Кримська автономія готова й до другого кроку - адміністративної реформи, яка насамперед пов'язана з розмежуванням повноважень між органами місцевого самоврядування й місцевими органами виконавчої влади на рівні районів і областей.
Таку ситуацію цілком можна назвати двовладдям. Нині відсутня чітка відповідальність між радами і державними адміністраціями, що, у свою чергу, провокує виникнення певних конфліктів.
У Криму порядок взаємодії органів влади автономії і місцевого самоврядування визначається угодами Верховної Ради з кожною місцевою радою на період їхніх повноважень. Велику роль у цьому відіграє Асоціація органів місцевого самоврядування АРК і міста Севастополя.
По суті, асоціація виконує роль другої палати, на засіданнях якої обговорюються основні питання, як-от: бюджет автономії, програми соціально-економічного розвитку тощо.
Так, Автономна Республіка Крим має можливість будувати свої стосунки з центром на основі власних конституційних повноважень. Конституція автономії досить чітко визначає правові рамки в її взаєминах із державою, а це важливо для стабілізації суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації на півострові.
Водночас не таємниця, що прийнята в 1998 році Конституція Автономної Республіки Крим була політико-правовим компромісом між правлячими на той момент київською та кримською елітами. [2 №1-2]
Законодавці України змушені були рахуватися з настроями переважної частини владної еліти півострова, етнічне тяжіння більшості населення якого до Росії є реальністю. Тому в Конституції України з'явився спеціальний розділ під назвою "Автономна Республіка Крим", де були закріплені назви і статус Верховної Ради і Ради Міністрів (уряду) АРК.
І хоча Верховна Рада АРК названа лише "представницьким органом", який "приймає рішення" (ст.136 Конституції України), а не закони, - зрозуміло, що статус Криму відрізняється від статусу інших регіонів України.
Цей статус був закріплений і в Конституції Криму, підготовленої Верховною Радою АРК і остаточно схваленої українським парламентом. Спеціальний статус мають також міста Київ і Севастополь. Цей статус має визначатися законами.
Закон про столицю України - місто-герой Київ, було прийнято наприкінці 1998 року, а закон про Севастополь ще чекає на своє ухвалення. Слід зауважити, що рівень гостроти політичного протистояння і конфліктів всередині міської влади в обох містах, особливо в столиці України, за останні роки значно знизився.
Конституція України встановила загальні засади територіального представництва та місцевого самоврядування.
Правове регулювання конкретних структурних, функціональних проблем їхньої діяльності здійснено у законах „Про місцеве самоврядування” та „Про місцеві державні адміністрації", ухвалених Верховною Радою у 1997-1998рр.
Проте ані ухвалення Основного, ані інших законів ще не гарантує стійкості будівлі на довгі роки, тим більше - у наш перманентно-„перебудовний" період. [3, с.173]
Але з того часу розстановка політичних сил і в Україні, і в автономії серйозно змінилася, тому назріла потреба відкоригувати деякі статті й положення як Конституції України, так і Конституції АРК. У законодавстві України мають місце суперечності у визначенні повноважень автономії з питань соціально-економічного й культурного розвитку, бюджетних взаємин, раціонального природокористування тощо.
Саме неврегульованість низки законодавчих норм і дає можливості для маніпуляцій громадською думкою. Це особливо проявилося під час останньої президентської виборчої кампанії і знову дається взнаки напередодні парламентських виборів 2006 року.
Назріла потреба розробити економічно обґрунтовані критерії формування місцевих бюджетів.
Для вирішення цього питання слід прийняти закон "Про мінімальні державні соціальні стандарти". У ньому повинен бути розроблений нормативно-правовий метод формування бюджетів, за якого видаткова частина розраховувалася б на основі мінімальних державних соціальних стандартів.
Саме державні стандарти відповідно до гарантій, визначених Конституцією країни, мають стати критеріями для розрахунку видаткових статей місцевих бюджетів.
Крім того, необхідно створити систему зацікавленості громад у нарощуванні власних ресурсів, без конфіскації всього приросту доходнойчастини. У зв'язку з цим відповідні зміни потрібно внести до Бюджетного кодексу.
Слід розглянути можливість розширення переліку доходних джерел на фінансування власних повноважень місцевих рад, дозволити здійснювати фінансування окремих соціально значущих програм і проектів із бюджетів різних рівнів та інші зміни. Робоча група Верховної Ради Автономної Республіки Крим підготувала пропозиції щодо врегулювання суперечностей між Законом України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" і Бюджетним кодексом, усунення протиріч Бюджетного й Господарського кодексів, а також з питань використання коштів від продажу землі, зовнішніх запозичень, приватизації об'єктів санаторно-курортного комплексу, які ми подали до профільних комітетів Верховної Ради України.
Багато проблем автономії, що накопичувалися роками, розв'язувалися б оперативніше, якби Верховна Рада АРК мала право законодавчої ініціативи.
Як відомо, нині триває робота з підготовки змін до Конституції України. Було б доцільно розглянути й пропозицію стосовно надання представницькому органу автономії такого права, така конституційна норма сприятиме більш плідній взаємодії між органами влади держави та АРК.
Нині держава дала автономії чимало можливостей для її сталого соціально-економічного та гуманітарного розвитку.
Сформована система преференцій і противаг дала автономії переваги в економічному розвитку, сприяла мирному врегулюванню соціальних і міжетнічних проблем, накопичених за десятиліття. Саме через конституційний механізм можна сформувати баланс взаємних інтересів держави та автономії.
Потрібне чітке розуміння: чим менше в Криму економічних, соціальних, національних проблем, тим краще не тільки для самих кримчан, а й для України загалом. Кримська автономія має всі необхідні політичні, правові та економічні передумови для успішного становлення у складі української держави. [3, с.175]
Таким чином, Україна має унітарну форму державного устрою країни. Автономна республіка Крим є, згідно Конституції, „невід’ємною складовою частиною України", не вдаючись до правової деталізації цієї дефініції з точки зору державного устрою. Адже автономія не догма, а організм, що розвивається. Розвивається не за законами політичних емоцій, а за законами логіки, здорового глузду, сучасних реалій.
Кримський досвід автономного утворення та його парламентської форми правління довів, що не тільки має право на існування. Він є кроком у майбутнє нашої держави, до високих критеріїв демократії. Новообраний склад кримського парламенту повинен продовжити розпочатий процес наповнення практичним змістом повноважень власної Конституції
1. Губарев В.К. География Украины: Справочник школьника и студента. - Донецк: ООО ПКФ "БАО", 2005. - 480 с
2. Дейч Б. Модель влади в автономії концептуально відрізняється від встановленої в державі. // Віче №1-2, 2006г. С.49-51
3. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. К.: АМУПП, 2008 - 198с.