Воєнно-політичне прогнозування має своєю метою виявлення тенденцій розвитку воєнно-політичної ситуації. Його об’єктами можуть виступати: політична і воєнна розстановка сил у світі, регіоні, погляди на військові конфлікти, засоби ведення війни; економічні та людські ресурси і цілі, структура, якість збройних сил та їх складових частин; динаміка переозброєння, нові системи озброєння; морально-психологічний стан, досвід та навченість військ тощо.
Процеси глобалізації обумовили розвиток геополітичного прогнозування, полем аналізу якого виступає глобальна політично-економічна картина в певному історичному та інформаційному розрізі. Геополітичне прогнозування як осмислення результатів основних напрямків розвитку людства не може бути регулятивною концепцією наднаціонального характеру. Його головна функція – забезпечення системи всезагальної, глобальної або регіональної безпеки. Результати геополітичних прогнозувань втілюються в глобальних прогнозах, які стосуються Землі і всього людства.
Політичний прогноз є багатофункціональним компонентом політичного процесу. Під його функціями слід розуміти завдання, роль прогнозу в політичній діяльності, основні напрямки його впливу на розвиток політичної системи.
Функції прогнозу.
Інформаційно-евристична функція. Прогноз містить різнобічну інформацію (вже відому і нову) про об’єкти прогнозування, пояснює причини основних тенденцій розвитку прогнозуючих об’єктів, стимулює пошук нових політичних рішень. Ідеї, закладені в прогнозах, посилюють прагнення досліджувати нові варіанти моделей політичних дій, вносити зміни у здійснювані проекти та методи їх реалізації.
Інтегративна функція. У прогнозі поєднується субстанціональний зв’язок трьох часових вимірів суспільного й політичного буття: минулого, сучасного і майбутнього. Мислителі і політичні діячі різних епох висловлювались про неможливість відокремленого розуміння цих вимірів. Ще Августин Блаженний відзначав: „Неточно висловлюються про три часи, коли-кажуть: минуле, сучасне і майбутнє, а було б точніше, здається, висловлюватись так: „сучасне минулого, сучасне майбутнього”. Уїнстон Черчілль підкреслював: „Якщо сучасне намагається судити минуле, то воно втрачає майбутнє”.
Системно-аналітична функція. На основі прогнозу розкриваються системні взаємозв’язки і взаємодія політичних інститутів, передбачаються процеси організації і самоорганізації у розвитку об’єктів прогнозування.
Управлінська функція. Прогностика як наукова теорія може слугувати основою для управлінських рішень в політичній, як і в будь-якій іншій сфері людської діяльності. Прогноз є одним із кроків процесу планування стратегічної політики. На його основі державні структури розробляють програми діяльності в різних суспільних сферах, розв’язують проблеми управління політичною і суспільною системами як цілим.
Психологічна функція. Прогноз виступає засобом підготовки мас до появи нового в суспільному житті: чи то нових засобів інформації, чи нових видів озброєнь та нових методів ведення війни, чи нових функцій держави. Людина повинна бути психологічно підготовлена до майбутнього для того, щоб з максимальним ефектом використовувати його досягнення.
Функція підвищення політичної активності особи, соціальних груп, націй. Політичні прогнози розкривають суб’єктам політичного процесу перспективи реалізації їхніх інтересів, задоволення потреб, що слугує стимулом до політичної активності. К. Ясперс зазначав: „Прогноз ніколи не буває нейтральним. Вірний він чи невірний, прогнозуючий аналіз неминуче спонукає до дії. Те, що людина вважає можливим, визначає її внутрішнє ставлення та її поведінку”.
Політичний прогноз є засобом інтенсифікації діяльності суб’єктів політики, піднесення її ефективності, способом попередження можливих майбутніх конфліктів, катастроф, аномальних та кризових явищ соціального розвитку, чинником зменшення політичного ризику.
Принципи прогнозування
Результативність діяльності суб’єктів політичного прогнозування залежить від послідовного дотримання на всіх його етапах науково обґрунтованих принципів прогнозування. До них належать системність, погодженість, безперервність, альтернативність, верифікація, рентабельність прогнозування.
Принцип системності політичного прогнозуваннявимагає аналізу об’єкта прогнозування як складної сукупності елементів, інтеграція яких дає нову якість. Необхідно дослідити зміст взаємозв’язків всередині сукупності, а також напрямки зв’язків між об’єктом прогнозування і прогнозним фоном, тобто середовищем. Системний аналіз вимагає побудови прогнозу на основі системи засобів і моделей, що можливо здійснити за допомогою комп’ютерних технологій.
Принцип погодженостівимагає поєднання нормативних і пошукових прогнозів різної природи та різного періоду попередження.
Принцип безперервностіпередбачає постійне коригування прогнозів з урахуванням нової інформації, яка дає змогу точніше передбачити певну політичну подію.
Принцип альтернативності (варіативності) прогнозування передбачає допущення можливості різних сценаріїв, моделей, варіантів розвитку політичних подій. Цей принцип означає також розмежування варіантів розвитку на ті, що збуваються, і на ті, що за передбачуваних умов не можуть збутися. Нині всі види прогнозів (внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, воєнно-політичні) розглядаються з позицій альтернативності.
Принцип верифікаціїпрогнозування вимагає постійного визначення вірогідності, точності і обґрунтованості прогнозів.
Принцип рентабельності прогнозування вимагає перевищення економічного ефекту від використання прогнозу над затратами на його розробку.
Методи політичного прогнозування
Метод політичного прогнозування – це складний спосіб (або сукупність простих прийомів) теоретичного дослідження перспектив розвитку політичних явищ і процесів, конкретна форма послідовних теоретичних і практичних підходів до розробки прогнозів на основі всебічного пізнання об’єкта прогнозування.
Методи політичного прогнозування, яких налічується понад 150, (найчастіше використовується 17 методів), можна класифікувати в залежності від способу одержання прогнозної інформації, рівня формалізації, загального принципу дій.
У політичному прогнозуванні найчастіше застосовують експертні методи. Прогнозні експертні оцінки відображають індивідуальні судження спеціалістів-політологів щодо перспектив розвитку об’єкта прогнозування (політичної події, політичного процесу і т.д.) і ґрунтуються на професійному досвіді, знаннях та інтуїції експертів. Обґрунтованість політичного прогнозу зростає, якщо вміло поєднуються індивідуальні та колективні методи експертної оцінки.
Індивідуальні експертні методи побудованіна використанні думок експертів-політологів незалежно один від одного. Найбільш поширеними з індивідуальних методів є інтерв’ю й аналітичні експертні оцінки. Метод інтерв’ю передбачає бесіду прогнозиста з експертом, у ході якої прогнозист згідно із заздалегідь розробленою програмою задає експерту питання щодо перспектив розвитку прогнозованого об’єкта. Успіх такої оцінки значною мірою залежить від професійних здібностей експерта експромтом давати заключення з різних фундаментальних питань.
Аналітичні експертні оцінки є результатом тривалої і сумлінної самостійної роботи експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та перспектив розвитку прогнозованого об’єкта. Експерт має можливість використовувати всю необхідну йому інформацію про об’єкт прогнозу. Методи індивідуальних експертних оцінок мають ті переваги, що дають можливість максимально використати індивідуальні здібності експертів і уникнути значного психологічного тиску на окремого працівника. Але ці методи мало придатні для стратегічного прогнозування через обмеженість знань будь-якого спеціаліста-експерта про розвиток суміжних галузей науки.
Для експертизи властиві три підходи до вирішення складних проблем:
- декомпозиція, тобто розчленування складного завдання на декілька більш простих з їх наступним синтезом;
- аналогія – транспозиція відносин із однієї галузі знань в іншу, пошуки кореляційних зв’язків, історичні аналогії і т.д.;
- селекція – відбір суттєвих факторів, відсів нереальних варіантів, аналіз альтернативних гіпотез і відбір найбільш прийнятних рішень. Всі три підходи можуть бути одночасно використані для вирішення складної проблеми у вказаній послідовності.
При застосуванні експертних методів в політичному прогнозуванні суттєве значення має формулювання експертних висновків. Надмірно ускладнений і недостатньо переконливо сформульований висновок експерта може звести нанівець найбільш змістовне експертне рішення.
Органічним поєднанням індивідуальної та колективної експертної оцінки є метод Дельфі, або дельфійський метод. Він побудований на виявленні узгодженої оцінки експертної групи шляхом незалежного анонімного опитування експертів в декілька, переважно 2-4 тури з повідомленням експертам результатів попереднього туру. Замість колективного обговорення тієї чи іншої проблеми при використанні дельфійського методу проводиться індивідуальне опитування експертів на основі анкетування для вияснення відносної важливості і термінів здійснення ймовірних подій. Потім проводиться статистичне опрацювання анкет і формується колективна думка групи, узагальнюються аргументи на користь різних суджень. І вся інформація повідомляється експертам, їм пропонується переглянути оцінки і пояснити причини своєї незгоди з колективною думкою. Ця процедура повторюється 3-4 рази. Проходить звуження діапазону оцінок, групова думка в підсумковому турі складається із індивідуальних думок.