Прогноз і прогнозування є базовими категоріями прогностики — наукової дисципліни про передбачення майбутнього.
Прогностика – це теорія прогнозування, наука про закономірності, принципи і способи прогнозування. Її зміст охоплює такі проблеми, як методологічні основи, гносеологія і логіка прогностичних досліджень, вивчення особливостей прогнозування у різних сферах, вивчення принципів оптимального підбору методів прогнозування, розробка способів оцінки достовірності прогнозів, вивчення принципів використання для розробки прогнозів висновків теорії ймовірності, теорії ігор, дослідження операцій, теорії прийняття рішень та ін. Дослідження цих проблем із врахуванням специфіки політичної сфери суспільного життя є предметом політичної прогностики.
Політична прогностика – це наука про закономірності, принципи і способи політичного прогнозування, це теорія прогнозування політичних процесів і політичного розвитку.
У прогностиці сформувався спеціальний категоріальний апарат, що є свідченням її виокремлення з-поміж інших наук. Вже в 1972 р. у термінологічному словнику „Прогностика”, виданому в Москві, було зафіксовано 460 термінів, які забезпечують потреби прогнозування в теоретичному і прикладному аспектах.
Близьким за значенням до прогностики є поняття футурології, яке вперше було використане в 1943 р. німецьким соціологом І. Флехтгеймом для позначення „філософії майбутнього”, як допоміжної науки воєнної стратегії, яка розглядалась як наука, вільна від будь-яких ідеологічних і соціально-утопічних доктрин.
Предметом теоретико-практичного аналізу футурології (від лат. futurum – майбутнє, і грец. logos – слово, поняття, вчення), як науки про майбутнє, є проблеми соціального і політичного передбачення, перспективи історичного життя людини і суспільства.
У 60-х роках XX ст. цей термін поширився у значенні „історії майбутнього” і „науки про майбутнє”. В сучасних умовах категорія „футурологія” використовується як синонім комплексу соціального прогнозування і прогностики. Загальновживаним став термін „футурологія політики” як синонім „політичної прогностики” та „політичного прогнозування”. Футурологія стала найширшим інтегруючим поняттям, яке об’єднує теоретичні та прикладні дослідження майбутнього соціального й політичного розвитку держав і народів.
Суб’єктами політичного прогнозування є спеціалізовані органи державного управління, політичні партії та громадсько-політичні об’єднання громадян, наукові установи, окремі особи, які здійснюють розробку прогнозів.
Об’єктами політичного прогнозування є політична система та всі її компоненти: політичні інститути, політичний процес (з акцентом па майбутніх подіях), політичні відносини, політичні курси, на які спрямована пізнавальна і практична діяльність суб’єкта прогнозування. Базовою змінною в політичному прогнозуванні є політична подія.
В залежності від цілей політичної діяльності об’єктами прогнозів можуть бути:
- визначення основних тенденцій внутрішнього розвитку держави;
- аналіз механізмів виникнення та розвитку соціальних конфліктів;
- пізнання основних тенденцій розвитку міжнародних відносин;
- встановлення розстановки основних політичних сил у країні та динаміка їх впливу на політичний процес;
- передбачення результатів виборчих кампаній;
- аналіз можливих наслідків політичного рішення.
Політичні проблеми, які можуть бути об’єктами прогнозу, класифікують за носієм, сферою діяльності, масштабом, ієрархією, характером прояву, ступенем складності та іншими критеріями. Кожен критерій характеризує один із вимірів проблеми, що його слід враховувати при розробці прогнозу.
Типологія прогнозів
Різноманітність політичних подій як об’єктів прогнозування, завдання, проблеми, характер, методи, період попередження прогнозу та інші параметри прогнозів можуть виступати критеріями їх типології .
Основоположним є проблемно-цільовий критерій, який вказує на те, для чого розробляється політичний прогноз. У відповідності з цим критерієм виділяються два види прогнозів: пошукові (раніше їх називали дослідними, трендовими, генетичними) і нормативні.
Пошуковий прогноз – це визначення можливих станів явища в майбутньому на основі умовного продовження в майбутньому тенденцій розвитку даного явища в минулому і теперішньому. При такому прогнозуванні абстрагуються від можливих рішень, дій, які здатні докорінно вплинути на розвиток явища. Такий прогноз відповідає на питання: що найімовірніше відбудеться за умови збереження існуючих тенденцій.
Нормативний політичний прогноззабезпечує визначення шляхів і термінів досягнення можливих станів політичних явищ, які приймаються як задані. Йдеться про прогнозування досягнення бажаних станів на основі заздалегідь доведених норм, ідеалів, стимулів, цілей. Такий прогноз відповідає на питання: якими шляхами можна досягнути результату.
Прогнози, що поєднують елементи пошукового і нормативного прогнозів, називаються комплексними.
Результат інтервального прогнозу може бути представлений у вигляді довірчого інтервалу характеристики об’єкту прогнозування для заданої ймовірності здійснення прогнозу.
За періодом попередження – проміжком часу, на котрий розрахований прогноз, виділяють оперативні (поточні), коротко-, середньо- і довгострокові, а також стратегічні прогнози.
В політичній практиці емпірично встановився такий часовий масштаб: оперативні прогнози – до одного місяця, короткострокові – до одного року, середньострокові – від одного до п’яти років, довгострокові – від п’яти до п’ятнадцяти років і стратегічний – до 30 років. Особливістю політичного прогнозування є те, що період попередження прогнозів є постійно змінюваною величиною. Він залежить від характеру політичного розвитку, змісту політичних подій. В період зміни суспільно-політичного ладу чи політичних режимів оперативні прогнози можуть охоплювати декілька днів, середньострокові – звужуватися до місяця, а довгострокові – до року.
Політичні прогнози поділяються на ряд видів в залежності від об’єкта прогнозування. На основі цього критерію можна виділити такі прогнози: внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, воєнно-політичні, соціально-політичні, в галузі економічної, демографічної, освітньої, етнічної, екологічної, молодіжної політики.
Названі прогнози взаємозв’язані, утворюють складні комплекси. Було б складно дати прогноз у сфері економічної політики, не використовуючи інформації про соціальну і демографічну структуру населення, екологічні, молодіжні та інші проблеми суспільства. Для кожного прогнозу необхідно залучати якнайбільше даних по суміжних напрямках. У зв’язку з цим прогноз розробляється в межах певної групи прогнозів, яка називається цільовою групою прогнозів. Як показує досвід, міра достовірності прогнозу завжди прямо пропорційна мірі повноти використовуваного матеріалу з інших галузей, мірі повноти цільової групи прогнозів.
Провідний напрямок цільової групи становить профіль прогнозу, який є предметом дослідження. Допоміжні напрямки утворюють прогнозний фон (тло) – сукупність зовнішніх стосовно об’єкта прогнозування умов, що мають суттєве значення для вирішення завдань прогнозу. Стандартний прогнозний фон поділяється на науково-технічний, демографічний, економічний, соціологічний, соціокультурний, організаційно-політичний, міжнародний.
Внутрішньополітичне прогнозування має два аспекти. Один із них пов’язаний з передбаченням розвитку конкретних політичних явищ. Цей аспект має суто прикладний характер і здійснюється, зазвичай, у процесі самої політичної діяльності. Суб’єктом прогнозу в даному випадку виступає держава чи політична партія у формі відповідних органів. Інший аспект прогнозу охоплює діяльність політичних інститутів і політичні процеси в суспільстві. Такі прогнози розробляють наукові колективи, аналітичні центри, які спеціалізуються на вивченні тих чи інших елементів політичної системи чи аспектів політичної діяльності.
Найголовнішими об’єктами внутрішньополітичного прогнозування є:
- формування, розвиток і структура політичної системи, взаємозв’язок та активність її компонентів;
- розвиток держави, динаміка її функцій, зміна форм та напрямків діяльності;
- утвердження правових відносин і громадянського суспільства, розвиток прямої та представницької демократії; зміни в структурі та змісті діяльності основних суб’єктів політики;
- динаміка розвитку партійної системи, форми і методи діяльності політичних партій; процес політичної соціалізації особи;
- функціонування і тенденції розвитку громадської думки та її вплив на політичний процес;
- державна політика щодо різних сфер суспільного життя (економічна, соціальна, демографічна, етнічна, молодіжна політика тощо).
Вибір тих чи інших об’єктів для внутрішньополітичного прогнозування залежить від конкретних історичних завдань, що стоять перед певною державою чи політичною силою.
Зовнішньополітичні прогнозив залежності від специфіки завдань охоплюють передбачення довгострокових загальних тенденцій розвитку міжнародних відносин, загальних тенденцій зовнішньої політики окремих держав, груп держав, співвідношення сил між ними, визначення ймовірних та оптимальних зовнішньополітичних рішень в межах політичного року та ін.