Сучасний підхід до виборчих технологій відрізняється усвідомленням необхідності органічного поєднання практичного досвіду політичної боротьби і наукового знання. Дана обставина змушує організаторів виборчих кампаній звертатися за допомогою до професіоналів – людей, що спеціалізуються в галузі політичних технологій, які володіють відповідними знаннями, вміннями і навичками.
У даний час в багатьох країнах з'явилися агентства, люди, чиєю професією стала організація передвиборних кампаній. У 1968 р. в Парижі була створена Міжнародна асоціація радників з політичних кампаній. Виборчі технології в руках професіоналів стають досить сильною зброєю, що дозволяє залучати на сторону кандидата, який обслуговується цими професіоналами, значні прошарки населення, змінювати їхні електоральні переваги. Однак це стає можливим тільки в тому випадку, якщо виборчі технології використовуються комплексно, відповідно до науково обґрунтованої стратегії виборчої кампанії, якщо вони враховують поведінку політичних суперників, а також реальні процеси, які відбуваються в масовій свідомості.
Усе частіше в засобах масової інформації вживаються такі поняття, як “чорний PR”, “брудні технології”, “інформаційні війни”. Що ж стоїть за цими поняттями? Брудні методи ведення передвиборної війни, що використовуються безпринципними кандидатами і технологами, або невід'ємна частина практики управління суспільною думкою, голосні слова, що додають значності міфові про всемогутність виборчих технологів, або особлива сфера технологій, яка зародилася і формувалася військовими і спецслужбами, незаконні форми передвиборної боротьби, що є предметом уваги судової влади, або одна з дозволених форм агітації?
Методи “спецтехнологій” і “контрпропаганди” не є новими. У практику виборчих технологій вони прийшли з військової пропаганди, “психологічних” або “ідеологічних воєн”, практики активних заходів щодо лінії пропаганди тощо. Тією чи іншою мірою ці методи в різних формах мали місце на всіляких етапах розвитку людства. Наприклад, під час війни Великобританії з бурами в Південній Африці бури зуміли встановити зв'язок з Німеччиною, Ірландією, Америкою, Францією й іншими країнами, у яких вони цілеспрямовано створювали образ підступної і жорстокої Великобританії, що веде війну з усіма бурами, включаючи жінок і дітей. Це призвело не тільки до одержання ними істотної підтримки світової суспільної думки, але й допомогло налагодити постачання зброї й організувати потік добровольців. Особливий розвиток пропаганда в якості самостійної військової дисципліни одержала в Першій світовій війні. Так, у США був створений так званий Комітет Криля, що координував пропагандистську роботу, спрямовану як на Німеччину, так і на населення США.
З “технологічної” точки зору виборчі кампанії, а вірніше, виборчі технології, покликані зробити результати запланованими, а саме – забезпечити обрання того або іншого кандидата.
Принциповим є і те, що поширення будь-яких довідок про кандидата, що характеризують його в очах виборців негативно, однак відповідають дійсності, не є порушенням. Таким чином, з погляду закону, агітація, котра має метою голосувати проти тих або інших кандидатів, є легітимним і законним видом передвиборної агітації.
До “брудних технологій” можна віднести і практику реєстрації кандидатів із однаковими прізвищами, іменами і по батькові (“двійники”, “клони”), що має за мету відтягнути голоси виборців від “оригінальних” кандидатів. Використання “клонів” зв'язано з припущенням про те, що виборці не розберуться, який з клонів є “оригінальним”, і проголосують за того, хто йде першим у алфавітному списку. При цьому першим виявляється саме “клон” або “двійник”. Наприклад, під час виборів у м. Санкт-Петербурзі з'явився “клон” об'єднання “Яблуко” за назвою “Яблуко – Санкт-Петербург”. Помітимо, що такого роду дії на момент їхнього використання також не були порушенням виборчого законодавства.
Однак нерідко, використовуючи “спецтехнології” і “контрпропаганду”, їхні ініціатори йдуть на порушення статей виборчого законодавства. Наприклад, широке поширення одержала практика організації заходів щодо зриву виборної діяльності інших кандидатів. Так, практика знищення агітаційної друкованої продукції є широко розповсюдженою як у постсоціалістичних, так і в закордонних виборчих кампаніях. Дані дії є незаконними.
У практиці виборчих кампаній зустрічаються і такі приклади, як надання тиску і підкуп працівників друкарень, редакцій газет з метою порушення циклів виробництва і поширення агітаційної продукції кандидатів. Зустрічаються також спроби перешкодити проведенню публічних заходів кандидатів. Особливо часто це має місце з боку діючих глав виконавчої влади в регіонах.
Організація заходів щодо зриву виборної діяльності інших кандидатів нерідко зв'язується з різними прийомами з практики “контрпропаганди”, які спрямовані на руйнування позитивного і створення негативного іміджу кандидатів. Відзначимо, що “негативні кампанії” є частим, але аж ніяк не обов'язковим елементом будь-якої виборчої кампанії. Політичні партії і діячі нерідко відмовляються від ведення негативних кампаній. Основним міркуванням у цьому випадку виступає побоювання, що суспільна думка поставиться до використання контрпропаганди негативно і це завдасть шкоди самим її ініціаторам. Наприклад, у 1970 році Д. Хілі (партія лейбористів, Великобританія) досить завзято заперечував проти використання плаката “Учорашні люди”, а в 1974-ому консерватори відмовилися від широкого використання одного з “антилейбористських” фільмів. Такого роду розуміння є досить серйозними, оскільки інтенсивні “негативні кампанії” нерідко викликають різку реакцію стосовно їх ініціатора.
Отже, виборчі технології – це способи організації і проведення виборчої кампанії, що включають різноманітні напрямки дій кандидата і його команд, орієнтованих на досягнення певних політичних цілей. Ефективність цих дій залежить, від того, наскільки глибоко ініціатори виборчої кампанії змогли проаналізувати ситуацію у виборчому окрузі і вибудувати адекватну цієї ситуації стратегію виборчої кампанії, а також, наскільки творчо вони підійшли до її проведення, чи змогли запропонувати масам щось оригінальне й таке, що одночасно відповідає їх інтересам і сподіванням.
Контрольнізапитання
1. Дайте визначення виборчій системі.
2. Які різновиди виборчих систем існують у світі? Охарактеризуйте їх.
3. Які переваги та недоліки має мажоритарна виборча система?
4. У чому полягає сенс пропорційної системи з преференціями?
5. Чим відрізняється виборча процедура від виборчої кампанії?
6. Що таке референдум? Чим референдум відрізняється від звичайних виборів?
7. Що таке виборча квота? Як вона формується і для чого?
8. Які Ви знаєте типи виборів. Охарактеризуйте їх.
Розділ V. Неінституціональні основи політики
Тема 14. Політична свідомість і політична ідеологія
Ідеологія – це хибна свідомість.
К. Маркс
Ідеологія – це добровільна містифікація.
К. Мангейм
1. Політична свідомість: поняття, структура функції і рівні.
2. Сутність і функції політичної ідеології.
3. Основні ідеологічні течії в сучасному світі.
1. Політична свідомість: поняття, структура, функції та рівні
Свідомість складає сутнісну особливість діяльності особи. Це вища, властива лише людині форма відображення об’єктивної дійсності, регуляції й управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе і своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практичної діяльності. Таке відображення відбувається у формі поглядів, ідей, уявлень, переконань, вірувань тощо, які відображають об’єктивне становище індивіда або соціальних спільнот чи суспільства в цілому. Однією з найважливіших форм суспільної свідомості є політична свідомість.
Політична свідомість – це сукупність знань, поглядів, цінностей і ідейно-політичних переконань, на основі яких виробляються найбільш стійкі й визначні політичні орієнтації і установки людей стосовно політичної системи та їх місця в ній.
Політичній свідомості властива внутрішня суперечливість, багаторівневість і неоднорідність. Це зумовлене динамізмом, який змінює політичну свідомість у процесі соціально-історичного розвитку. В ході суспільного прогресу змінюється суб’єкт політичної свідомості, тому що виникають нові політичні групи і формування, які виявляють специфічні погляди, переконання, цілі. Отже, з’являються нові політичні цінності і орієнтації, які трансформуються в нову структуру політичної свідомості. На різних етапах життя один і той же суб’єкт може володіти політичною свідомістю, яка відрізняється за формою і за змістом. Динамізм політичної свідомості тісно пов’язаний з прискоренням темпів політичного процесу.
Політична свідомість містить два аспекти: гносеологічний і соціологічний. Гносеологічний аспект характеризує політичну свідомість як спосіб відображення і сам процес відображення політичного життя. Соціологічний аспект виявляє структуру політичної свідомості з боку її активної ролі в суспільному житі. Процес духовної діяльності має вияв у виробництві, зберіганні, розповсюдженні, обміні і споживанні соціальної інформації. Усе це зумовлює специфічний стан і практичне функціонування політичної свідомості, в якій тісно співпадають як теоретичні знання, так і ті, що виникають спонтанно.
Політична свідомість складається з декількох компонентів:
1) особисті поняття – влада, партія, політична система, держава та ін.;
2) політичні погляди;