Ідея тоталітаризму спочатку з'явилася в теоретичних дослідженнях. Першим автором, що розробляв цю концепцію, був Платон, який вважав, що всеосяжна, підпорядковуюча собі все і вся (тобто тоталітарно) держава є ідеальною формою життя суспільства.
На практиці ідею тоталітаризму намагалися реалізувати єзуїти. Фактично устрій Ордену єзуїтів було засновано на тім же принципі беззастережного підпорядкування вождеві й церкві, існувала спеціальна ідеологія підпорядкування. В епоху Відродження Томас Мор у своїй “Утопії” та Томазо Кампанелла в “Місті Сонця” репрезентують модель тоталітарної держави. Але реалізувати ідею тоталітаризму на практиці в цілому удалося лише в ХХ ст. Статус же наукової концепції за цим терміном затвердився у 1952 р. в США на політологічному симпозіумі, де тоталітаризм був визначений як "закрита та нерухома соціокультурна й політична структура, в якій усяка дія – від виховання дітей до виробництва та розподілу товарів – направляється й контролюється з єдиного центра". На цьому етапі поряд з колишнім уживанням цих понять воно широко застосовуються для характеристики сталінського Радянського Союзу, а пізніше – маоістського Китаю, Кампучії “червоних кхмерів”. Цей процес активізувався завдяки книгам X. Арендт “Походження тоталітаризму” (1951 р.) та К. Фрідріха і 3. Бжезинського “Тоталітарна диктатура й автократія” (1956 р.), що містили як соціологічну, так і політологічну характеристику розглянутого явища. Зокрема, З. Бжезинський на основі вивчення світових тоталітарних режимів виділив такі основні ознаки тоталітаризму: 1) наявність єдиної масової партії на чолі з лідером-диктатором; 2) офіційно пануючу в суспільстві ідеологію; 3) монополія на засоби масової інформації, на збройні сили; 4) система терористичного поліцейського контролю; 5) центра-лізована система контролю і керування економікою.
Тоталітаризм – одне зі спірних у науці понять. Деякі автори відносять його до визначеного типу держави, диктатури, політичної влади, інші – до суспільно-політичного ладу, треті – до соціальної системи, що охоплює всі сфери громадського життя, або до визначеної ідеології. Необхідно тоталітаризм, як і будь-який інший політичний лад, розглядати як соціальну систему та політичний режим. У широкому змісті слова (тобто як соціальна система, що охоплює всі сфери громадського життя) тоталітаризм – це визначений суспільно-політичний та соціально-економічний лад, ідеологія, модель “нової людини”. У вузькому змісті слова, як політичний режим, це один із компонентів політичної системи, спосіб її функціонування, сукупність елементів ідеологічного, інституційного та соціального порядків, що сприяють формуванню політичної влади. Порівняльний аналіз цих двох понять свідчить про те, що вони є однопорядковими, але не тотожними. У той же час політичний режим виступає ядром соціальної системи, що відбиває все різноманіття проявів тоталітаризму. Головною передумовою тоталітаризму стала індустріальна стадія розвитку суспільства. Вона призвела до створення системи масових комунікацій, ускладнила суспільні зв'язки й організацію, зробивши технічно можливою систематичну ідеологічну обробку, тотальне “промивання мозків” та всеосяжний контроль за особистістю. Наростання елементів організованості, керованості, раціональності в суспільному житті, так само як і успіхи у розвитку науки, техніки й освіти та підвищення добробуту населення, породжували ілюзію можливості переходу до раціонально організованої, тотально керованої форми життя в масштабах усього суспільства. Ядром, стрижнем цієї тотальної організації могла бути тільки всесильна та всепроникаюча державна влада.
У сучасній політологічній літературі виокремлюються такі ознаки тоталітарного політичного режиму:
1) глобальне панування держави над усіма сферами громад-ського життя, прагнення держави до всеохоплюючої влади;
2) відчуженість суспільства від політичної влади;
3) монопольний державний контроль над економікою, засобами масової інформації, культурою, релігією;
4) абсолютна “правова”, а точніше антиправова, регламентація суспільних відносин, що базується на принципі “дозволено тільки те, що прямо дозволено законом”;
5) бюрократизація державної влади;
6) застосування насильства, примусу, терору у якості домінуючого методу правління;
7) панування однієї партії, фактичне зрощування її професійного апарату з державою, заборона опозиційно набудованих сил;
8) декларативний, формальний характер прав та свобод людини і громадянина, відсутність чітких гарантій їхньої реалізації;
9) наявність однієї офіційної ідеології, коли фактично усувається плюралізм;
10) централізація державної влади на чолі з диктатором і його оточенням;
11) безконтрольність репресивних державних органів з боку суспільства;
12) відсутність правової державності та громадянського суспільства.
Найважливішою першоосновою тоталітарного режиму є певна ідеологічна картина світу. Такий тотальний світогляд включає віру:
1) в простоту світу (це центральна характеристика тоталітарної свідомості), ця віра призводить до поширення негативної установки стосовно знання взагалі і до інтелігенції як його носія зокрема. Ілюзія простоти створює й ілюзію всемогутності: будь-яка проблема може бути вирішена, досить віддати вірні накази;
2) в незмінний світ, коли елементи громадського життя – лідери, інститути, структури, норми; стилі – сприймаються як застиглі в нерухомості. Винаходи не використовуються, відкриття – секретні. Паспортна система прив'язує людей до одного місця проживання, а трудове законодавство – до одного робочого місця. Віра в незмінність світу породжує недовіру до змін;
3) в справедливий світ: царство справедливості здійснюється у кожнім тоталітарнім режимі;
4) в чудесні властивості світу. У ній виявляється відірваність тоталітарної свідомості від реальності. Так, наприклад, у Німеччині в період режиму Гітлера в рамках СС існувала структура, що мала назву “спадщини предків”, куди входило близько 50 інститутів. Дані структури вивчали рунічні письмена, основи символізму, лінгвістику, історію аріїв, знання древніх народів, міфи й легенди різних племен, санскрит, особливості рас та багато чого іншого.
Історичний розвиток і реалізація концепції тоталітаризму спричинили появу двох типів тоталітарного політичного режиму, а саме: 1) праворадикалістський (фашистський та націонал-соціалістський); 2) лівостремістський (його пов'язують найчастіше з ідеологією і практикою сталінізму).
Як зазначалося вище, само поняття “тоталітаризм” у сучасному контексті західні науковці використовують до аналізу політичного режиму колишнього Радянського Союзу. Але ж трансформаційні процеси, що охопили увесь простір посткомуністичних країн, спричинили появу нових термінів, з допомогою яких аналізується стан політичного розвитку в транзитивних суспільствах, зокрема в українському суспільстві. Так, новітнім терміном є поняття “посттоталітарне суспільство”. Посттоталітарне суспільство – збірне політологічне поняття, що позначає всілякі суспільні устрої, котрі виникають у процесі руйнування тоталітаризму, після нього і на його руїнах. Характеризуючи такі суспільні устрої, природно виділити ряд загальних рис, обумовлених самою суттю тоталітаризму, що руйнується в них: усунення повної залежності суспільства і людини від влади та поступове відновлення громадянського суспільства, кінець панування ідеократії та моноідеології, розвиток плюралізму думок і гласності, руйнування механізму репресій та звільнення громадян від постійного страху, недосвідченість мас у політичній сфері (особливо там, де тоталітаризм панував тривалий час) і ін. Як далеко цим шляхом просунулося те або інше посттоталітарне суспільство, залежить від конкретних обставин.
На закінчення хотілось би додати, що політичні режимі, що утворять проаналізовану тріаду, являють собою типи ідеальні. Це значить, що в реальності вони ніколи не зустрічаються в "чистих" формах. Проте кожен тип являє собою сукупність реально існуючих своєрідних якостей і чітко відокремлені від інших типів.
1. Які переваги аналізу політичного життя суспільства за допомогою поняття “політичний режим”?
2. У чому полягає різниця між класичними та сучасними підходами до розгляду демократичного режиму?
3. З якими труднощами, на вашу думку, зіштовхуються посткомуністичні країни в умовах демократичного транзиту?
4. Як співвідносяться та в чому відрізняються основні недемократичні режими?
5. Який політичний режим є найбільш адекватним для сучасного українського суспільства? Обгрунтуйте відповідь.
Розділ 4. Інституціональні основи політики
Держава існує не для того, щоб перетворити земне життя в рай, а для того, щоб перешкодити їй остаточно перетворитися в пекло.
В.С. Соловйов
1. Поняття держави, її ознаки та принципи.
2. Теорії виникнення держави.
3. Типи, структура та функції держави.
4. Форми державного правління й національно-територіального устрою.
5. Демократична, соціальна та правова держава.
1. Поняття держави, її ознаки та принципи
Держава є одним із найважливіших інститутів суспільства, центральним елементом його політичної системи. Одним із найважливіших завдань політології є аналіз розвитку її сутнісних рис, соціальної ролі здійснюваних нею функцій, форм державного правління й державного устрою, принципів міждержавної політики.
Визначальною ланкою політичної системи суспільства та її підсистеми – політичної організації – є держава.
Поняття "держава", яке виникло близько трьох тисячоліть тому, нині трактується:
як спільнота людей, яка проживає на певній території і згрупована в ціле органами державної влади;