У 60-х рр. біхевіоризм був підданий різкій критиці за фрагментарний підхід до аналізу фактів, що заважає глобальному підходу до політичних проблем, за псевдополітизм. На зміну біхевіоризму прийшов систематизм, головним представником якого був Д. Істон. На думку постбіхевіористів, головне завдання політичної науки – не описувати й аналізувати факти, а тлумачити їх під кутом зору актуальних проблем суспільно-політичного розвитку.
Однією з найвпливовіших політичних концепцій сучасності є теорія панування П. Бурдьє, спадщина якого грунтується на марксистській та структуралістській традиціях. Він запропонував використовувати водночас два принципових підходи щодо вивчення соціально-політичних явищ. Перший – структуралізм, під яким розуміється те, що в суспільстві існують об’єктивні структури, які не залежать від свідомості та волі людей, але здатні стимулювати ті чи інші людські дії і прагнення. Другий – конструктивізм, який припускає, що дії людей обумовлюються життєвим досвідом, процесом соціалізації та набутими звичками діяти так чи інакше. У категорії “габітус” Бурдьє фіксує діалектику між об’єктивними структурами та засвоєними, тим самим долаючи протилежність між об’єктивізмом та суб’єктивізмом. Через габітус (диспозицію) суб’єктивно відтворюється соціальне становище. Позиція та габітус актора обумовлюються його ресурсами. Розробляючи цей аспект своєї соціологічної теорії, Бурдьє зосереджує увагу на формах капіталу.
У соціології політики Бурдьє називає ще одну форму капіталу – політичний капітал, ресурсами якого є три описані вище форми. Створення і накопичення цього капіталу, а також політичні дії відбуваються у специфічному просторі – політичному полі.
Таблиця 2
| Економічний капітал | Культурний капітал | Соціальний капітал |
| Матеріальні цінності, гроші, власність | Освіта, родинні традиції | Символічний капітал: со-ціальні зв’язки, інститу-талізовані врегулювання |
До сучасних політичних концепцій належить концепція тоталітаризму (X. Арендт, Р. Арон, 3. Бжезінський, К. Фрідріх, ін.) та суспільно-політичної модернізації (Г. Алмонд, 3. Бжезінський, Л. Пай). Зокрема, X. Арендт у праці „Походження тоталітаризму" (1951 р.) зазначає, що тоталітаризм виникає в атомізованому суспільстві, що складається з маси, а не з громадян. Злам класового суспільства та відсутність будь-якої суспільної структури спричинили появу тоталітаризму.
Р. Арон досліджував тоталітаризм шляхом його зіставлення з лібералізмом, беручи за критерій порівняння тип організації політичних партій. Поділивши індустріальні суспільства на монополістичні та конституційно-плюралістичні, до перших він відніс СРСР, де одна партія займала монопольне становище, а в суспільствах другого типу велике значення мають конституція та закони, які гарантують або захищають соціальний, національний, економічний, культурний плюралізм у суспільстві.
З. Бжезінський і К. Фрідріх у творі "Тоталітарна диктатура та автократія" вказують, що до тоталітарних режимів відносилися фашистські та комуністичні країни. Ознаками тоталітарної системи вони вважали домінуючу роль ідеології, яку продукувала правляча партія, терор, всіляке обмеження доступу до правдивої інформації, централізовану систему управління економікою.
Автори теорії модернізації вважають, що тенденцією розвитку політичної системи є перехід від традиційного до сучасного типу суспільства. Сучасний тип суспільства характеризує спроможність політичної системи до оновлення, мобілізації зусиль і виживання, зростання участі громадян у політичному процесі та структурна диференціація.
Виділяють два типи політичної модернізації: спонтанну (США, Англія) і повторну, або "модернізацію навздогін" (країни Азії, Африки, Латинської Америки), тобто розвиток на основі запозичених апробованих інститутів.
Серед сучасних концепцій політичної модернізації виділяється сформульована 3. Бжезінським концепція трансформації посткомуністич-них суспільств у сучасні демократичні суспільства. Ця трансформація, на його думку, проходить три етапи:
1) політична трансформація вищих органів влади і початкова стабілізація економіки. Етап починається після краху комуністичної системи і триває 1 – 5 років;
2) політична стабілізація, що поєднується з глибокими еко-номічними реформами. Тривалість етапу 2 – 10 років;
3) закріплення демократичних процесів і стабілізація економічного зростання. Тривалість етапу 5 – 15 років.
Основними проблемами політичної модернізації в посткомуністичних країнах, в тому числі й в Україні, є:
виведення з-під політичного контролю економіки;
створення відкритої соціальної структури;
формування інститутів, які забезпечують взаємну безпеку;
розширення політичної участі, поширення демократичних цінностей і норм, досягнення згоди пануючих і опозиційних сил тощо.
У кінці XX ст. в центрі уваги вчених постала проблема глобалізації, втілення в життя актуального гасла "Думай глобально, дій локально!". Термін "глобалізація" (globalization) увійшов в науковий обіг з ініціативи представників "Римського клубу" в 60–х рр. і використовується для характеристики сучасних соціальних, економічних, політичних, трудових, міграційних, інформаційних, комунікаційних, торгових, фінансових, транспортних та інших процесів всеохоплюючого характеру. Глобалізація є якісно новою стадією розвитку світогосподарських зв'язків і означає "постінтернаціоналізацію" суспільного життя. Часто глобалізація ототожнюється західними дослідниками (Т. Парсонс, У. Ро-бінсон, К. Пей, М.-Р. Чоу, Н. Міддлтон, І. Валерстайн, Л. Склейр) з "глобальним капіталізмом". "Глобалізація, – відзначає американський дослідник У. Робінсон, – все більше і більше розмиває національні кордони і робить структурно неможливим для індивідуальних націй підтримувати незалежні або навіть автономні економіки, форми правління і соціальні структури".
Англійський соціолог і політолог Ентоні Гідденс трактує процес глобалізації як "розширення світових соціальних зв'язків, які з'єднують віддалені регіони таким чином, що місцеві події розвиваються під впливом подій, котрі відбуваються за багато миль від них". Глобалізація передбачає, що політична і будь-яка інша суспільна діяльність стає всесвітньою за своїми наслідками.
Процес глобалізації сприяє взаємозв'язку і взаємозалежності всіх країн і етнонаціональних спільнот, "спресовує" світ у єдине ціле, перетворює всю планету на "світове село", формує так звану "світову культуру", забезпечує поширення в усьому світі таких політичних цінностей, як поділ влади, парламентаризм, політичний плюралізм, багатопартійність, пріоритет прав людини та багатьох інших.
У повоєнний період у західній політології домінувала американська політична наука. Повільніше, а інколи у фарватері американської, розвивалась європейська політологічна традиція, окреслюючи межі національних політологічних шкіл, виділяючи їх особливості.
У цілому в другій половині XX ст. набули розвитку напрями, ідеї, концепції, сформульовані у довоєнний час. Підсумовуючи, виділимо деякі із них:
теорія демократії (Р. Даль, Дж. Сарторі);
теорії еліт (Г. Лассуелл, Р. Міллс, С. Келлер);
структурно-функціональний аналіз (Т. Парсонс, Р. Мертон);
концепція дослідження партійно-політичних систем (М. Дюверже, У. Д. Бенхем, К. Байлі);
теорія панування та символічного насильства (П. Бурдьє);
концепції дослідження політичних систем сучасності (Д. Істон, К. Фрідріх, Р. Арон, К. Дойч);
дослідження політичних партій (Дж. Сарторі, А. Лійпхарт);
вивчення політичної культури (Г. Алмонд, С. Верба, Р. Такер, Б. Рассел);
ідеї конфлікту, консенсусу, психології ведення переговорів (С. Ліпсет, Р. Фішер);
теорії влади, впливу і контролю (Г. Моргентау, Дж. Кетлін);
концепція політичної модернізації (Л. Пай, Д. Белл, З. Бжезінський, С. Ліпсет, Д. Аптер, Ф. Річтс).
концепція глобалізації (Т. Парсонс, У Робінсон, К. Пей, Е. Ласпо, Д. Медоуз, А. Печеї, М.-Р. Чоу, Н. Міддлтон, І. Валерстайн, Л. Склейр).
Контрольні запитання
1. Охарактеризуйте особливості політичної думки Давнього Сходу.
2. Які особливості полісної культури Древньої Греції?
3. Розкрийте зміст концепції “ідеальної держави” Платона.
4. Назвіть основні ідеї Арістотеля про політику.
5. Який внесок М. Макіавеллі в розвиток сучасної політології?
6. Розкрийте зміст теорії суспільного договору і природного права в історії політичної думки.
7. Проаналізуйте вчення Ш. Монтеск'є про поділ влади.
8. Охарактеризуйте політичні погляди основних представників європейського лібералізму XIX ст.: Б. Констан, Д. Мілль, А. Токвіль та ін.
9. Який внесок М. Вебера в розвиток теорії легітимного панування?
10. Розкрийте зміст основних ідей утопічного соціалізму.
11. Сутність політичної доктрини марксизму.
12. Назвіть основні напрямки російської політичної думки кінця XIX – початку XX ст. і їх видатних теоретиків.
13. Які основні ідеї і напрямки сучасної політичної думки?
14. Чим була зумовлена необхідність виокремлення політичних знань у самостійну науку?
15. Назвіть основні причини домінування в політичній науці першої половини ХХ ст. досліджень американських вчених.
16. Охарактеризуйте головні тенденції, теоретичні проблеми, перспективи розвитку європейської політології другої половини ХХ ст.