У цілому високо оцінюючи роль української творчої інтелігенції, її великі заслуги перед нацією на ниві культурної та наукової праці, літератури, кооперації, Липинський водночас наголошує на її абсолютній нездатності до праці політичної. Інтелігенція стоїть надзвичайно далеко від керівництва держави.
Ученийуважає, щотілюдивнації, якінезайнятібезпосередньовійноютаобороноюсвоєїбатьківщиниабоствореннямматеріальних, необхіднихдляжиттяцінностей, — цездекласованаінтелігенція, якійможнадовірятилишесправудопомогинаціональнійаристократіїірольопосередкованихпомічників.
Липинський уважав формування нації явищем, похідним від державності й обстоював думку, що лише через свою державу і безпосередньо в державі вона формується. «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути», — зауважував учений [33].
В. Липинський зазначав, що одним із головних політичних завдань української еліти має бути тривале виховання провідними верствами, об’єднаними в організацію, усього українського громадянства в дусі державно-ідеалістичної ідеї, боротьба за здійснення якої, на його думку, завжди була необхідною передумовою перетворення нації недержавної в державну.
Причомуцяідея, указуваввін, маєспиратисянарелігію, церквуівіру, яканавчала «своїмприкладомісмертюнахрестітерпеливопереноситипотюрмам, каторгам, еміграціямвсіневдачіінайтяжчегоре. Тому, кажемо ми, українському громадянству, щоб стати зрілою державною нацією, необхідний державний ідеалізм, опертий на релігії, церкві, вірі живій».
Отже, монархічні погляди в поєднанні із засадами християнства, етики і консерватизму становлять зміст політичної концепції В. Липинського, концепції, яка лягла в основу державницького, консервативного напряму в українській політичній думці.
1. Білас Л. В. Липинський і "територіалізм" // Сучасність. — 1962. — №2, 3.
2. Вільчинський Ю. В ім’я волі і незалежності укр. нації // Слово і час. — 1992. — №12.
3. Вільчинський Ю. Українська національна ідея в історії В. Липинського // II Міжнародний конгрес україністів: Філософія. — Львів, 1994.
4. Вячеслав Липинський — ідеолог українського державотворення: Зб. — Львів, 2001.
5. В’ячеслав Липинський. Студії. Т. 1. Історико-політологічна спадщина і сучасна Україна. — К.; Філадельфія, 1994.
6. Гришко В., Базілевський М., Ковалів П. В’ячеслав Липинський і його творчість. — Нью-Йорк, 1961 (уривки: Хроніка-2000. — Вип. 37 — 38. — К., 2000).
7. Дашкевич Я. Хам чи Яфет. Липинський і українська революція // Україна: Наука і культура. — Вип. 29. — К., 1996.
8. Кухта Б. З історії укр, політітичної думки першої пол. XIX ст. — Львів, 1999.
9. Липинський В: Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму / Редактор Я. Пеленський. — К.: Київ-Філадельфія, 1995. — 470 с.
10. Лисяк-Рудницький І. Вячеслав Липинський // Сучасність. — 1961. — №6.
11. Монтрєзор А. Вячеслав Липинський // Державницька Думка (Філадельфія). — 1951. — №2.
12. Пеленський Я. В. Липинський — засновник державної школи в укр. історіографії // Укр. іст. ж-л. — 1992. — №2.
13. Потульницький В. А. Політична доктрина В. Липинського // Укр. іст. ж-л . — 1992. — №9.
14. Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // Філос. і соціол. думка. — 1991. — №10).
15. Шевчук В. В’ячеслав Липинський — історик, політик та мислитель // Сучасність. — 1992. — №6.
16. Шморгун О. Українська ідея та українська ідеологія в державотворчій концепції В’ячеслава Липинського // Політологічні читання. — 1993. — №4.