3. Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації
Одна з важливих складових технології політичного менеджменту – підготовка, прийняття та реалізація політичних рішень. Рішення – це визначення альтернативи. Прийняття рішень – складова частина будь-якої управлінської функції, це інтегральна частина управління організацією будь-якого роду [82, С. 38]. Політичне рішення – це виробка цілей, їх раціоналізація, використання стандартних схем, моделей для розробки та прийняття документів; це один із процесів політичного управління, технологічне перетворення політичної влади в управлінні соціальними процесами. Політична влада реалізується через особистий вплив управляючих і, незважаючи на регламентуючу роль правил та процедур прийняття рішень, додає цьому процесу непередбачуваності та непрогнозованості. Нарешті процес прийняття рішень становить симбіоз раціонально організованої взаємодії структур та інститутів влади й значного суб’єктивізму управляючих. Ці дві оцінки співвідносяться та взаємодіють на різних етапах прийняття рішень. Процес формування рішення проходить три етапи (підготовчий, прийняття та реалізації політичного рішення) за такими фазами: аналіз вихідної інформації; оцінка альтернатив та вибір оптимального варіанта; прийняття рішення; реалізація рішення; контроль виконання; оцінка результатів.
Вивчення процесів прийняття та реалізації рішень у різних організаціях стали підставою розробки моделей цього процесу, чим займається так звана якісна теорія рішень. Модель містить вказівки, як здійснювати роботу на кожній фазі, забезпечуючи їхній взаємозв’язок. Дотримання технології дозволяє раціоналізувати процес прийняття рішень.
Найважливіший елемент прийняття політичного рішення є вибір методів реалізації сформульованих цілей. Можна сподіватися на інтуїцію та здоровий глузд, можна використати метод спроб та помилок – однак витрати від подібних технологій помітно перевищують їх ефективність.
У політичному менеджменті існують різні методи. Так, раціонально-універсальний передбачає оптимальний варіант вирішення проблеми на основі наявності всебічної інформації, розумної поведінки груп при розв’язанні даної проблеми, відсутності будь-яких перешкод ззовні. На практиці такий варіант не проходить з причин суперечливої природи самої людини, рухливості її інтересів.
Більш прагматичним є метод гілок, що виходить з поетапних кроків та рішень у реалізації конкретної проблеми. Це своєрідне “пілотування” на маршруті досягнення глобальної цілі, коли можливий і вихід вбік, і повернення для вирішення виникаючих важливих завдань. Цей метод дозволяє прорахувати ефективність витрат на шляху до кінцевої мети, вносити поправки до стратегії руху. Однак, вдаючись до даного методу, важко забезпечити досягнення будь-яких великих проривів в політичному реформування суспільства.
Враховуючи переваги та недоліки кожного з методів, деякі вчені пропонують використовувати так званий змішано-скануючий метод, який передбачає, з одного боку, широкий раціональний погляд на політичні проблеми суспільства та виділення їхніх типових, загальних рис, а з іншого – використання уявлень, що розкривають глибинні основи протиріч, для розробки будь-якої однієї проблеми, що виникає за конкретних обставин.
Для плідної реалізації політичного рішення важливо домогтися підтримки прийнятих рішень та засобів їх здійснення з боку населення. Позитивна мотивація у населення складається за рахунок умілого пропагандистського забезпечення, доказу переваг обраного варіанта вирішення проблеми.
Як правило, виділяють декілька основних типів (технологій) реалізації рішень: популізм, елітизм, консерватизм, демократизм та радикалізм.
Популізм передбачає пряму апеляцію до громадської думки, безпосередню опору на масові настрої. Тому він обов’язково зорієнтований на спрощення, а інколи і вульгаризацію запропонованих цілей. Технологія сучасного популізму використовує лестощі, залякування внутрішньою або зовнішньою загрозою, безпідставні обіцянки тощо. Правлячі еліти намагаються виробити заклик до населення, реалізація якого, на їх думку, забезпечить подолання всіх протиріч та швидке просування до успіху. Найчастіше популізм використовується при харизматичному правлінні, але популістські заходи можуть стати складовою частиною політичного курсу і при інших режимах, що дотримуються раціональних методів управління. Участь мас надає популізму характеру легітимної політичної дії, яка, в свою чергу, забезпечує легітимність досягнутої з її допомогою влади.
Елітизм зорієнтований на попередження значної участі громадян у розробці рішень, у коригуванні урядового курсу. Такі режими заохочують діяльність різного роду посередницьких форм взаємодії з електоратом, акцентують увагу на розвиток представницьких органів та структур у політичному процесі. Широкого розповсюдження набуває діяльність тіньових апаратних механізмів влади.
Консерватизм характеризує стійке прагнення влади за будь-яких суспільних перетворень приймати рішення, які сприяють збереженню тих чи інших інститутів, структур або стосунків влади, орієнтуються на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.
Радикалізм як форма політичного правління спрямований на рішучу контрреволюційну зміну існуючих державних і соціальних інститутів, він рідко приносить суспільству громадянський мир, порядок та покращання життя населення. Влада спирається на насилля [94, С. 156 – 157].
Демократизм орієнтується на реальні потреби громадян, реалізацію їх невід’ємних прав та свобод. Дотримання процедур виборності основних державних органів і посадових осіб, їхньої підзвітності виборцям; підконтрольністі і відповідальності органів держави, що формуються шляхом призначення, перед виборною установою; гласності у діяльності держави, принципу розподілу влади, цивілізованих відносин з опозицією тощо.
У будь-якому випадку домогтися підтримки своїх дій та лояльності з боку громадян влада може тільки тоді, коли засоби та методи рішення спираються на стійкі стереотипи поведінки, існуючі цінності та уяви більшої частини населення.
У кожного політика існує свій стиль прийняття політичних рішень – індивідуальні методи, зумовлені особливостями особистості керівника, його менталітету, волі. На цей стиль впливає також ставлення до інформації, спрямованість інформаційного потоку, здатність протистояти подвійності, когнітивна здатність, віддавання переваги ризику певної величини.
Стиль прийняття рішення може бути: гнучким – зі схильністю до ризику; гнучким – зі схильністю до сторожкості; жорстким – зі схильністю до ризику; жорстким – зі схильністю до сторожкості [62, С. 54 – 68]. Крім того, можна казати про реагуючий стиль прийняття рішень, коли не тільки лідер, а взагалі уряд прагне співпрацювати з зацікавленими групами шляхом переговорів, спрямовує зусилля на збереження їхнього статусу, встановлює стійкі зворотні зв’язки через опитування громадської думки. Поряд з тим використовується активний інтервенціоністський стиль, коли уряд нав’язує різним групам довгострокову програму, де приватні інтереси підпорядковуються національним.
Іноді українське суспільство стикається з тим, що діючі політики неспроможні прорахувати наслідки тих чи інших рішень. Окремі рішення приймаються без необхідного ресурсного підкріплення – матеріального, організаційного, кадрового; відсутня координація між відомствами, що мають відношення до даної проблеми, яка відбивається в стилях прийняття політичних рішень. Крім того, в умовах сучасної України існує певний дуалізм політичних стилів: з одного боку, переважає авторитарний стиль прийняття рішень вузькою групою осіб з політичної верхівки без консультацій з іншими учасниками “політичної гри”; з іншого – спостерігається активний інтервенціоністський стиль, який проявляється у нав’язуванні суспільству келійно прийнятих рішень. Багато в чому ця ситуація відчуження більшості населення від процесу прийняття рішень зумовлена незрілістю громадського суспільства, розколотістю його культури.
Все це суперечить професійному підходу, якщо мати на увазі, що в апараті управління працює багато осіб високої наукової кваліфікації. Мабуть, апаратні тайни переважають перед рівнем інтелекту, наукового аналізу та політичного прогнозу.
Таким чином, політична влада та політична система в цілому реалізують свої сутнісні властивості вираження інтересів, управління, організації підпорядкування тощо як через відповідні функції, так і через технології політичного менеджменту.
Контрольні питання
1. Дайте визначення поняття “політичний менеджмент”.
2. Що включає політичний менеджмент як напрямок політичної науки?
3. У чому полягає основне функціональне призначення прикладного (практичного) напрямку політичного менеджменту?
4. Що ми розуміємо під політичним управлінням?
5. Назвіть основні цілі політичного управління.
6. На яких концептуальних підходах базуються технології політичного управління?
7. Від чого залежить ефективність управлінської діяльності?
8. Надайте характеристику відомих вам стилів управління.
9. Яке місце посідає процес прийняття рішень у сучасній політиці?
10. Надайте порівняльну характеристику методів реалізації сформульованих цілей в технології прийняття політичних рішень.
11. Дайте визначення основних типів (технологій) реалізації рішень: популізм, елітизм, консерватизм, демократизм та радикалізм.
12. Назвіть етапи та фази процесу формування політичних рішень.
13. Що таке стиль прийняття політичних рішень? Якими вони бувають?
Використана література
Основна