В Європі часів Реформації «Державець» був затаврований як книга, «написана рукою диявола» (бл. 1539), «Коран французьких придворних і довідник для французьких політиків» (1576). Хоча Берлін стверджує, що для Макіавеллі немає ніякої суперечності між двома ціннісними системами, що їх він обстоював, – християнською і язичницькою, – питання про те, чи можна виправдовувати аморальну поведінку політичним успіхом, залишається таким же суперечливим, як і в часи Макіавеллі. Віра Макіавеллі в те, що доля контролює половину нашого життя, теж має важливий моральний і політичний підтекст. Правителю необхідно бути готовим повернути туди, куди віють вітри Долі і як того вимагає від нього мінлива ситуація, і саме це зобов’язує його часто діяти наперекір обіцянкам, наперекір гідності, наперекір людяності та наперекір релігійним настановам. Це також зачіпає питання політичних чеснот і питання про те, хто має правити. Змінити свій стиль поведінки для того, щоб пристосуватися до поворотів долі, людині не просто, але ще невідомо, чи забезпечить успіх правильна поведінка: жорстокий Ганнібал і благочестивий Сципіон добивались однакових успіхів за допомогою різних засобів. Отже, для Макіавеллі політичні чесноти (virtuґ) не мають нічого спільного з традиційною обережною поведінкою, натомість до них входять відвага, сміливість і гнучкість.
Макіавеллі рано усвідомив могутність народу, або мас (moltitudine), не в останню чергу тому, що вони є остаточними суддями будь-якої політичної діяльності.
Ідеалом державного правління для Макіавеллі була змішана республіканська форма Стародавнього Риму. Проте їй повинна передувати одноособова диктатура для приборкання свавілля аристократів і наведення твердого порядку.
Основні принципи політики, обґрунтовані Н. Макіавеллі, можна узагальнити таким чином:
· для того, щоб управляти, треба знати істинні причини вчинків людей, їх бажання й інтереси;
· в політиці треба завжди сподіватись гіршого, а не ідеально кращого;
· влада не повинна зазіхати на майно підданих, оскільки це породжує ненависть;
· правитель повинен поєднувати в собі якості лева, щоб силою зламати ворогів, і лисиці, щоб уникнути хитро розставлених противниками пасток;
· правитель повинен уміти тримати народ у страху, щоб забезпечити лад у державі;
· народ, обираючи посадових осіб, здатний зробити кращий, ніж правитель, вибір;
· тиранія правителя значно страшніша, ніж тиранія народу. [ 1; 31]
Висновки
1. За своїм характером епоха Відродженняє перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.
2. Складалася нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічний соціальний розподіл. Важливу роль відіграло звільнення селян від кріпосної залежності. Швидко йшло розкладання цехового ладу.
3. Бертран Рассел, видатний учений сучасності, слушно вважав, що методи, про які пише Макіавеллі, наче взяті з політичного життя ХХ століття. Дуже ймовірно, що з політичного життя України.
4. Макіавеллі не ставив моральні стандарти в залежність від політичних, визнаючи, що державцю годиться дотримувати свого слова, жити чесно, а не обманом.
5. Макіавеллі вважав, що заради досягнення могутності і благополуччя держави придатні будь-які засоби - підкуп, лицемірство (формула “мета виправдовує засоби”). Звідси виникло поняття “макіавеллізм” як позначення вседозволеності в політиці.
6. Ідеалом державного правління для Макіавеллі була змішана республіканська форма Стародавнього Риму. Проте їй повинна передувати одноособова диктатура для приборкання свавілля аристократів і наведення твердого порядку.
Список використаної літератури
1. Гелей С., Рутар С. Основи політології: 3-є вид., перероб. І доп. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. – 427 с.
2. Ґудзик К. Заповіти Макіавеллі сучасним політикам. / День. - №95. – 1999. – С. 5.
3. Іщенко М. П. Політологія: Навчально-методичний посібник. – Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2006. - 320 с.
4. Макіавеллі. Н. Державець. / Філософія політики: Хрестоматія: У 4-т. – К., 2003. – Т. 1.