Феномен О.Лукашенка став несподіванкою для старої партійно-господарської номенклатури. Білоруська бюрократія вирішила пристосовуватися до нових умов не через вибори нового парламенту, а через президентські вибори 1994 року. Однак, за підсумками виборчої кампанії, вона одержала не керованого нового "генсека", як того хотіла, а людину, яка фактично вислизнула з-під номенклатурного впливу.
Обійнявши найвищу в Білорусі посаду, О.Лукашенко енергійно взявся за втілення своїх передвиборних обіцянок у життя. 1995 році він ініціював республіканський референдум з питаннями: про державну символіку Білорусі, про надання російській мові статусу другої державної мови, про економічну інтеграцію з Росією. Хоча депутати Верховної Ради підтримали тільки третю позицію, після тривалого протистояння президент здобув чергову перемогу. На референдумі 14 травня з усіх питань О.Лукашенка підтримало населення, у тому числі й з питання про право президента розпускати парламент у разі порушення останнім Конституції.
Відчувши підтримку населення, О.Лукашенко у жовтні 1995 року своїм указом ліквідував районні Ради народних депутатів у містах і створив у них місцеві адміністрації, що дало йому змогу посилити жорсткість вертикалі виконавчої влади. На підтримку Лукашенка було задіяно на повну потужність всі державніінформаційні ресурси. Як відомо, в Білорусі діють одинзагальнонаціональний державний телеканал і дві програми держрадіо, щовіщають на країну. Є правда близько десятка FM-станцій і кількамісцевих телестудій, але там транслюються виключно розважальніпередачі, займатися політикою їм заборонено. З різним ступенемохоплення країни приймаються п'ять російських телеканалів. Є йнезалежні газети, але їхній тираж – незначний. Так, накладнаймасовішої президентської газети "Радянська Білорусія" більше, ніжзагальний наклад усіх незалежних газет. Крім чотирьохзагальнонаціональних тиражних державних газет у кожнім районівидаються районні газети – органи місцевої "вертикалі".Основним джерелом інформації про ситуацію в Білорусі для більшостінаселення, особливо в провінції, залишається державне радіо ітелебачення.
Протягом останніх років у радіоелектронних ЗМІ Білорусіприсутній лише один політик – президент. За рік до виборів державнімас-медіа розпочали масовану і цілеспрямовану пропагандистськукампанію. В усіх регіонах при виконкомах було створеноінформаційно-пропагандистські групи. Аналогічні змістом групиорганізовано в трудових колективах. Навіть у школах проводилисяполітінформації.Позитивна частина офіційного пропагандистського "піару" була такою.Радіо і телебачення нав'язливо повторювали, що до обрання президентомЛукашенка вБілорусі був повний розвал у всіх сферах: економіка не працювала, в будинках не було ані тепла, ані світла, розкрадалося("приватизувалося") народне майно, панували безвладдя, засилля "націоналістів", розрив з Росією. Як тільки владу взяв у свої рукиЛукашенко, все владналося: запрацювали заводи, припинили приватизаціюта "грабіжницькі реформи", встановилася тверда влада, вигнали "націоналістів" разом з їхньою "мовай", розпочалася інтеграцію зРосією.
Сюжети, в яких був присутній Лукашенко, ставаи помітно довшими.Почалася неприкрита "роздача слонів". Глава держави їздив по регіонах,трудових колективах і завжди що-небудь таки роздавав: новібудівництва, гроші, обіцянки. Алевиїзди його на місця, участь у нарадах мали своєрідний характер. Вінзустрічався лише з порівняно "благополучними" категоріями людей(солігорськими шахтарями, працівниками ВО "Горизонт") або цілкомлояльними до нього соціальними групами (населення чорнобильськихрайонів, ветерани), і їздив у ті райони й колективи, яким держава вособі самого Лукашенко допомагала (той самий "Горизонт", окремімедичні установи).Офіційні ЗМІ наполегливо формували образ "народного президента" (проякого вперше заговорили в 1994 р. під час перших президентськихвиборів). Організовувані грандіозні шоу мали створювати враженнязустрічей Лукашенка з повноважними представниками народу: Всебілоруські народні збори та ін. За формою це були традиційнірадянські з'їзди, з великою президією, урочистою доповіддю, виступамипо папірцях людей "від народу", бурхливими оплесками. Однак основнимнапрямом виборчої кампанії Лукашенка стало не формування позитивногообраза президента, а дискредитація опонентів, нагнітання політичноїнапруженості в країні, посилення конфронтації, розпалення всуспільстві ненависті до політичної опозиції і Заходу. Напередодніреферендуму 1996 р. штучне нагнітання владою конфронтації сягнулостадії психологічної війни. Неодноразово випробувана тактика далаблискучий результат. "Чорна" пропаганда стала стратегічною домінантоювиборчого "піару" влади. Адже відомо, викликати в замучених нестаткамилюдей озлоблення легше, ніж добрі почуття. Крім того, дискредитаціяопонентів була покликана посіяти в масовій свідомості нехитру думку:можливо, Лукашенко і не такий хороший, але інші - ще гірші.Було розв'язано пропагандистську війну проти окремих соціальнихкатегорій, які, за припущенням влади, апріорі є супротивниками режиму,наприклад, приватних підприємців, узагалі всіх багатіїв, що їздять наіномарках. До них, чомусь, було відненсено й представниківпротестантської конфесії. Сектантів оголосили лютими ворогами "споконвіку православного білоруського народу".
Важливою складовою пропагандистської кампанії Лукашенка став курс назагострення відносин з країнами Заходу. У своєму виступі передветеранами 8 травня 2001 р. Лукашенко порівняв політику західнихдержав стосовно Бєларусіз агресією фашистської Німеччини. Підсилилися обвинувачення на адресуКонсультативно-спостережної групи ОБСЄ. Участилися шпигунські історії.У суспільну свідомість наполегливо вколочували думку: Білорусь оточилисамі вороги, вона у стані війни, оголошеної Заходом, а всісупротивники Лукашенко - спадкоємці фашистів, п'ята колона, "зрадники". Крім того, штучний конфлікт із Заходом мав на меті завдатипревентивного удару можливій реакції світового співтовариства.Міністерство іноземних справ зобов’язали нейтралізовувати "можливістьпровокацій щодо волевиявлення білоруського народу". Лукашенко махнув рукою на міжнародну легітимізацію президентських виборів. Про цесвідчить, зокрема, штучне затягування із запрошенням міжнароднихспостерігачів з головної структури ОБСЄ за спостереженням за виборами.Масована пропагандистська кампанія, підсилена практикою репресій тазалякування, була покликана нав’язати населенню стереотип: забудь-яких умов, але переможе Лукашенко. Так, у своїй промові наВсебілоруських народних зборах президент багато уваги приділив критицівлади, нездатної "захистити себе", на прикладі дій С.Милошевича і В.Кебича (колишній прем'єр Білорусі, кандидат від "партії влади" навиборах 1994 р., програв Лукашенкові), які, погодившись з волеюнароду, висловленою на виборах, уступили свої повноваження переможцям.Глава Білорусі заявив, що не вдасться до їхніх помилки і владу невіддасть.
У своїх діях О.Лукашенко не зважав на рамки чинних законодавчих положень. Так, протягом 1995 року Конституційний суд РБ цілком або частково скасував 18 президентських указів. Навіть рішення КС не зупинили О.Лукашенка, у відповідь він видав розпорядження про безумовне виконання скасованих Конституційним судом указів "до внесення змін у законодавство".
Характер ставлення білоруського президента до проблем дотримання законності та демократичних процедур яскраво характеризує його фраза: "Та хіба я дивитимуся на якісь закони, якщо поруч страждає людина? У мене чверть території сьогодні у чорнобильському бруді – а я буду з якоюсь демократією гратися?".
Особливо багата прикладами історія стосунків О.Лукашенка із засобами масової інформації. Він вдавався до цензури ЗМІ, припинив мовлення низки радіостанцій. За допомогою політики батога і пряника білоруський президент фактично зробив білоруські ЗМІ досить слухняною й ефективною частиною своєї державної машини.
Білоруський президент є ініціатором підписання договорів про створення митного і платіжного союзів (6.01.95), Співтовариства (02.04.96) і Союзу (02.04.97) Білорусі та Росії. У січні 2000 року О.Лукашенко обмінявся ратифікаційними грамотами Договору про створення союзної держави з тоді ще в.о. президента РФ В.Путіним. Щоправда, уперше О.Лукашенко відкрито назвав свою політику проросійською тільки 23 березня 1998 року у виступі перед членами Кабміну та представниками білоруського політичного істеблішменту. Своєрідною нагородою для О.Лукашенка стало обрання його 26 січня 2000 року, на установчому засіданні Вищої Державної Ради Союзної держави, головою Вищої Державної Ради.
Як свідчать останні події, Москва активно співпрацює з О.Лукашенком. Тісні зв'язки підтримують багато підприємств в обох країнах. Можна уявити, що одна з вигод Росії полягає у виникненні можливості більш сильнішого тиску на Україну, а також у бажанні мати значно ширший вихід в Європу в умовах просування НАТО на Схід.
О.Лукашенко взагалі вважає, що найкращий шлях українсько-білоруських відносин розвитку – об'єднання трьох слов'янських країн у союзну державу.
Значну роль в успіху О.Лукашенка відіграють ірраціональні чинники суспільної свідомості. У країні немає повноцінної соціальної бази для формування партій і груп інтересів. У суспільстві, де близько 80% власності належить державі, кількість власників мізерна. Значна частина населення люмпенізована. Суспільство не структуроване і не диференційоване в соціально-політичному плані. Соціальні прошарки і групи із своїми специфічними інтересами тільки починають складатися.