Політичня система як механізм влади (стр. 2 из 3)

підтримка Політична рішення

протидія система

ВВЕДЕННЯ

ВИВЕДЕННЯ

Зворотній зв’язок

Навколишнє Навколишнє

середовище середовище

Моделі функціонування політичної системи розробляли Т. Парсонс, Г. Спіро, К. Кулчар та інші західні вчені.

Аналіз політичної системи дає змогу вивчити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

Структура політичної системи – сукупність владних інститутів, що пов’язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи – політична влада – зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях . Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв’язків системи, врегулювання конфліктівполітичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів – волі, авторитету, права, сили. Отже, влада – це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи становлять: політичні відносини, політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об’єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це – міжкласові та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Їх поділяють на три види: власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані організації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об’єднання за інтересами).

Політична організація суспільства. Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв’язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством здійснюють політичні партії – певні групи людей, яких єднають спільні цілі й інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства.

Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб’єктами. Це відбувається, коли економічні методи вирішення питань стають неефективними і колектив перебирає на себе політичні функції. Для цього він повинен бути спроможний ухвалити самостійне політичне рішення, мати засоби й можливості для його реалізації.

Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних об’єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів.

Засоби масової інформації. Вони є активним і самостійним елементом політичної системи суспільства і в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації – це розгалуджена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно- управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

Політичні принципи й норми. Їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість й політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільноїсвідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.

Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:

- вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

- організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм;

- координація окремих елементів суспільства;

- легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм);

- політична соціалізація (залучення людини до політичної діяльності суспільства);

- артикуляція інтересів (пред’явлення вимог до осіб, які виробляють політику);

- агрегування інтересів (узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

- стабілізація (забезпечення стабільності та стійкості розвитку сусупільної системи загалом).

Поняття плітичної системи суспільства являє собою високий рівень абстракції. В кожній країні існує унікальна і неповторна політична система, специфіка якої обумовлюється особливостями соціаль-культурної, економічного і міжнародного середовища її існування, історичними традиціями розвитку самої політичної системи. Разом з тим порівняльний аналіз дозволяє класифікувати велику кількість політичних систем по окремим групам – типам. В політології використовуються різні типології політичних систем в залежності від того, які критерії (підстави) застосовуються для їх класифікації. Так, по характеру взаємодії з середовищем прийнято ділити політичні системи на відкриті і закриті. По класифікації Р. Арона і У. Ростоу, політичні системи підрозділяються в залежності від типу суспільства на традиційні, тоталітарні системи і модернізовані демократії.

По типології Г. Алмонда, яка виходить із критеріїв політичної культури і рольової структури (характера взаємодії між собою різних політичніх інститутів), політичні системи діляться на чотири основні категорії: 1) алнго-американська; 2) європейська континентальна; 3) доіндустріальна або частково індустріальна; 4) тоталітарна. Перші два типи – демократичні. В відповідності з цією класифікацією для англо-американського типу характерні однорідна політична культура і автономні політичні партії, групи захисту інтересів і засоби комунікації. Якщо англо-американський тип асоціюється зі стабільністю, то континентальний європейський тип з його роздрібненою (сегментарною) політичною культурою і взаємною залежністю між партіями і групами – з нестабільністю. Третій тип політичних систем характерний для країн, які розвиваються; його відрізняють недемократичність, нестабільність, конфлікти між великою кількістю соціальних груп, які розділені етнічними і расовими принципами, мовою, кастовістю, релігією, регіоналізмом. Тоталітарним ролітичним системам наявні однорідна політична культура, високий рівень інтеграції суспільства, яке досягається насиллям і пригнічуванням опозиції.