Щоб цього не траплялося, М.Дюверже вважає: завдання науковця полягає у тому, щоб зводити до мінімуму неминучу ідеологічну деформацію дійсності, деформацію, яка відбувається у політичній свідомості, в діяльності політиків. Додамо, це завдання може бути успішно вирішеним, якщо науковець сповідує спінозівський принцип: „Не плакати, не сміятися, не ненавидіти, а розуміти”.
Політології в новій мірі стосуються такі загальнометодологічні підходи як:
– Заперечення монополії на остаточну істину, на монопольне панування одного погляду, одного методологічного підходу, що, як свідчить історія, завжди вироджувалися в догматизування й поверховість.
– Раціоналізм, який заперечує надприродність у явищах природи, суспільства і людської свідомості і спрямовує дослідника на розкриття природних, об’єктивних зв’язків, які можна пояснити раціонально.
– Діалектизм, який потребує вивчення проявів політичного у їх часовому розвитку з виявленням фаз зародження, становлення, активного функціонування, занепаду, відмирання, переродження у нову якість.
Методи політології поділяють на методи емпіричного й теоретичного пізнання.
Методи емпіричного пізнання спрямовані на здобуття й накопичення знань про факти політичного життя, їх конкретні прояви. Образно кажучи, емпіричні методи накопичують ті окремі цеглинки знань, з яких потім вибудовують теоретичні споруди.
Метод спостереження
Він проявляється у конкретних прийомах прихованого спостереження, експертних опитуваннях, інтерв’юванні, анкетуванні, вивченні змісту документів (т.зв. контент-аналіз), збиранні статистичного матеріалу тощо.
У рамках спостереження виокремлюють методи вибіркового та польового дослідження. При вибірковому дослідженні предметом вивчення стає не весь соціальний суб’єкт (генеральна сукупність), а лише його певна частина – вибіркова сукупність. Метод польового дослідження полягає у вивченні поведінки соціального суб’єкта у його власному соціальному середовищі.
Експеримент
Даний метод використовується політологією дуже обережно і обмежено. Найчастіше це ідеальний експеримент – уявне моделювання тієї чи іншої ситуації, процесу. Застосування реального експерименту, пов’язаного зі створенням контрольованої ситуації у процесі дослідження, обмежене загальновизнаним моральним імперативом, закріпленим у правових нормах: експериментування над людьми, угрупованнями, суспільствами є аморальним та злочинним. Тому експеримент у політології використовується лише в тій мірі, в якій умови для нього створюються збігом обставин у ході історичного поступу. Наприклад, західні політологи розглядають пострадянський простір як природноісторичну експериментальну лабораторію для вивчення закономірностей переходу індустріального суспільства від тоталітаризму до демократії, за умови впливу на нього постіндустріального суспільства.
Другу групу методів складають методи теоретичного пізнання. Вони спрямовані на аналіз емпіричного матеріалу й виявлення закономірностей політичного життя. До них насамперед належать такі загальнонаукові методи як порівняльний (компаративний) аналіз, синтез, ідеалізація, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, індукція, дедукція тощо.
Поряд з ними дослідники виділяють ряд основних для політології методів:
Метод єдності історичного та логічного. У застосуванні до політології його слід сформулювати дещо конкретніше: єдності політичної практики і політичної теорії. Це найефективніший метод перевірки об’єктивності наукового пізнання, оскільки передбачає співставлення наслідків реального, історичного розвитку подій та наукового, логічного передбачення цих наслідків. Він реалізується у таких прийомах як феноменологічний опис, компаративний, проблемно-хронологічний, ретроспективний аналіз (аналіз колишніх подій з погляду на їх наслідки).
Системний метод – це шлях пізнання, який полягає у підході до кожного політичного об’єкта, події, явища з одного боку як до системи, що складається з цілого ряду пов’язаних між собою складових, а з іншого – як до складової ще ширшої, складнішої системи. Загалом, системний метод спрямовує на комплексне дослідження політики як цілісного суспільного явища.
Структурно-функціональний метод спрямовує на виявлення тривких сутнісних взаємодій, тобто функцій, між складовими системи. Даний метод ґрунтується на застосуванні таких засад і прийомів як: виділення первинної безлічі об’єктів, в яких припускається наявність певної структури; перенесення центру ваги з елементів на взаємозв’язки між елементами; зосередження уваги на вивченні тривких сутнісних станів.
Діалектичний метод дозволяє зосередитися насамперед на розвитку, еволюції та революційній трансформації систем; виділити у цьому розвитку такі закономірності як єдність та боротьба протилежностей; переростання кількісних змін в якісні; заперечення заперечення.
Синергетичний (від грецького sinergetikos − спільний, узгоджений у діях). Метод спрямовує дослідника на вивчення суспільства як саморегульованої надскладної, відкритої системи, що розвивається за нелінійними траєкторіями і в станах біфуркації набуває потенції до саморегуляції. Даний метод дозволяє прийти до висновку, що нав’язування соціальній системі певного порядку схеми, який суперечить її природі, неминуче призводить до руйнування „запланованої” схеми у майбутньому.
Соціологічний метод полягає у виявленні соціальної зумовленості політичних явищ, аналізу політичних процесів з огляду на соціальну природу політичних суб’єктів.
Антропологічний метод
Спрямовує політолога на вивчення політики як явища, зумовленого насамперед не соціальними, а природою людини як родової істоти, що має інваріантний набір природних потреб в їжі, одязі, житлі, безпеці, задоволенні духовних потреб і т.д.
Біхевіоризм (від англ. bihaviour − поведінка), налаштовує дослідника на аналіз поведінки політичного суб’єкта як суспільної істоти, реакції якої зумовлені виключно ситуацією безвідносно до соціальних, культурних чинників.
Близький до нього метод „теорія обміну” пояснює зміст політичної діяльності співвідношенням таких стимулів як заохочення і покарання.
Нормативно-ціннісний (або культурологічний) наполягає на зумовленості дій політичних суб’єктів суспільними нормами та цінностями. Цей метод передбачає оцінку політичних проявів з погляду загального блага, фундаментальних гуманістичних цінностей та норм.
Психологічний зосереджений на врахуванні особливостей поведінки учасників політичного життя як окремих індивідуумів, а соціально-психологічний – як представників соціальних груп.
Використана література
1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.
2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.
3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с
4. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.
5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 360