Заперечуючи Сократові, Адимант знаходить, що люди з вищого стану не занадто щасливі. На що Сократ відповідає: "... ми ліпимо в нашій уяві держава, як ми думаємо, щасливе, але не в окремо узятій його частині, не так, щоб лише дехто в ньому був щасливий, але так, щоб воно було щасливо усі в цілому... ". У Платона, таким чином, суспільний початок коштує вище особистого. Тому етика Платона органічно сполучається з його навчанням про ідеальну державу.
Але побудувати така держава можна за умови продуманої системи виховання й утворення, у яких значне місце займає мистецтво, але воно відповідно до Платона не дає безпосереднього виходу в ідеальний світ. Людина мистецтва (усього лише наслідувач, але наслідує він не ідеям, а речам (усього лише тіням ідей. Тому художні твори утроє відстоять від справді сущого буття, тобто від ідеального світу. По Платонові, було б краще, якби письменники і поети не розповідали про керівництво воєнними діями, про керування державою, чи про виховання людей, тобто про те, чого вони зовсім не розуміють, а все це здійснювали на ділі тоді вони стояли б на другому місці від дійсного світу. Крім того, світ художнього слова (світ класифікаційних понять), відповідно до Платона, не подвластен виміру, рахунку і зважуванню. Тому Платон невисоко ставить мистецтво.
Що ж стосується нового мистецтва, те Платон пропонує поставити творчість у рамки, не дозволяючи зображувати несправедливих людей щасливими, поети повинні втілювати у своїх утворах тільки моральні образи, а "хто не в змозі виконати цю вимогу, того нам не можна допускати до майстерності". Крім того, з мистецтва потрібно вигнати зображення неправди, безрозсудності, користолюбства, пияцтва, як і всього того, що сприяє руйнуванню здоров'я.
Для формування нової держави і нової людини, Платон підкреслює значення побожності і шанування богів, тому що ідея побожності коштує дуже близько до ідеї добра і краси.
На переломі ХХІ століття наше суспільство знаходиться на етапі глибоких соціально-економічних перетворень. Таким періодам властиве переосмислення людьми оточуючого світу, відродження старих та становлення нових філософських вчень, саме тому виник інтерес розглянути та проаналізувати творчість античних філософів Платона та Аристотеля. Саме це і було зроблено в даній роботі. Світ у працях Платона - це світ краху системи грецьких міст-полісів та виникнення імперії Олександра Македонського. З цієї точки зору було дуже цікаво, вивчаючи філософські та політичні погляди Платона, зрозуміти світогляд цього філософа не в закінченому вигляді, а прослідкувати їх розвиток, побачити як події суспільного життя в епоху Платона та Аристотеля знаходили своє відображення у становленні їхніх філософських та політичних систем. Тим більше, що властивий цим двом мислителям, особливо Платону, антидогматизм та особливий стиль у викладенні поглядів дозволяє не тільки ознайомитись з кінцевими результатами їх творчих пошуків, але й прослідкувати за ходом їх думок та суджень.
Розквіт філософської та політичної думки Платона завжди поєднувався в них з досить активною політичною діяльністю. Як справжній грек, він нескінченно відданий своїм патріотичним інтересам та всіма силами хотів зберегти Грецію саме класичного періоду. Але вже тут вони стикнулися з досить суворою долею грецького класичного полісу, який стрімко йшов до своєї неминучої гибелі.
Платон зробив суттєвий вклад в розвиток політико-правових вчень, в теоретичну розробку проблем держави і права. Цим зумовлений його помітний вплив на наступних авторів та їх видатне місце в історії політичних та правових вчень.
1. Асмус В.Ф. “Антична філософія”. Навчань. допомога. Видавництво 2-е, доп. - М., “Висш. школа", 1976, - 543 с.
2. Асмус В.Ф. Платон.М., 1975.
3. Лосєв А.Ф. Історія античної естетики. Софісти, Сократ, Платон.М., 1969.
4. Лосев А.Ф., Тахо-годі А.А. “Платон". Життєпис. М.,”Дит. літ. ", 1977,-320с.
5. Мальцев В.А. “Основи політології". Підручник для вузів. - М.: ІТРК РСПП, 1997. - 480с.
6. Політологічний енциклопедичний словник. - К., 1997. - 400 с.
7. Політологія. Підручник. / За ред. Семківа О.І. - Л., 1994. - 592 с.