3. Визначте поняття “національного інтересу” та “національної безпеки”.
4. Назвіть головні традиційні дослідницькі школи міжнародних відносин, охарактеризуйте їх специфіку.
5. Що таке “геополітика”, чим вона відрізняється від політичної географії?
6. Охарактеризуйте сучасне геополітичне становище України.
Тема 21. Політичний менеджмент
Маси прямують не за ідеями, а за лозунгами.
М. Драгомиров
1. Політичний менеджмент: поняття, зміст та суть.
2. Технології політичного управління.
3. Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації.
1. Політичний менеджмент: поняття, зміст та суть
Термін “політичний менеджмент” або його вітчизняний аналог “політичне управління” тривалий час викликав непорозуміння серед фахівців – як західних, так і вітчизняних. Це було пов’язано з тим, що політичне управління асоціювалося з маніпулюванням масовою свідомістю та поведінкою в умовах тоталітарного режиму. Проте сьогодні у зв’язку зі змінами, які переживає суспільство, особливо в Україні, де фактично заново формуються та роблять перші кроки в умовах демократизації політичного життя державні структури, де радикальні перетворення охопили всі найважливіші сфери суспільства, з’являються нові тенденції в політичній сфері, здійснюється розвиток у напрямі орієнтації політичної участі на вирішення конкретних проблем, політичний менеджмент або політичне управління набуває особливої ваги.
Поняття “політичний менеджмент” (від англ. management – управляти) означає систему управління політичними процесами, науку і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення їх реалізації в політичній практиці [8, С. 196].
Останні десятиріччя ХХ століття породили нові тенденції в політичній галузі, перш за все, розвиток демократизації в колишніх авторитарних суспільствах. Здебільшого акцент щодо голосування, як головної форми політичної участі, все більше зміщується у бік специфічних форм масової участі, пов’язаних з прийняттям конкретних рішень і контролем за їх виконанням з боку громадян [63, С. 21]. Усе це вносить доповнення до розуміння поняття “політичний менеджмент”, яке означає: теоретико-концептуальне функціонування сучасної політики, управлінських систем, політичних режимів, політичних партій, політичної свідомості; удосконалення управління політико-економічними процесами; рух суспільства до цивілізованого політичного ринку; наукове розуміння предмета політичної науки та її управлінських рішень; пошук проектів нових форм узагальнення і концептуалізації дійсності, спрямованої на виявлення таких форм управління, в яких можлива невідчужена актуалізація буття суб’єкта від влади, політики, управління, самого себе; проектування нового типу політики і управління – мислення, життєдіяльності, соціальної організації.
Розглядаючи політичний менеджмент як науку, слід підкреслити, що він спрямований на розроблення парадигми політики, пов’язане з процесами реформування класичної моделі політики взагалі, трансформації політичних інститутів у напрямку демократичної культури. Завдяки науковим розробкам і впровадженням політичний менеджмент намагається осмислити найважливіші тенденції формування сучасного типу управління, спроектувати таку модель політичного управління, якій би були притаманні конструктивність, компетентність, професіоналізм, установка на гуманістичні цінності. Політичний менеджмент виходить на проблему “якості влади” і культури управління, утвердження в усій структурі управлінських рішень націленості на буттєві (онтологічні) і прагматичні сенси людського існування. Він є своєрідною моделлю самопізнання людиною політичного життя як суб’єкта політичної дії.
Політичний менеджмент (цей напрямок політичної науки) включає: маркетинговий аналіз кон’юнктури політичного ринку і формування відповідного іміджу “політичного товару” – організації, лідера, кандидата, політичної платформи; політичного забезпечення бізнесу; вивчення політичних і соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність; зв’язок з громадськістю і професіональне політичне лобіювання; оволодіння мистецтвом роботи з людьми і організаціями; опора на моральні, етичні, естетичні цінності.
Основне функціональне призначення прикладного (практичного) напрямку політичного менеджменту: експертно-аналітичне і прогностичне обгрунтування організаційно-політичних і адміністративно управлінських рішень; розробка сценаріїв і вибору політичних технологій з проведення різноманітних політичних акцій і кампаній з точки зору функціональної спрямованості політичної дії (вибори в місцеві органи влади, референдуми, масово-мобілізаційні заходи), категоріальне (субстан-ціональне) осмислення стану політичного життя в процесі становлення нового політичного етносу.
Становлення ринкових відносин потребує підготовки високо-кваліфікованих політичних і управлінських кадрів для роботи в органах місцевого самоврядування, громадських об’єднаннях, політичних партіях і комерційних структурах в ролі спеціалістів для створення політичного іміджу, політичної герменевтики, політичної комунікації, політичного лобіювання.
На політичних менеджерів, як висококваліфікованих спеціалістів політичного ринку, покладається свого роду місія “експертів” суспільно-політичного стану суспільства; формування світоглядно-управлінських сенсів нової політичної духовності. Йдеться передусім про світосприймання політики в нових дискурсах (політична гносеологія, політична антропологія, політична онтологія, політична етика). Отже, політичний менеджмент розкриває конститутивне значення політики для смислової розбудови дійсності і смислозмістовного утвердження індивіда. Нарешті і політичне управління стало розглядатися, перш за все, як співучасть громадян у процесі управління, процесі виробки та реалізації владно-управлінських рішень, курсів політики, відборі самих управлінців на підставі прямої та (чи) непрямої участі в цьому процесі громадян, соціальних, етнічних, конфесіональних, територіальних груп та спільнот і їх організацій, включаючи здійснення контролю над діяльністю владних структур.
Політичне управління являє собою механізм, котрий постає з самої природи суспільного процесу. Управління значною мірою визначає соціальне майбутнє і якість сучасного життя. Масштабність історичних перетворень потребує посилення ролі управління в забезпеченні злагодженого, чіткого та безперебійного функціонування суспільного організму. Усвідомлення залежності суспільного прогресу, використання його потенціалу від рівня управління соціальними процесами зумовило значну трансформацію науки про управління, яка була в основному наукою про організацію технологічних процесів, і лише з часом на перший план почала виходити наука про управління людьми. За умов, коли об’єктами управління є люди, колективи, соціальні групи, управління набуває форми керівництва. А вихід на рівень регулювання суспільних відносин, тобто відносин між класами, націями та іншими соціальними групами, надає управлінню політичного характеру. Іншими словами, політика є конкретним різновидом управління, здійснюваного з використанням влади для вдосконалення соціальних відносин. Суттю політичного управління є свідомий цілеспрямований вплив людей і владних структур на суспільство в цілому або на окремі його сфери з метою їх оптимізації (впорядкування, вдосконалення і розвитку) та досягнення певних цілей.
У багатьох країнах вже давно зрозуміли ту обставину, що управління вимагає постійної уваги і величезного напруження. Спеціалісти вважають, що найбільші суспільні витрати (як матеріальні, так і моральні) є наслідком недосконалості управлінської діяльності. Не випадково, пояснюючи крах якоїсь структури, американці називають три причини: погане управління, погане управління, погане управління.
У підходах до ролі і місця управління не можна абсолютизувати дію об’єктивних закономірностей у суспільному житті, оскільки це веде до приниження ролі свідомої діяльності людей, у тому числі й управління. Але слід відмовитися від спроб розглядати суспільство як об’єкт, що піддається всеохоплюючому, “тотальному” управлінню і плануванню.
Як свідчить практика, політичне управління досягає найбільшої ефективності не тоді, коли воно намагається охопити все до найменших деталей, а тоді, коли свій вплив на людей здійснює через регулювання ключових соціальних процесів. Труднощі оновлення суспільства значною мірою можна пояснити дією принципу Ле Шательє – Брауна, згідно з яким складна система, що стає об’єктом зовнішнього впливу, намагається перебудуватися таким чином, щоб максимально зменшити результати цього впливу.
Основними цілями політичного управління є:
реалізація інтересів тих чи інших політичних сил і соціальних груп;
регулювання суспільних відносин і суперечливих інтересів різних класів і соціальних груп;
захист державних інтересів на міжнародній арені;
вироблення оптимальних форм організації та стимулювання діяльності людей;
забезпечення політичної стабільності та правопорядку;
регулювання економічної діяльності;
стимулювання науково-технічного прогресу т. ін.
У відповідності з цим формуються певні управлінські процедури, відповідний набір навичок та прийомів управління, що в сукупності складає технології політичного управління. Як напрямок політичної науки технології політичного управління базуються на одному з наступних концептуальних підходів.
Перший – теорія складних організацій. В її межах політологи намагаються виявити особливості та вплив структур політико-державних організацій на вироблення управлінських рішень та курсу політики.