1.3 Локальна, регіональна і глобальна політика
З погляду ролі учасників політичного життя, її просторовий континуум може бути розділений на: 1) локальний, 2) регіональний і 3) глобальний рівні, конкретний зміст яких залежить від вибраної при аналізі системи координат. Скажімо, якщо як точка відліку простору глобальної політики приймається планетарний масштаб, то регіональна політика пов’язана з сферою політичної взаємодії держав і інших суспільно-політичних агентів на рівні континентів і субконтинентів (ЄС в Західній Європі, НАФТА і ОАГ в Північній і Латинській Америці) або навіть ще вужчих регіонів (АСЕАН, країни Магріба і т. д.), а локальна - з діяльністю політичних суб’єктів на національно-державному рівні. В цьому випадку акцент робиться на характеристиці простору міжнародної політики, де внутрішньодержавна територія є лише вторинним компонентом, тоді як в іншому варіанті аналізу національно-державний простір може виступати як свого роду "глобальний континуум", де міжнародні відносини мають значення лише чинників зовнішнього середовища. Наприклад, так званий "чеченський конфлікт" середини 90-х років може бути ідентифікований і як загальнодержавний, і як локально-регіональний, оскільки, з погляду загального полягання політичного процесу в Росії, ця криза торкнулася локальних політичних сил (місцеві клани- "тейпи"), так само як і ситуації і в Северо-кавказськом регіоні РФ, і в цілому на федеральному рівні. В той же час можливий і синтетичний розгляд в узагальненому політичному аналізі тих, що як би "накладаються" один на одного цих двох (міжнародного і внутрішнього) "архетипів" в інтерпретації субрівнів політичного простору, тобто "локальної", "регіональної", "глобальної" політики.
1.4 Від мега до мікрополітики
Для позначення цих рівнів в політології використовуються поняття "макро-", "мега-" і "мікро-" політики, що характеризують різні вимірювання політичного простору і рівні політичних відносин. Макрополітика (ймовірно, як і макросоціологія і макроекономіка) у великій мірі пов"язана з характеристикою простору функціонування базового агента сучасного політичного життя - "держави - нації", лімітованого адміністративно-правовими межами розповсюдження легітимної публічної влади. Мегаполітіка відображає вищий рівень аналізу, змістом якого є зв"язки і зовнішні взаємодії національно-державних і наднаціональних суб"єктів, що зачіпають механізми світової політики, відносини на глобально-планетарному рівні. І нарешті, мікрополітика як би спускається з макрорівня на порядок нижче до аналізу взаємин індивідів і груп, вивчення внутрішніх механізмів групової динаміки і індивідуальної поведінки, тобто приділяє увагу мікропроцесам політики, з яких, у свою чергу, складається простір макрополітичного процесу. З такого розмежування витікає і специфіка політичного простору на різних соціальних рівнях. У макрополітиці найбільш істотним об’єктом є адміністративно-державний простір з його фіксованими межами розповсюдження владної компетенції. Саме формальний простір дії інститутів державно-публічної влади, конституційно-правове і адміністративно-управлінське поле, місцеположення і конфігурація держави і його структурних компонентів, територія і розмір, форма і межі використовуються в політичній географії як початкові передумови при аналізі політичного простору. При вивченні глобальних політичних проблем, разом з об’єктами в рамках формально-адміністративних меж, досліджуються і такі конструкти, як "зони життєвих інтересів" і "гравітаційні поля" впливу суб’єктів міжнародних відносин, "баланси сил" в геополітичних просторах і т.д. Що ж до мікрополітики, то разом з простором владної компетенції адміністративно-державних інститутів різного рівня (федеральних і місцевих), часто говорять про "сфери контролю" і "області тиску", "зони впливу і інтересів" партій і лобістських угрупувань, лідерів і груп виборців.
2. Геополітика як різновид зовнішньої політики
Геополітика — це різновид зовнішньої політики, визначуваний територіальною близькістю партнерів (суперників) і що створює поле сполучення між інтересами суміжних країн.
Наука геополітики (геополітична теорія) досліджує зв"язки між просторовими і функціонально-політичними характеристиками тих або інших регіонів миру. Роль геополітики в сучасному світі різко зросла з ряду причин. Ймовірно, стратегічне визначення міжнародної політичної ситуації дає нам образ миру, що розвивається від примусового уніформізма старої біополярної моделі (уніформізма, що нав"язується двома наддержавами) до майбутньої якісно новій інтеграції, шлях до якої лежить через проміжний етап більш менш тривалої диверсифікації етносів, що намагаються досягти ідентичності через відособлення. Тому замість керованого з двох центрів світу ми бачимо регіональне різноманіття, що посилюється і слабо кероване. Політична наука, тривалий час зосереджена на проблемах універсальної безпеки, визначуваної відносинами між двома світовими блоками, сьогодні ще не готова відповісти на питання, як поєднуються універсальна і регіональна безпека. Саме це є однією з найважливіших проблем геополітики. Філософію політики в зв"язку з цим займає питання про природу суперетнічної єдності в тому або іншому регіоні земної кулі. Що скріпляє разом різні етноси, яке співвідношення сильних (економічних, військово-політичних) і тонких соціокультурних взаємодій, разом створюючих єдність геополітичного поля? Річ у тому, що геополітичні зрушення, чреваті серйозною дестабілізацією, можуть відбуватися значно раніше військово-політичних, визначуваних сильними взаємодіями. Сучасна теорія геополітики намагається подолати редукционізм в розумінні природи тих або інших "єдиних просторів". Єдність може носити явно виражений і довгостроковий характер, навіть не будучи закріпленим на міждержавному або регіональному рівні тими або іншими офіційними угодами. У геополітиці, як і в політичній антропології і культурології, велике значення мають неформальні структури. Між ними і формальними можуть встановлюватися відносини відповідності, додаткової або альтернативності. Необхідно згадати про закони нееквівалентного міжкультурного обміну, що зумовлюють протистояння культур-донорів, що поставляють інформацію, а разом з нею — певні цінності і норми, і культур-реципієнтів, більше всмоктуючих чужу інформацію, чим пред"являють свою. Сучасна теорія геополітики намагається подолати редукционізм в розумінні природи тих або інших "єдиних просторів". Єдність може носити явно виражений і довгостроковий характер, навіть не будучи закріпленим на міждержавному або регіональному рівні тими або іншими офіційними угодами. У геополітиці, як і в політичній антропології і культурології, велике значення мають неформальні структури. Держави, що представляють перший різновид, як правило ратують за фрідрідерськую політику "відкритих просторів", тоді як представники іншого різновиду нерідко вимушені компенсувати свою слабкість на ринку культурного обміну протекціоністськими заходами, ідеологічним контролем, більш закритим типом громадської організації. Це веде до цілого ряду наслідків, часто спостережуваних в геополітиці. Саме: слабкіші поводяться часом і агресивніше; для них геополітика — засіб компенсувати свою соціокультурну слабкість заходами ізоляціонізму, блокової регіональної політики (яка об"єднує слабких проти сильного) і т.п.
Таким чином, для одних країн геополітика є засобом реалізації і закріплення їх соціокультурних переваг в якості центрів тяжіння для своїх менш розвинених і благополучних сусідів; для інших вона — засіб компенсації своїх слабкостів перед обличчам культури гегемона, що нерідко спричиняє за собою політику "жорсткого стилю", ізоляционістські -оборонного або навіть агресивно-наступального характеру (що, наприклад, продемонстрував бідний Ірак по відношенню до процвітаючого Кувейту). Агресивність слабких — один з парадоксів геополітики, який ще недостатньо осмислений в сучасній політичній літературі.
3. Новий світоустрій