Міністерство освіти і науки України
Ізмаїльський державний гуманітарний університет
Кафедра всесвітньої історії
Курсова робота
Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
студентки IV курсу 144 гр.
історичного факультету
Конюк Ольги
Науковий керівник:ПостернакО.О.
Ізмаїл – 2009
Зміст
Вступ
Розділ І Партії та політичні організації соціалістичної орієнтації в Бессарабії на початку ХХ ст.
1.1 Російська соціал-демократична робітнича партія
1.2 Партія соціалістів-революціонерів
1.3 Анархо-комуністи
Розділ ІІ Партії та політичні організації ліберальної орієнтації в Бессарабії на початку ХХ ст.
2.1 Прогресивна та конституційно-демократична партії
2.2 «Союз 17 октября»
Розділ ІІІ Консервативні партії та політичні організації Бессарабії на початку ХХ ст.
3.1 Центристська партія
3.2 Чорносотенці та об’єднання Архангела Михаїла
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Актуальність дослідження історії політичних партій і організацій Бессарабії початку ХХ століття визначається процесом побудови правової держави та її основних елементів, зокрема таких як ідеологічний плюралізм та багатопартійна система. Динамізм соціальних, політичних та економічних процесів в Україні сприяв розвитку, і створенню та зміцненню партійної системи в країні. З появою багатопартійної системи Україна отримала суттєві зміни в процес демократизації суспільства. Політичні партії стають основними носіями демократичних цінностей. На даний момент роль політичних партій у розвитку суспільства не викликає сумніву.
Наукова актуальність теми визначається недостатнім дослідження історії політичних партій. Встановлюється відновлення політизованих стереотипів стосовно до деяких політичних партій та організацій і розвиток вільного бачення від ідеологічних догм і політичного тиску.
Об’єктом дослідження є політичні партії та організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
Предметом дослідження виступає генезис, організаційна структура, ідеологія, стратегія і тактика, застосовувана ними для досягнення поставлених цілей.
Завдання дослідження випливають з необхідності аналізу діяльності політичних партій та багатопартійної системи, та їх вплив на соціально-політичне життя в Бессарабії в період революції 1905-1907.
Завдання дослідження поділяються на загальні і конкретні:
Загальними завданнями є:
виявлення фактів присутності організаційних мереж політичних партій в Бессарабії;
виявлення особливостей генезису, розвитку політичних партій в Бессарабії і пояснення явища багатопартійності в регіоні;
висвітлення роботи партій і політичних організацій і їх впливу на соціально-політичне життя в Бессарабії;
Конкретні завдання випливають з наступних питань:
викриття фактів інтенсивності, ефективності і методів роботи політичних партій:
соціалістичної орієнтації;
ліберальної;
консервативної.
розгляд відносин між політичними партіями в Бессарабії.
Хронологічні і географічні рамки дослідження. Хронологічні рамки дослідження включають в себе кінець XIX – початок ХХ століття, у тому числі революція - 1905-1907 рр. Встановлення хронологічної межі дослідження є відносним, тому що, об'єктивно, це необхідно, аби вивчити процес формування та засвоєння політичних партій і організацій, а також їх наслідки у соціально-політичному житті Російської Імперії.
Географічні рамки дослідження включають в себе Бессарабію. Слід зазначити, однак, що логіка наукового дослідження часто диктує необхідність подолання, в деякій мірі, хронологічних і географічних кордонів. Генезис та формування політичних партій в Бессарабії були прямими наслідками створення політичних партій в Росії.
Теоретичні основи наукової роботи. При проведенні дослідження було використано 5 методів пізнання, дослідження, пояснення. Матеріал був синтезований фактологічно з використанням структурного методу. Вони дали нам пояснення історичних процесів і подій що дозволили відновити всі історичні рамки. Структурний підхід також полегшує використання порівняльного методу.
Історіографія проблеми наукового дослідження. Історіографія політичних партій в Росії і власне Бессарабії можна розділити на: Російська історіографія, радянсько-марксистська історіографія, марксистсько-молдавська радянська історіографія, міжвоєнна Румунська історіографія та сучасна молдавська історіографія.
Російська історіографія включає мемуари керівників та ідеологів з основних політичних партій Росії, зокрема соціал-демократів: Г. Плеханов, П. Аксельрод, В. І. Ленін, Ю. Мартов, Л. Троцький, В. Акімов-Махновець, А. Потресов і т.д. Які після 1903 року розділились на більшовиків і меншовиків продовжуючи ідеологічну та політичну полеміку на сторінках партійної преси і в роботах із синтезу, особливо щодо питань, пов'язаних з оцінкою результатів II з'їзду РСДРП.
Щодо об'єктивного аналізу діяльності політичних партій і рухів імперського національного масштабу був зроблений в основному в дореволюційній роботі: "Громадський рух в Росії на початку XX століття" в чотирьох томах за редакцією меншовиків Ю Мартова і А. Потресова, і "Форми національного руху в сучасних державах» за редакцією бундиста В. Медема. Варто відзначити що навіть у цих виданнях, намагаючись провести об'єктивний підхід до створення політичних партій, проявляється марка ідеологічної боротьби. Наукова цінність згаданих досліджень визначається їх джерельною достовірністю.
Радянсько-марксистська історіографія. 20-ті роки ХХ століття проявились плюралізмом думок, які по суті не що інше як тактика щоб приховати істинні наміри керівництва Радянського Союзу. Історію інших партій крім більшовицької було погано дослідженно, а опубліковані в цей період роботи носили змінний характер. Зусилля були зосереджені на партії есерів і частини анархістів, викликані необхідністю підготувати ідеологічну підоснову, що мала розглядатись в 1922 році.
Поява робіт Сталіна "Підручник історії КП (б) на всій території Союзу" у 1937 році і "Короткого курсу історії КП (б) на всій території Союзу" в 1938 році дали початок сталінського трактування історії політичних партій, спрямованість якої висловила тезу про те, що єдина партія яка заслуговує на ретельне вивчення її історії це більшовицька, в той час як історія інших партій не є необхідною.
З середини 30-х до середини 50-х років історія небільшовицьких партій залишилася практично поза увагою дослідників. У ході подальших періодів дослідження присвячуються проблематиці політичних партій включених у роботах із синтезу більшіх назв і груп партій.
Роботи опубліковані в 60-х – 70-х роках являють собою свободу сталінської ідеології, незважаючи на короткий період хрущовської «відлиги» і десталінізації більшість істориків зберегли свій статус «солдатів ідеологічного фронту». Історіографія політичних партій продовжує залишатися досить політизованою. Монографії присвячені політичним партіям носили такі назви як: «Боротьба ленінської партії проти…» «Боротьба Комуністичної партії з ...», «Банкрутство партії ...» і т.д.. Тільки в 1963 році було опубліковано перше монографічне дослідження про лівих есерів написане К. Гусєвим, а в 1966 перша історіографічна стаття Л. Спіріна. 60 – 70-ті роки були відзначені кількома публікаціями у галузі історії політичних партій історіографічного характеру.
Велика увага вчених приділяється багатопартійній системі і партіям есерів та лівих есерів 1917 року. В 80-х роках були надруковані роботи із синтезу партій що представляли інтереси великих землевласників і буржуазії. Також в цей період були надруковані статті колективу авторів у складі: О. П. Волобуєва, М. Леонова, А. Уткіна, В. Шелохаєва. Особливістю зазначених робіт було дослідження класової сутності партій та їх лідерів, починаючи з Ради Союзу Дворянства та Організації Об'єднаного Російського народу і закінчуючи Конституційно-Демократичною партією класифіковані як буржуазні партії. Ще однією особливістю згаданих досліджень сприяла дотриманню історіографічних правил в роботах Л. Спіріна і в статтях К. Гусєва, в яких автори розглядали перераховані питання про соціальний склад «буржуазних партій» їх програми варіанти політики по зміцненню процесу консолідації ліберальної буржуазії тощо.
Кількісна та якісна оцінка партій дозволила визначити ступінь їх присутності і впливу на місцевий політичний баланс сил в різних регіонах соціальної структурипартій. Ці автори досягли успіху в своїх дослідженнях відповівши на запитання відносно шансів кадетів реалізуватися в буржуазно-демократичній революції. Вони показали цілий ряд важливих методологічних питань вивчення складної історії політичних партій і зокрема: класової сутності політичних партій, їх соціальний склад і кількість і їх вплив на всій території країни, розвиток ідеології та політичної доктрини, аргументи теоретичних програм. Також були проаналізовані в комплексі питання стратегії і тактики партій, їх засоби і форми діяльності що здійснювали пропаганду серед населення. Ми спробували виділити причини ефективності чи неефективності цих заходів, відносини між партіями, а також фактори які визначали ці відносини. На думку В. Шелохаєва гарні успіхи досягнуті в дослідженні неонародництва були реалізовані К. Гусєвим і В. Гіньовим, а аналіз сільськогосподарських програм есерів дозволив В.Шелохаєву, О.Волобуєву, В. Мілеру стверджувати що есери боролися за приведення до влади в Росії ліберальну буржуазію, тим самим затвердити свою роль парламентської опозиції.
Міжвоєнна румунська історіографія. Аспекти національно-визвольного руху, діяльності національних політичних партій можемо знайти в роботах П. Козаку, А. Болдур , Шт. Чьобану, К. Стєрє, І.Пеліван, Д. Д. Богос, Н. Поповський, Н. Йорга, Р. Розетті, І. Жаля. Згадані роботи представляють собою відображення деяких історичних особистостей, які проголосили національні цінності і брали безпосередню участь у національно-визвольному русі на цій території. Їхні роботи становлять особливий інтерес для дослідників маючи вражаючий обсяг фактологічного матеріалу і прізвищ реальних осіб які сприяли створенню нової історії Бессарабії. Оперуючи точними даними ці автори визначили початок політичного активізму в Бессарабії на початку 1905 року. Виражаючи спроби створити національні організації вони пропунували здійснити пробудження національної свідомосоті серед молдаван. Вимоги включені до програм національних організацій проголошували: автономію Бессарабії, отримання прав дітей вчити рідну мову, її використання в судах, державних установах, школах, церквах.