Зараз у Білорусі є відчуття, що ситуація може швидко змінюватися. Немає визначеності у відносинах із Росією, з Європою, яка дедалі жорсткіше ставиться до Білорусі. Більш близька кампанія дає менше часу для можливого розігрування якихсь альтернативних політичних проектів, для можливості впливати на позицію Лукашенка під час тих самих переговорів із Росією. Протягом останніх чотирьох років всі відносини Білорусі з Росією спираються на визначення моделі можливої інтеграції. Інтеграція, звичайно ж, абсолютно не вигідна ні білоруському народу, ні політичній еліті, але процес уже запущений. Як модель співробітництва висувають, умовно кажучи, модель Європейського Союзу, модель входження до складу Росії, модель єдиного митного й економічного простору. Звісна річ, що позиція Росії досить жорстка, спрямована на те, щоб максимально виграти в цій ситуації: отримати у власність певні білоруські підприємства, одержати довгостроково лояльний і підпорядкований собі уряд Білорусі. Це не в інтересах місцевої еліти, оскільки це замах на її владу, на контроль над ситуацією. Те, що пропонує Білорусь, — фактично рівноправна співпраця, — неприйнятне для Росії, оскільки Росія не мислить у категоріях рівноправності: в нас може бути тільки статус молодшого партнера, адже в них економічний потенціал набагато вищий, чисельність населення не порівнянна з білоруськими десятьма мільйонами. Однак з огляду на те, що Білорусь зараз уже перебуває в абсолютній політичній ізоляції, єдиним партнером, із яким вона може вести більш-менш конкретні переговори, залишається Росія.Ясно, що офіційні результати голосування 19 березня 2006 року, швидше за все, не розходяться з реальними. На жаль, шансів виграти вибори громадянину Нелукашенку в Білорусі фактично немає. "І всі претенденти про це знають, - зазначає Олег Новиков, оглядач газети "Наша нiва", - зважаючи як на високий рейтинг Лукашенка (понад 50% згідно з більшістю опитувань, враховуючи незалежні), так і на адміністративний ресурс, що дозволяє накинути ще в 30—40% до "соціологічних" цифр. Передбачуваний кінцевий результат неважко завбачити вже тепер. Однак опоненти нинішньої влади знають і те, що Лукашенко не стільки бажає, скільки зобов’язаний отримати такий надхмарний результат і є його заручником. Отримання приблизно 53,5% в першому турі — небувалий тріумф у будь-якій іншій країні — для білоруського режиму стало б рівносильне зреченню від престолу. А тому опоненти Лукашенка логічно пов’язують надії з наростаючим тиском на країну ззовні вкупі з подальшою політичною поляризацією суспільства — наслідком проведеної владою політики самоізоляції та проявів явного маразму. Також ясно, що після поразки опозиції 19 березня 2006 року не буде римейком 2001 року, коли тогочасний "батько білоруської демократії" Володимир Гончарик, зазнавши фіаско, автоматично пішов із політики. Лукашенко, Козулін і Мілінкевич залишаться в грі, формуючи нову конфігурацію білоруської політичної сцени. Гайдукевич, який відіграє роль технічної похибки кандидата влади, швидше за все, й надалі залишиться гутаперчевим статистом.
Олександр Лукашенко подає себе як деміург, спершу приречений на успіх, якому за великими вчинками ніколи панькатися з карликами. Немає сумніву, що у чергових виборах білоруський диктатор Олександр Лукашенко знову "виборе" собі право називатися президентом Білорусі. Тож дійсно можна зробити висновок про те, що режим О.Лукашенка є авторитарним.
Очевидність політики абсурду лукашенківського режиму вже давно є ясною для усього демократичного світу, але внаслідок використання свого найбільшого важелю впливу – адміністративного ресурсу та прямого залякування населення країни, "король", хоча й голий, знову має усі шанси видерся на трон і багатостраждальна Білорусь на роки знову опиниться у мороці тоталітарного правління. Можливо, позитивним є лише одне – після заходу зірки югославського правителя Слободана Мілошевича Лукашенко залишається останнім диктатором у Європі.
1. Crazy prezident. // Московский Комсомолець. – 6 августа. – 2002.
2. Всеобщая история государства и права: Учебник/Под ред. проф. К.И.Батыра. – М.: Юрист.. 1998.
3. Дети патриотов. // Московский комсомолець. – 30 октября. – 2001.
4. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Изд. 2-е, под общ. ред. В.С.Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФА М – НОРМА, 1997.
5. Кипиани В. Джинсовая революция переносится на сегодня. // Украинская правда. – 2006. – 20 сентября.
6. Пазьняк З. Політика – це мистецтво не слухати дурнів. // Універсам. – травень 1998.
7. Карбалевич В. Президентські вибори в Білорусі. // Політична думка. – № 1. – 2002.
8. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт. В.К. Гіжевський, В.В. Головченко та ін. – К.: Хрінком Інтер, 20002.
9. Почему Александр Лукашенко не пьет. // Комсомольская правда. – 6 февраля. – 2003.
10.Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004.
11. Зорин В. Сприйняття образів Путіна, Кучми і Лукашенка. // Російський журнал. – 2 листопада. – 2001.
12.Убийство с целью похищения. // Новая газета – 6 марта. – 2003
13. Гринкевич О. Феномен Олександра Лукашенка (політична біографія Президента Білорусі). // Політична думка. – № 2. – 2000.
14. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. Посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.:Вентурі, 1994.
15.Шляхтун П.П. Політологія ( теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 1996.