Неоконсерватизм.
Об'єктивною основою появи неоконсерватизму була структурна криза капіталістичної економіки. Колишні засоби, що застосовувалися для виходу з кризових ситуацій і обґрунтовані ідеологією ліберального реформізму, виявилися недостатніми. Були потрібні радикальніші засоби. Звалилася віра в те, що науково-технічний прогрес через свій раціональний механізм вирішить соціальні проблеми. Виявилось, що для стабілізації суспільства необхідне міцне моральне підкріплення і додаткові засоби легітимації. Неоконсерватизм був відповіддю на «виклик» кризового стану науково-технічної цивілізації і ослаблення її духовно-етичних засад. Він виявився результативнішим, ніж інші ідеології. Неоконсервативная ідеологія сильніше стимулювала індивідуальні досягнення, а неоконсервативная політика знайшла достатньо ефективні кошти вирішення економічних і соціальних проблем.
У світоглядному плані неоконсерватизм виступає за пріоритетність принципу свободи над принципом рівності. Рівність можлива тільки як рівність можливостей, але не як рівність умов і результатів. Соціальний порядок реалізується перш за все через суспільну ієрархію, яка виникає органічно, природним чином. Захищаючи ідею свободи і прав людини, неоконсерватизм акцентує увагу і на обов'язках людини перед самим собою і перед суспільством. Права людини тільки у поєднанні з усвідомленням обов'язків і розвиненим почуттям обов'язку ушляхетнюють особу.
У економічній області неоконсерватизм виступає за обмеження втручання держави в ринкову економіку. Держава зобов'язана сприяти приватній ініціативі, а не душити її. Це сприяння можливе за допомогою надання податкових пільг, стимулювання приватних інвестицій і пропозиції на ринку. Будучи супротивниками патронажного регулювання економіки, неоконсерватори роблять ставку на особовий чинник: особиста ініціатива, особиста зацікавленість, особисті можливості і особиста відповідальність - ось найважливіші і непорушні цінності ефективно функціонуючої економіки.
Соціальна політика неоконсерваторів тісно пов'язана з економічною. Три основні принципи складають суть неоконсервативної соціальної доктрини: принцип солідарності, заснований на уявленні про єдність праці і капіталу; принцип справедливості, тобто «справедливий розподіл доходів і власності», «справедлива заробітна плата», «справедлива податкова політика» та інші; принцип субсидіарності - допомога для сприяння самодопомоги і приватній ініціативі. Відповідно до цих принципів особи і невеликі співтовариства повинні самі вирішувати свої соціально-економічні проблеми, а державі передовіряти тільки ті питання, які неможливо вирішити так само. Суть соціально-економічної політики неоконсерваторів полягає в створенні умов, що дозволяють робочим робити заощадження, набувати власності, знаходити фінансову самостійність і незалежність від державного «соціального опікування».
Неоконсерватори вважають, що надавати соціальні блага безкоштовно необхідно дійсно тим, хто їх потребує, і сам не в змозі себе забезпечити. Решта всіх громадян повинна платити за всі послуги, в яких вони мають необхідність і якими вони користуються, але отримувати їх в тому вигляді і такої якості, якої вони бажають і яке дозволяє їх матеріальний достаток.
Соціальне ринкове господарство - ось формула неоконсерваторів. Соціальне ринкове господарство, з погляду сучасних консерваторів, не тільки найбільш вдала економічна форма, що зміцнює і розширює клас власників. Воно також краще всього підходить людям: ставить перед громадянами завдання, але не розпоряджається ними.
У політичній сфері неоконсерватори вірні старій консервативній традиції - демократія повинна бути вертикальною, елітарною. Політична діяльність - не привілей і не монополія однієї соціальної групи, а саме професія, доступна кожному, але лише за наявності у нього відповідних здібностей, покликання і спеціальної освіти. Політикою можуть і навіть повинні цікавитися все, оскільки вона стосується всіх, і всі так чи інакше можуть брати участь в політичному житті країни, але бути політиком, працювати в політиці повинні тільки професіонали, щоб позбавити політичні рішення від дилетантизму.
Неоконсерватизм ввібрав в себе принципи класичного лібералізму, перш за все принцип індивідуальної свободи, але зумів пов'язувати їх з традиційними цінностями, такими як релігія, сім'я, закон і порядок, децентралізація і самоврядування, етнокультурне різноманіття.
Органічна концепція суспільства, яку зберіг неоконсерватизм, сприяла сприйняттю соціуму як цілісності, де поведінка індивідів з їх пристрастями і егоїзмом підпорядкована структурам, що склалися, цінностям, традиціям. Завдяки цьому суспільство зберігає стійкість і забезпечує спадкоємність розвитку, зв'язок минулого з майбутнім.
Література: