Як і належить театру (політичному) політики вдаються до використання політичного декору: символіки, емблематики, геральдики, пантеонів героїв та мучеників, мавзолеїв.
VIII тип. Діяльність на міжнародній арені. Діяльність спрямована на захист національних інтересів. Вона здійснюється за допомогою дипломатії; участі держави у програмах міжнародного співробітництва, санкціях, акціях; участі недержавних суб’єктів у економічних, культурних, науково-технічних та інших контактах; народної дипломатії.
ТИПИ І ВИДИ ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Попередньо проаналізовані типи характеризуються чітким поділом між суб’єктом та об’єктом політичної діяльності. Наступні, типологічно подібні прояви політичного життя ми називатимемо політичною взаємодією, насамперед з тієї причини, що вони відрізняються яскраво виявлюваними суб’єкт-суб’єктними взаєминами.
I тип. Співробітництво – взаємнодоповнювана і взаємновигідна діяльність політичних суб’єктів у спільному досягненні поставленої мети. Співробітництво можливе на ґрунті таких загальнодемократичних принципів як толерантність, консенсус, компроміс.
До найпоширеніших різновидів співробітництва віднесемо союз або альянс. Дана форма передбачає співробітництво близьких суспільно-політичних сил, зумовлена спів паданням їхніх корінних інтересів. З цієї причини союз є довготривалим різновидом співробітництва.
Другим найпоширенішим проявом співробітництва є блок або коаліція. Об’єднання різних іноді й діаметрально протилежних політичних сил для спільного вирішення актуальних політичних питань. Оскільки до блокування вдаються заради вирішення актуальних, але поточних питань політичного процесу, оскільки суб’єктами блокування нерідко виступають діаметрально протилежні учасники політичного життя, то блоки, коаліції є доволі нетривалими формами співробітництва.
II тип. Конкуренція. Випливає з природного прагнення суспільно-політичного суб’єкта в задоволенні своїх життєвих потреб та інтересів. Вона неминуча уже тому, що будь-який соціум завжди функціонує в умовах недостачі ресурсів. Учасниками конкурентних відносин стають ті суб’єкти, які здатні в умовах недостачі ресурсів (у т.ч. й політичних) усвідомлювати й об’єктивне право конкурента на задоволення своїх потреб та інтересів. Таким чином, конкуренцію слід визначити як взаємодію типологічно подібних політичних суб’єктів заради переважної чи й монопольної реалізації певної соціально-політичної ролі, виконання певних завдань. Конкуренція, наприклад, виникає між спорідненими партіями, які прагнуть представляти інтереси тієї чи самої суспільної верстви.
III тип. Політичний конфлікт. Це відкрите протиставлення політичних інтересів, супроводжуване зіткненням соціально-політичних сил, спрямованих на досягнення непоєднуваних цілей, насамперед у сфері влади і власності.
IV тип. Політична боротьба. Даний тип ми визначили б як конфлікт, переведений у конфронтаційну стадію. Конфлікт як боротьба за інтереси характеризується все ж толерантним ставленням до інтересів опонента. Влада бачиться інструментом узгодження інтересів, і при цьому первинного задоволення власних інтересів. Політична ж боротьба характеризується не толерантним, а то й дегуманізованим ставленням до опонента. Влада ж сприймається як мета та засіб знищення опонента.
Політична боротьба здійснюється через насильницькі методи: повстання, війни, революції, терор.
Не слід вважати, що насильницькі засоби – це прерогатива виключно девіативних учасників політичного життя. До насильства вдаються і соціально відповідальні суб’єкти, заради порушення насильства ще більших масштабів до якого, при пасивному потуранні властей, можуть вдатися екстремісти.
У рамках політичної боротьби виділяють і групу ненасильницьких методів (петиції, мітинги, демонстрації, мирні акції протесту, акції громадянської непокори, парламентська боротьба).
Окрему групу засобів політичної боротьби становлять т.зв. антитехнології. Це ті засоби, в основі яких лежать аморальність, обман. Це, наприклад, фальсифікація, дифамація, кулуарна діяльність, блефування, дискредитація і т.п. Д.Видрін вказує на такі активно застосовувані у поточному політичному житті анти технології як спонукання народу „простими рішеннями”, хоча в такій складній системі як суспільство їх практично не буває, „щоденними малими але конкретними справами” замість вирішення глибинних, стратег них питань, підлабузництво низам, мовляв, народ завжди правий, а ми – політики – його слуги, використання метафор як засобу підміни понять і т.п.
V тип. Гегемонія (панування). Даний тип політичної взаємодії, спрямований на встановлення політичного контролю над слабшими, підпорядкованим суб’єктом політичної боротьби.
Гегемонія втілюється у життя через ізоляцію – припинення впливу опонента на оточення, залишаючи йому можливість лише внутрішнього функціонування.
Другим різновидом гегемонії є нейтралізація. Вдаючись до неї, сильніший суб’єкт дозволяє слабшому впливати на оточення, однак постійно зберігає за собою можливість зняття цього впливу всіма доступними засобами, включаючи й припинення функціонування опонента. Прикладом може бути взаємодія між президентом і парламентом у президентській республіці.
ОРІЄНТАЦІЇ ТА ПОЗИЦІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
При характеристиці політичної діяльності вагомо знати, якими характеристиками політичного самовизначення керуються суб’єкти політичної дії. Таких характеристик можна виділити безліч. Спробуємо виділити найпоширеніші з них.
o Активна свідома підтримка й діяльність, спрямована на реалізацію певного рішення.
o Поміркованість, виваженість. Позиція, що ґрунтується на соціальній відповідальності, тобто визнанні, що реалізація будь-якого рішення має враховувати й потреби та інтереси верств сьогодні позбавлених політичного представництва.
o Лояльність – повага до властей, визнання пропонованої іншим політичним суб’єктом лінії поведінки доцільною, законною, і одночасно нейтральне ставлення до неї.
o Конформізм – внутрішнє невизнання, але зовнішня демонстрація, пристосуванство до певної політичної лінії.
o Нонконформізм – демонстративне заперечення чиєїсь політичної лінії, що має на меті, під виглядом турботи загальносуспільними справами, реалізацію власної корисливої політичної лінії.
o Опозиційність – протиставлення своєї політики офіційному курсу. Розрізняють помірковану, лояльну, конструктивну (формує змістовні ділові пропозиції), деструктивну (руйнівну).
o Радикалізм – конструктивна схильність до глибинних, докорінних змін суспільного життя.
o Екстремізм – неконструктивна схильність до крайніх, насильницьких, не прорахованих дій заради реалізації певної утопічної мети чи вияву бунтарських нахилів.
o Абстенціонізм – не перешкоджання подіям розвиватися своїм природним шляхом, що веде до зміцнення політичного становища тієї сили, яка й стоїть на позиціях абстенціонізму.
o Авантюризм (avanture – пригода, ризик) активна участь у л.ж. при зневаженні знань про реальну обстановку, співвідношення сил і засобів, закономірностей суспільного життя.
o Макіавеалізм – позиція що передбачає систематичне застосування засобів заради досягнення політичної цілі.
o Негативізм – позиція в основі якої лежить розглядання політичного життя виключно крізь призму бінарних опозицій – тотально взаємно протилежних сутностей (добро-зло, цивілізація-варварство, схід-захід).
o Партикуляризм (від лат. рarticular – частинка, похідне від pars – частина) позиція орієнтована на захист часткових і вузькогрупкових інтересів.
o Прагматизм ( від гр. pragma – справа, дія) позиція, що передбачає досягнення переваг, ігноруючи моральний зміст та віддалені наслідки дій.
o Утилітаризм – зорієнтованість на вигоду, практичне використання, ігнорування духовних, моральних аспектів діяльності.