ясненні своїх програм;
- ключовою проблемою е підготовка кваліфікованих фахівців з прикладної політології, зокрема - політичних технологій, з метою розвитку професійного політичного консалтингу на всіх рівнях управління державними і політичними інститутами;
- необхідно, використовуючи всі наявні методи, у тому числі і пропагандистсько-роз'яснювальні, сприяти підвищенню політичної свідомості та активності населення - споживача політичного товару, аби воно мало можливість здійснювати свій вільний і усвідомлений вибір.
Підсумовуючи, слід наголосити, що якісний політичний маркетинг є запорукою прозорості та демократичності процесів формування державної влади.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. Баширов И.Х., Коноплёв В.Т. Практический маркетинг. – Донецк: ЮГО-ВОСТОК. – 1996. – 52 с.
2. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К.: МАУП. – 2000. – 384 с.
3. Бебик В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг: Навч.-метод. посіб. – К.: МАУП. – 2001. – 216 с.
4. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент у демократичному суспільстві: Автореф. дис. …доктора політ. наук / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К. – 1996. – 32 с.
5. Бойко О.Ю. Особливості трансформації партійної системи України за роки незалежності: Автореф. дис... канд. політ. наук: / Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича. – Чернівці. – 2005. – 20 с.
6. Ващенко К.О. Політичні технології як чинник демократичного розвитку суспільства: Автореф. дис. … канд. політ. наук / Одеська державна юридична академія. – Одеса. – 1999. – 19 с.
7. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.: 2007. – 309 с.
8. Дунаєва Л.М. Партійна система в умовах модернізації суспільства: світовий досвід і Україна / Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького. – К. – 2001. – 16 с.
9. Єрьоменко А., Яценко Н. Чия передвиборна «цукерка» солодша? // Дзеркало тижня. - № 30 (659). - 18 - 24 серпня 2007.
10. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 25.03.2004. // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 30. -3 с.
11. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 25.03.2004. // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 27.- 28 с.