Смекни!
smekni.com

Празька весна та "Ніжна революція" як основні чинники краху комуністичної системи в Чехословаччині (стр. 9 из 20)

3.2 Хартія-77 як головна опозиція КПЧ

У кінці 80-х років головна опозиція КПЧ виступала під гаслами Хартії-77. Це була масова організація, започаткована в січні 1977 року, яка висунула програму реформування країни. Автори Хартії-77 вимагали негайно припинити переслідування інакомислячих, провести демократизацію усіх сфер життя країни, змінити характер і напрями зовнішньої політики52. Цей документ підписали сотні визначних учених, громадських діячів, творчих працівників. Вона стала своєрідним продовженням тих вимог і реформ, які висунуло чехословацьке суспільство навесні 1968 року, за що було так суворо покаране п'ятьма країнами ОВД. Прийняття нової програми, аналогічної програмі 1968 року, в січні 1977 року було своєрідним подвигом.

Хартія-77 вимагала створення неформального, відкритого демократичного суспільства, у якому б вільно проживали люди різних професій, національностей і різного віросповідання. Народи вільного суспільства повинні користуватися всіма вигодами міжнародних прав людини, зафіксованих в Загальній декларації людських прав ООН. положеннях Заключного пакту Гельсінської конференції. Хартія-77 вимагала розпочати широкий діалог з урядом і політичними інститутами Чехословаччини про стан справ у країні й шляхи поглиблення демократичних реформ. Програма вимагала, щоб шляхом спільного обговорення розроблявся проект законів для парламенту, які мають змінити на краще життя всього суспільства Отже, Хартія-77 не закликала до насильницького повалення влади, а діяла в інтересах демократизації суспільства, намагалася розв'язувати назрілі питання мирним, демократичним, конституційним шляхом. Хартія-77 була породжена політикою уряду Чехословаччини і КПЧ, які суворо переслідували інакомислення.

Хартія 77продемонструвала, що питання, які мали відсто­ювати нові рухи, не обов'язково повинні носити політичний характер. Неформальне об'єднання людей, які вирішили жити за законами правди, не ставить за мету кидати виклик дикта­турі безпосередньо. Перш за все це має бути моральний спро­тив: вони викривають аморальність уряду, невідповідність ви­соких слів і вчинків. Першим актом Хартії 77став протест проти суду, організованого режимом Гусака над групою моло­дих рок-музикантів Пластичні люди всесвіту53. Захист молодих музикантів, які просто хотіли жити своєю правдою (вона, зви­чайно, відрізнялась від офіційної) уже сам по собі носив політичний заряд. Те, що вони стали на бік рок-музикантів, не мало нічого спільного з естетичними уподобаннями. У такий спосіб вони заперечували право цієї системи визначати межі людської свободи. Кидаючи людей за грати за художню єресь, система заявляла про своє право безперешкодно втручатися у судьби людей. Це була відкрита війна свободі людини. Тому за­хист молодих рок-музикантів означав захист самої ідеї людсь­кої свободи і гідності. Це саме можна сказати і про захист па­цифістів або екологів, яких переслідували за критику міліта­ристського курсу офіційної влади на заподіяну шкоду навко­лишньому середовищу. Як зазначав Гавел, спротив з боку без­правних не має чітко вираженого політичного спрямування. Політика антиполітики полягає саме у цій обережній, не­нав'язливій спробі повернути втрачену людську гідність:

В умовах посттоталітарного правління реальною передумовою для рухів, що поступово переростають у політично значимі явища, не обов'язково мають бути відверті політичні конфронтації між різними політичними силами чи концепціями. Ці рухи, як правило, виникають будь-де, у набагато ширшій "позаполітичній" сфері, де брехня кон­фронтує з правдою, тобто коли вимоги посттоталітарної системи всту­пають у конфлікт із справжньою життєвою необхідністю... Тоді таке протиріччя набирає політичного характеру, не тому що стихійна політична природа цілей вимагає, щоб її почули, а тому, що (врахову­ючи складну систему маніпулювання, на якій тримається пост то-талітарна система і від якої також залежить) кожне волевиявлення лю­дини, кожна спроба жити правдою неодмінно стає загрозою для сис­теми і в результаті перетворюється на політично значиме явище. Перетворення політики на ритуал в офіційній сфері, її знецінення через постійне спотворення фактів, прихід до вла­ди псевдоеліти, чиє просування по службі забезпечено такими гарну освіту або демократизацію культури. Інші розходження прита­манні вже ері тоталітарних диктатур: між прихильниками відкритого і закритого суспільств. У першому випадку соціальний устрій грунтував­ся на самоврядуванні й колективних угодах; у другому — порядок було досягнуто через репресію і дисципліну.

Хартія 77у Чехословаччині символізує спробу подолати ідео­логічну сегрегацію через новий підхід, вкорінений у погляді на права людини як на найважливішу основу вільного суспільства. У своєму установчому документі хартисти оголо­сили, що відповідальність за збереження громадянських прав покладена не тільки на уряди, але й "на кожного особисто". Через те, що вони вірили у розподіл відповідальності, хартис­ти об'єднали себе у відкриту асоціацію, чиї зобов'язання щодо захисту прав людини перевищували будь-які ідеологічні, релігійні або політичні розходження серед сторін, які підписа­лися:

Хартія 77вільна, неофіційна і відкрита спілка, в якій співісну­ють різні переконання, релігії і професії. її члени пов'язані бажанням працювати особисто і всі разом для реалізації людських і громадянсь­ких прав у Чехословаччині і всьому світі. Ці права гарантовані заключ­ними узгодженнями Хельсинської конференції 1975 року та іншими міжнародними узгодженнями проти війни, насильства і репресій. Та­ким чином, Хартія 77заснована на солідарності й дружбі всіх людей, які поділяють викладені ідеї.

Навмисне вільна структура Хартії вказала на антиієрархічну і антиавторитарну орієнтацію групи. Установчі документи напо­лягали, що Хартія не була організацією: "Вона не має жодних статутів, постійних органів або зареєстрованого членства. Ко­жен, хто згоден з її ідеями і працює над їх втіленням, належить до неї".

Хартія ясно давала зрозуміти, що вона не організовувалася як альтернатива існуючій владі, або як політична партія, зацікавлена у владі чи переслідуванні якоїсь власної стратегії. Уникнення політичного характеру було, звичайно, пов'язане з нав'язливими ідеями режиму щодо будь-якої форми критики.

Що стосується навмисне неідеологічного характеру Хартії 77, Гавел писав: Можливо, я маю сказати щось більше відносно множинності у Хартії. Це було не легко для кожного — багато людей мали придуши­ти або подолати їхню давню внутрішню відразу — але кожен був у змозі зробити це, тому що всі ми відчували, що це було через загальну при­чину, і тому це прийняло форму, яка була історично досить новою: за­родок справжньої соціальної терпимості (а не просто угода між одни­ми, щоб виключити інших, як це мало місце з урядом Національного фронту після Другої світової війни), феномен, який — незалежно від того, що станеться з Хартією — буде неможливо стерти з народної пам'яті. Це залишилося б у тій пам'яті як надія на те, що в будь-який час і в будь-якій новій ситуації, тим можна було б скористатися для відповіді54.

Та не зважаючи на це все Уряд і КПЧ не хотіли рахуватися з новими ідеями, та оголосили Хартію-77 контрреволюційною організацією, наказували її переслідувати.

Всупереч цьому, авторитет Хартії-77 в усіх усюдах зростав, особливо в другій половині 80-х років. Якщо спочатку організації Хартії-77 діяли лише у великих містах Чехії, де було по кілька вищих навчальних закладів, то пізніше вони створюються скрізь. Крім інтелігенції, в організаціях співробітничають робітники, селяни, широкі верстви демократичної інтелігенції. Наприкінці 80-х років саме навколо Хартії-77 згрупувалися основні сили опозиції. Форми роботи - це письмова і усна пропаганда людських прав. Активісти Хартії-77 самі видавали видання, в яких публікували основні матеріали із Загальної декларації людських прав ООН. уривки з Гельсінської програми 1975 року та ін. Під виглядом відзначення національних ювілеїв у 1988 році (70-річчя утворення Чехословаччини, 40-річчя лютневих подій 1948 року, 50-річчя Мюнхенської угоди, 20-річчя введення іноземних військ) вони проводили вечори, на яких пропагували свої ідеї. Газета соціалістів в кінці 1988 року зазначала, чим більше уряд переслідував прихильників Хартії-77, тим інтенсивніше вона діяла, зростав її авторитет55.

Вся трагедія полягала в тому, що уряд Чехословаччини, керівництво КПЧ не бачили і не хотіли бачити цієї опозиції, розгортання її діяльності. Уже в критичні дні літа і осені 1989 року ЦК КПЧ вважав опозицію «жменькою відщепенців», які не мають ніякої підтримки серед народу. ЦК КПЧ відхилив пропозиції спеціальної комісії, яка вивчала ситуацію в країні і пропонувала негайно вжити заходів щодо демократизації внутрішнього життя: дозвіл мітингів, демонстрацій, скасування цензури, діалог з опозицією тощо. Це було великою помилкою, оскільки опозиція набирала дедалі більших сил.

Першою відкритою акцією Хартії-77 були мітинг і демонстрація в Празі 15 січня 1989 року з нагоди відзначення річниці загибелі Я.Палаха, який в січні 1969 року спалив себе на майдані міста на знак протесту проти введення іноземних військ у Чехословаччину. Крім Хартії-77, мітинг організували активісти Клубу миру. Незалежного об'єднання демократів та інших організацій. Виступаючі на мітингу засудили введення військ в Чехословаччину в серпні 1968 року як акт грубого насилля, що припинило відродження суспільства; засуджували переслідування інакомислячих, порушення демократичних прав; говорили про відставання країни від світового розвитку. Схвалена на мітингу резолюція вимагала прискорення демократизації всіх сфер суспільного життя. Такі ж мітинги 15-17 січня 1989 року відбулися майже у всіх великих містах Чехії - Брно, Мала Острава, Пльзень, Мост, Чеське Будійовіце, а також в деяких містах Словаччини. Поліція силою розганяла учасників мітингів. В одних місцях застосовували сльозоточиві гази, в інших - воду, а подекуди і собак. Преса відзначала, що собаки покусали багатьох учасників мітингів.