Тільки філософи повинні бути правителями, і лише при правителях-філософах держава благоденствуватиме і не знатиме що існує в даний час зла. “Поки в містах, - говорить Платон, - або не царюватимуть філософи, або щиро і задовільно філософствувати нинішні царі і володарі, поки державна сила і філософія не співпадуть в одне. доти ні для держав, ні навіть, вважаю, для людського роду немає кінця злу".
Друга доблесть, якою володіє якнайкраща по своєму пристрою держава, - “мужність". Воно, так само як і “мудрість”, властиво невеликому коло осіб, хоча порівняно з мудрими ці осіб більше. Платон роз'яснює, що достатньо, щоб в державі існувала хоч би деяка частина громадян, що володіють здатністю постійно зберігати в собі правильну і приголосну із законом думку про те, що страшно і що ні. На відміну від “мудрості" і від “мужності”, третя доблесть досконалої держави, або “стримуюча міра”, є якість вже не особливого або окремого класу, а доблесть, що належить всім членам якнайкращої держави. Там, де вона в наявності, всі члени суспільства визнають прийнятий в досконалій державі закон і уряд, що існує в нім, стримуючий погані пориви. “Стримуюча міра” приводить до гармонійного узгодження як кращі, так і гірші сторони.
Четверта доблесть досконалої держави - “справедливість". Її наявність в державі готується “стримуючою мірою". Завдяки справедливості кожен розряд в державі і всяка окрема людина, обдарована відомою здатністю, отримує для виконання і здійснення свою особливу справу.
Для Платона держава - як би макросвіт, якому відповідає мікро мир в кожній окремій людині, зокрема в його душі.
У державі три розряди його громадян - правителі, воїни і працівники продуктивної праці - складають гармонійне ціле під керівництвом найбільш розумного класу.
В попередніх підрозділах різновиди держави за Платоном вже розгляд далися, але б хотілося чітко їх виділити і охарактеризувати.
1. Тимократія - влада честолюбців, на думку Платона, ще зберегла риси "зробленого" ладу. У державі такого типу правителі і воїни були вільні від землеробських і ремісничих робіт. Велика увага приділяється спортивним вправам, однак уже помітне прагнення до збагачення, і "при участі дружин" спартанський спосіб життя переходить у розкішний, що обумовлює перехід до олігархії.
2. Олігархія. В олігархічній державі уже мається чіткий поділ на багатих (правлячий клас) і бідних, котрі уможливлюють зовсім безтурботне життя правлячого класу. Розвиток олігархії, по теорії Платона, приводить до її переродження в демократію.
3. Демократія. Демократичний лад ще більш підсилює роз'єднаність бідних і багатих класів суспільства, виникають повстання, кровопролиття, боротьба за владу, що може привести до виникнення найгіршої державної системи - тиранії.
4. Тиранія. На думку Платона, якщо деяка дія робиться занадто сильно, то це приводить до протилежного результату. Так і тут: надлишок волі при демократії приводить до виникнення держави, що взагалі не має волі, що живе по примсі однієї людини - тирана.
Негативні форми державної влади Платон протиставляє своєму баченню "ідеального" суспільного устрою. Величезну увагу автор приділяє визначенню в державі місця правлячого класу. На його думку, правителями "ідеального" держави повинні бути винятково філософи, для того щоб у державі панували розважливість, розум. Саме філософи обумовлюють добробут, справедливість держави Платона, адже їм властиві "... правдивість, рішуче неприйняття якої б то не було неправди, ненависть до неї і любов до істини". Платон вважає, що будь-яке нововведення в ідеальній державі неминуче погіршить що (не можна поліпшити "ідеальне"). Очевидно, що саме філософи будуть охороняти "ідеальний" лад, закони від усіляких нововведень, адже вони володіють "... усіма якостями правителів і стражів ідеальної держави". Саме тому діяльність філософів обумовлює існування "ідеального" держави, його незмінність. Власне кажучи, філософи охороняють інших людей від пороку, яким є будь-яке нововведення в державі Платона. Не менш важливе і те, що завдяки філософам правління і все життя "ідеальної" держави буде побудована за законами розуму, мудрості, там не буде місця поривам души і почуттям.
Платон поділив суспільство на стани, однак розподіл суспільства на стани не спадково, воно обумовлено природними задатками тієї чи іншої людини.
Запропонована Платоном система виховання спрямована, насамперед, на виховання стражів і правителів. Важливе місце в ній займає гімнастика, навчання читанню, листу, вивчення арифметики, геометрії, астрономії і теорії музики. Це той рівень утворення, що достатній для виховання стражів. Ті ж, хто має природні здібності до того, щоб стати правителями, повинні вивчати також філософію. Власник низинної частини душі, навпроти, не прагне до наук, він любить слухати, цінує красиві речі, але не здатний оцінити красу саму по собі (це хлібороб, чи ремісник торговець.
Для того щоб вищі стани могли відповідати своєму призначенню, вони повинні одержати відповідне виховання: тілесне і духовне. Так, страж повинний бути розвитий фізично, сполучаючи в собі відвагу з лагідністю. Він повинний уміти діяти і силою і переконанням. А оскільки правителі виходять зі стражів, остільки виховання майбутніх філософів починається на рівні стражів. Тільки шляхом ретельного добору найкращих, можна буде в наслідку виявити філософів. Духовне виховання починається в дитинстві і містить у собі знайомство стражів з рахунком, геометрією й іншими знаннями. Робиться це в процесі гри, тому що "насильно впроваджене в душу знання неміцне". Перший добір філософів відбувається тоді, коли їм виповнюється двадцять років. Після чого їм дається повний огляд наук. У тридцять років, з цих кандидатів, виробляється другий добір, у процесі якого віддають перевагу тим, "хто з них уміє, не звертаючи уваги на зорові й інші відчуття, піднятися до щирого буття". Після чого вони навчаються діалектиці ще 5 років. Досягши 35-літнього віку, вони стають правителями і протягом 15 років займають державні посади.
Причому, і стражи і правителі повинні бути поставлені в особливі умови: у них не повинно бути родини і приватної власності. Плату за свої праці вони одержують натурою від нижчого стану. До грошей вони не повинні доторкатися, щоб уникнути спокуси до нагромадження.
Філософів відбирають з числа найбільш обдарованих від природи стражів, але лише в правильно організованій державі вони можуть виявити свою божественну природу. В іншій ситуації навіть "самі обдаровані душі при поганому вихованні стають особливо поганими" - саме з них виходять софісти, лиходії і тирани.
Відповідно до Платона, філософ має уроджену схильність до знання, він характеризується любов'ю до істини, відрізняється правдивістю, може відмовити собі в тілесних задоволеннях. Природжений філософ шляхетний, не хвалькуватий, великодушний, справедливий. Оскільки істина те саме що домірності, гармонії, те і від філософа потрібно природжена тонкість розуму, здатна охопити і буття в окремих частинах, і буття в цілому. Він здатний піднятися до осмислення "самої краси і бачити її саме по собі".
Філософи як правителі, на думку платоновского Сократа, мають право на владу остільки, оскільки вони, споглядаючи щось струнке і вічно тотожне, повне порядку і змісту, що не діє несправедливості, будуть наслідувати цьому ідеальному буттю, і внесуть ці відносини в повсякденний побут людини. Він думає, що "ні для держави, ні для громадян не буде кінця нещастям, поки владикою держав не стане плем'я філософів".
На це Сократові заперечує Адимант, на думку якого філософи нікуди не придатні, нікчемні люди, вони витрачають на філософію масу часу, у силу чого "здебільшого стають дуже дивними, щоб не сказати зовсім негідними". Однак Сократ не приймає цих заперечень, він вважає, що в неправильно улаштованій державі інакше і не може бути, оскільки природжених філософів псують софісти і пануючі в суспільстві порядки. Але для цього правителі повинні очистити державу й очистити вдачі людей, як очищають дошку, зробити людські вдачі бажаними богу. Платон не розуміє того, що правитель повинний добре знати не ідеальне буття, а реальне життя і реальних людей: матеріальне виробництво, торгівлю, політику (саме те, що нехтує Платоне.
Сьогодні ми можемо вважати Платона попередником наукового комунізму, оскільки головне джерело соціальної несправедливості, воно бачить у приватній власності. Саме приватна власність, на думку Платона, руйнує цілісність і єдність держави, відновлює людей друг проти друга. Тоді як суспільна власність поєднує його, а це можливо лише в такій державі, "де більшість говорить... про одне й те саме: "Це - моє!" чи "Це не моє!"". Тому Платон ратує за те, щоб вищий стан не мав ніякий приватної власності, навіть особистої.
Раз у рік вони одержують продовольство й інші необхідні їм товари від хліборобів і ремісників. Живуть і харчуються спільно. Родина, відповідно до Платона скасовується: "усі дружини цих чоловіків повинні бути загальними, а окремо нехай жодна ні з ким не сожительствует. І діти теж повинні бути загальними, і нехай батько не знає, який дитина його, а дитина - хто його батько". Однак не випливає спільність дружин у Платона розуміти буквально. В ідеальній державі заборонені неупорядковані полові зв'язки, оскільки вони строго регламентовані з метою одержання найкращого потомства. Жінкам дозволяється мати дітей з 20 до 40 років, а мужичинам (з 25 до 55років. Діти, породжені від гірших чи громадян поза зазначеними віковими рамками, повинні знищуватися. Жінки поряд з чоловіками мають рівні права.