Сучасна концепція «демократичного соціалізму» в основних своїх рисах була створена в 50-і роки в результаті ухвалення Декларації принципів Соціалістичного Інтернаціоналу на міжнародній конференції соціалістичних партій у Франкфурті-на-Майні в 1951 році. «Демократичний соціалізм», згідно програмним документам соціал-демократії, - це шлях, який відрізняється і від капіталізму, і від «реального соціалізму». Капіталізм, на думку соціал-демократів, розвинув величезні продуктивні сили, проте поставив права власності над правами людини. Комуністи ж, там, де вони прийшли до влади, знищили свободу, створили нове класове суспільство і неефективну економіку, засновану на примусовій праці.
Соціал-демократи однакове значення надають як принципу особистої свободи, так і принципам солідарності і справедливості. Традиційна формула: «Соціалізм = ототожнення + планова економіка», на думку теоретиків соціал-демократії, повинна бути остаточно відкинута. Критерій відмінності між капіталізмом і соціалізмом полягає не в принципах організації економіки, а в тому положенні, яке людина займає в суспільстві, в його свободі, праві на участь в ухваленні рішень, значущих для держави, можливості реалізувати себе в різних сферах суспільного життя.
Складовими частинами концепції «демократичного соціалізму» є політична, економічна і соціальна демократія.
Ідея політичної демократії ґрунтується на принципах свободи і рівності. Соціал-демократи визнають можливість існування різних форм демократії, проте у будь-якому випадку основоположними вимогами політичної демократії повинні бути: наявність вільних виборів; надання громадянам дійсного вибору між різними політичними альтернативами; можливість зміни уряду мирними засобами; гарантія прав особи і меншин; існування незалежної судової системи, заснованої на верховенстві закону. Демократія в інтерпретації соціал-демократів представляється як абсолютна цінність, що має надкласовий характер. Виступаючи за «чисту» демократію, соціал-демократи розуміють державу як верховний соціальний інститут, в рамках якого регулюються і примиряються протилежні соціальні інтереси. Держава виступає як головний орган суспільних змін і прогресивного розвитку.
Даючи обґрунтування економічної демократії, соціал-демократи підкреслювали в своїх офіційних документах, що виступають за суспільну власність, але в рамках змішаної економіки. Приватна власність доступна в певних секторах економіки. Різноманіття форм власності повинне працювати на ефективність виробництва. Колективна власність не є просто самоціллю, а повинна служити інструментом підвищення добробуту суспільства.
Пріоритет в своїй економічній стратегії соціал-демократи віддають ринковим відносинам. Держава, у свою чергу, повинна регулювати ринок: не допускати домінування на нім тільки великого бізнесу, добиватися, щоб технології використовувалися на благо всього суспільства. Іншими словами, міжнародна соціал-демократія визнала принцип: «Конкуренція - наскільки можливо, планування - наскільки необхідно».
Досягнення економічної демократії пов'язуються і з розвитком «співучасті» представників трудящих в управлінні капіталістичними фірмами, а також з розвитком «самоврядування». В цілому економічна сфера повинна відрізнятися чітко вираженою соціальною спрямованістю і бути підконтрольна суспільству, але без втрати ефективності, притаманній ринковій економіці.
Терміном „соціальна демократія” позначається якісна сторона способу життя людей, яке комплексно характеризує міру соціальної свободи людини, умови і зміст його трудової діяльності, доступність системи освіти і духовних цінностей, стан навколишнього середовища, побутові умови. Боротьба за соціальну демократію - це перш за все боротьба за вищу якість життя.
Соціал-демократи в західних країнах, перебуваючи при владі або роблячи вплив на владу, багато в чому сприяли демократизації суспільства, розширенню і закріпленню прав і свобод трудящих. Їх реальна політика була близька практиці ліберального реформізму, але відрізнялася більшою соціальною спрямованістю і боротьбою за соціальну справедливість.
Зміцнення позицій соціал-демократів зв'язане і з тим, що авторитарний комунізм виявився шляхом, усіяним величезними жертвами і вимощеним економічними і соціальними невдачами. Соціал-демократія продовжує шукати рівновагу між свободою і соціальною справедливістю і прагне до соціальної держави, в якій усунена небезпека буйного розквіту бюрократії, перспективне планування не зв'язує суспільство по руках і ногах і особиста відповідальність всіх членів суспільства ставиться на перший план.
Соціалістична ідеологія і в революційній, і в реформістові модифікації здійснювала і здійснює серйозний вплив на людей праці, особливо тих, хто працює по найму. Вплив цієї ідеології обумовлений тим, що вона націлена на справедливе суспільство, без експлуатації, з рівним соціальним статусом громадян. Соціалізм вперше пов'язав можливість здійснення високих гуманістичних ідеалів з необхідністю відмінити приватну власність і знищити експлуататорську державу.
У ідеологічному відношенні головне протистояння XX століття - боротьба ліберальних і соціалістичних ідей. Крах Східного блоку соціалістичних держав примусив соціалістичну ідеологію перейти до оборони. Але соціалізм, що розуміється як гуманне, демократичне суспільство, як і раніше залишається «відкритим питанням», інтелектуальним і практичним завданням, рішення якого прихильники соціалістичної ідеології поки не мають.
Загальною тенденцією розвитку соціалістичної ідеології в кінці XX сторіччя є лібералізація соціалізму, хоча зберігають вплив і радикальні форми - комунізм і необільшовизм.
Консерватизм.
Консерватизм виник в кінці XVIII століття як реакція на французьку Просвіту і Велику французьку революцію. Консервативна ідеологія була відповіддю на виклик лібералізму і радикалізму. Оскільки консерватизм виникає саме як зіставлення ліберальним переконанням на природу людини, свободу, рівність і братерство, то його не вважають самостійною, «чистою» ідеологією. Консерватизм трактується як епіфеномен лібералізму, тобто явище, супутнє лібералізму, придаток лібералізму. Подібне народження консерватизму не перешкодило йому перетворити на достатньо струнку систему поглядів, яка зазнала значну еволюцію, адаптуючись до сучасного світу.
Інтелектуальна консервативна традиція була розроблена англійцем Е. Берком (1729-1797 рр.), французами Ж. де Местром (1754-1821 рр.). Л. де Бональдом (1754-1840 рр.). Вони стали основоположниками традиційного консервативного напряму, який відрізнявся неприйняттям нігілістичного характеру французької революції XVIII століття, буржуазної демократії і індивідуальної свободи. «Батьки-засновники» політичної ідеології консерватизму виражали інтереси аристократії, тих шарів, яких капіталізм позбавляв стійкого соціального стану і станових привілеїв.
Оптимістичному погляду лібералів на природу людини, розум і воля якого в змозі перетворити суспільство на початках свободи, консерватори протиставили ідею про початкову недосконалість людської природи, через що прекрасні проекти радикального перевлаштування суспільства приречені на невдачу, оскільки порушують століттями встановлений порядок. Справжній «природі» людини, вважали консерватори, взагалі чуже поняття «свобода». Сенс мають тільки конкретно-історичні свободи, здобуті предками, перевірені традиціями і що приймаються як історичною спадщина.
Найважливішим принципом консервативної ідеології є етичний абсолютизм, визнання існування непорушних етичних ідеалів і цінностей. Ці етичні ідеали і цінності особи повинні формуватися всіма способами суспільної і державної дії і приборкувати «гріховну» природу людини. Політика в цьому сенсі теж не може бути вільною від моралі.
Іншим найважливішим принципом консерватизму є традиціоналізм. Традиційні початки - це, на думку теоретиків консерватизму, фундамент будь-якого здорового суспільства. Суспільні реформи повинні спиратися на створені всіма колишніми поколіннями духовні традиції і цінності. Е. Берк вважав, що в будь-якому суспільстві складається солідарність поколінь. Кожен політичний діяч, що ухвалює рішення, повинен робити це відповідально не тільки перед своїми сучасниками, але і предками, і нащадками. Конструктивному раціоналізму лібералів Е. Берк демонстративно протиставляв апологію «забобонів». Саме у «звичайних забобонах», в традиції акумулюється мудрість, успадкована від предків, відбивається колективний розум, у тому числі і політичний.
Традиціоналізм консервативної ідеології найтіснішим чином пов'язаний з політичним реалізмом. Консерватизму чужий доктринерський підхід. Політична практика, як вважають консерватори, не повинна спиратися на голі теоретичні схеми. Реформи, які проводяться в суспільстві, повинні бути розраховані не на абстрактну людину, а на реальних людей, з плоті і крові, спосіб життя яких, сталі звички не можна раптово змінити без великих нещасть. Консерватизм повертав політичній думці відчуття історичності, відстоював в бурхливий революційний час безперервність історичного розвитку і збереження корисних частин «старої громадської будівлі», замість винаходу абстрактних конструкцій на «чистому листі» революційної історії.
Консерватизм, особливо сучасний, позитивно відноситься до ідеї рівності людей перед богом. Рівність існує в області моралі і чесноти, можливо навіть політична рівність. Але всі форми консервативної ідеології не приймають соціальної рівності. Ніяке суспільство не немислиме без ієрархії і, отже, нерівності. Саме у цьому основа порядку, відповідного «природі». Соціальна мобільність по вертикалі і по горизонталі важлива для суспільного розвитку. Ще в кінці XVIII століття Е. Берк сформулював принцип мерітократії, відповідно до якого влада повинна знаходитися в руках гідних людей, вихідців з різних соціальних груп. Прийнявши з часом політичну демократію, консерватори стали прихильниками елітарної демократії, коли демократичний механізм дає можливість формувати професійну політичну еліту і висуває до влади гідних. Гідне - гідним - такий принцип консерваторів стосовно соціального статусу особи.