Політологія (стр. 19 из 80)

Основними рисами політичної влади є легальність, легітимність, верховенство, вплив, всезагальність, моноцентричність, ефективність і результативність.

Легальність влади означає її законність, юридичну правомірність. Легальна влада діє на основі чітко фіксованих нормативно-правових актів. Легітимність влади – це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання її справедливою, прогресивною. Верховенство влади – це обов'язковість виконання владних рішень (економічних, політичних, правових тощо) усіма членами суспільства. Вплив влади – це здатність суб'єкта політики здійснювати вплив у певному напрямку на поведінку індивідів, груп, організацій, об'єднань з метою сформувати чи змінити думку людей із певного питання, врегулювати політичну поведінку соціальних суб'єктів тощо. Всезагальність (тобто публічність) означає, що політична влада діє на основі права від імені всього суспільства. Моноцентричність означає існування загальнодержавного центру (системи владних органів) прийняття рішень. Ефективність і результативність влади полягає у тому, що саме в конкретних соціальних результатах реалізуються усі задуми, платформи, програми влади, з'ясовується її здатність ефективно управляти усіма сферами суспільного життя.

У політичній літературі широко вживаються поняття "політична влада" та "державна влада". Яка ж відмінність між ними? Поняття „політична влада” ширше від поняття “державна влада”. По-перше, політична влада виникла раніше від державної – ще в додержавну добу. Політична влада визначає можливість і здатність усіх суб'єктів політики здійснювати вплив па процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп і об'єднань. Вона є невід'ємною складовою загального визначення влади як форми соціальних відносин, якій властивий всеохоплюючий характер, здатність проникати в усі сфери людської діяльності. Державна влада є лише однією з форм політичної влади. По-друге, не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державна влада – завжди політична. По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати закони тощо. Проте, окрім примусу, вона послуговується й іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними та економічними чинниками, тощо.

Державна влада – вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення.

Державна влада функціонує за політико-територіальним принципом. Це означає, що вона не визнає ніяких родових відмінностей, а закріплює населення за певною географічною територією і перетворює його у своїх підданих (монархія) або у своїх громадян (республіка). Державна влада – суверенна, тобто верховна, самостійна, повна і неподільна в межах державних кордонів та незалежна й рівноправна в зовнішніх зносинах.

2. Система влади. Основні концепції влади

Дослідження влади розпочалося ще в античні часи. Особливу увагу вивченню проблеми влади у різні епохи приділяли Арістотель, Августин Аврелій, Хома Аквінський, Ш.-Л. Монтеск’є, Дж. Адамс, Ф. Ніцше, Б. Рассел, Т. Парсонс, Ф. Хаєк, О. Тоффлер та інші мислителі.

Загалом проблема теоретичного аналізу політичної влади полягає у з'ясуванні трьох питань: сутність влади (кому вона служить); зміст влади (у чиїх руках перебуває); форма влади (як вона організована, якими є апарат і методи її здійснення).

Система влади включає у себе:

органи влади та громадян, які здійснюють владні функції (суб'єкти влади);

тих, на кого спрямована влада – люди, їх групи, організації, спільноти тощо (об'єкти влади);

механізм влади, тобто зв'язки, взаємодії, відносини між структурними елементами влади, її інститутами, цінностями, нормами, соціальний і політичний контроль.

Сучасна влада є цілісною, багатогранною системою, в якій взаємодіють різноманітні компоненти матеріальної, політичної, духовної культури суспільства. Влада не є позбавленням волі підвладних, а певним підпорядкуванням і упорядкуванням їхніх воль.

Характеристика політичної влади потребує більш широкого розгляду питання про її суб'єкт і об'єкт.

Суб'єкт політичної влади. Ним є джерело активної предметно-практичної політичної діяльності, спрямованої на об'єкт. Суб'єкт влади – це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носії влади – державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політично домінуючих соціальних груп. Такий поділ є відносним. Побутує й інша класифікація владних суб'єктів. Згідно з нею суб'єкти влади умовно поділяють на первинні й вторинні:

первинним суб'єктом за республіканського, демократичного правління є народ – носій суверенітету і єдине джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Поняття „народ” неоднорідне: основними суб'єктами влади є великі групи населення, об'єднані спільністю корінних інтересів і цілей; неосновними – невеликі етнічні групи, релігійні громади тощо;

вторинні суб'єкти носіїв влади – малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним суб'єктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними правами та обов'язками. Суттєву роль у владних відносинах відіграють політичні лідери. Наслідки їхньої політики, як відомо, різні: прогресивні й регресивні, плідні та безплідні, благополучні й трагічні. І, нарешті, сукупним (колективним) носієм політичної влади є сама політична система суспільства як спосіб організації і розвитку соціальних спільнот і їх стосунків.

Об'єкт політичної влади. Це явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта влади треба підходити діалектично, оскільки певні суб'єкти і об'єкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, громадсько-політичні організації є суб'єктами, або носіями політичної влади; водночас вони і стосунки між ними є об'єктами владного впливу. До об'єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя – економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспільство загалом.

З самого початку свого виникнення, якщо виходити із становища, можливостей суб'єкта і об'єкта цієї влади, політична влада постала як феномен нерівності, асиметрії, адже, одні владарюють, а інші повинні їм підкорятися. Ця нерівність підтримується цілою системою різноманітних засобів (ресурсів), за допомогою яких реалізується політична влада.

Провідна роль серед усіх ресурсів політичної влади належить економіці. Саме функціонування політичної влади, реалізація кожного виду економічних і соціальних проблем вимагає великих економічних ресурсів. У центрі уваги керівників держав знаходяться економічна й соціальна політика. Рівень економічного розвитку країни і роль політичної влади в його підвищенні є головним критерієм в оцінці заслуг цієї влади. Можна без перебільшення стверджувати, що сила влади, її міцність і легітимність знаходиться в прямо пропорційній залежності від рівня досягнутої стабільності суспільства.

Економічні:наявність розвиненої матеріально-технічної бази суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багато корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила, широкі зовнішньоекономічні зв’язки та ін.		РЕСУРСИВЛАДИ		Силові:армія, міліція (поліція), служба безпеки, суд, прокуратура, тюрма та ін.
Політичні:наявність розвинених політичних партій, відпрацьований державний механізм, підготовлений апарат управління, політичні традиції та звичаї, наявність політичних лідерів, розвинена політична теорія, політична культура мас і політичних структур				Інформаційні:володіння світовою регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронних технологій, засобів масової інформації та ін.
Соціальні:наявність соціально-структурованого суспільства, посадової упорядкованості, утвердження престижної професії, соціального забезпечення, медичного обслуговування та ін.				ДемографічніФізично і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії, усталеність демографічних відносин та ін.
Суб’єктні:політична свідомість, компетентність, організованість, наявність політичної волі, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність за вчинені дії, далекоглядність, рішучість.				Культурні:наявність освіченого населення, швидкі темпи поширення знань, доступність освіти і культури для широких мас, наявність сучасних політичних знань і можливість їх освоєння та ін.
				Правові:наявність правових цінностей, розвинена система права і правова наука, розвинені механізми правотворчості, правозахисту і правозастосування, висока правова культура та ін.