У працях Моска, Парето і Міхельса намічені важливі властивості і параметри політичної еліти, які дозволяють оцінювати різні елітарні теорії сучасності. До них можна віднести:
-особливі властивості, характерні для представників еліти;
-ступінь інтеграції і згуртованості елітарної верстви;
-відносини еліти з масою;
-рекрутування еліти;
-функції і вплив еліти на суспільство.
3. Загальне в концепціях сучасних макіавеллістів і ціннісні теорії
Першою значною групою теорій, що не втратили сучасної значущості, є дослідження послідовників Моска, Парето і Міхельса, які з'явились переважно після другої світової війни, їх об'єднують такі ідеї:
- Визнання елітарності будь-якого суспільства, його поділ на владарюючу творчу меншість і пасивну нетворчу більшість. Такий поділ закономірно випливає з природи людини і суспільства.
- Особливі психологічні якості еліти, пов'язані з природними обдаруваннями і вихованням; вони виявляються в здатностідо управління.
- Групова згуртованість еліти, обумовлена спільністю професійного статусу, соціального становища та інтересів, елітарною самосвідомістю й елітарним самосприйняттям.
- Легітимність еліти - визнання масами її права на політичне керівництво, яке виражається різною мірою.
- Структурна постійність еліти; персональний склад елітизмінюється, але її панівне становище щодо мас є незмінним у своїйоснові: в політичній історії послідовно змінювались вожді племен,монархи, бояри, дворяни, наркоми, «партсеки» і президенти тощо,але відносини панування і підлеглості між ними і масою залишались незмінними.
- Формування еліт і зміна їх у ході боротьби за владу.
- Керівна роль еліти в суспільстві; вона виконує соціально
необхідну функцію управління; у прагненні зберегти і передати
нащадкам свій привілейований статус вона доходить до виродження
і втрати своїх визначних якостей.
У розглянутих теоріях перебільшується значущість психологічних чинників, недооцінюються політичні можливості, здібності і соціальна активність мас, абсолютизується цинічно-прагматичне ставлення до боротьби за владу.
Ціннісні теорії – це група елітарних теорій виходить із реалій сучасних демократичних держав, у них меншою мірою присутній соціальний аристократизм, висловлюється терпиме ставлення до мас і раціонально виважена позиція стосовно демократії.
Для ціннісних теорій є характерними такі спільні настанови:
-Еліта - найцінніший елемент будь-якого суспільства, який має неординарні здібності й показники в найважливіших соціальних сферах; вона орієнтована на задоволення базових потреб суспільства (зауважимо: всього суспільства, але не на забезпечення самодостатності свого статусу, як у корумпованих істеблішментах).
-Панівне становище еліти відповідає інтересам усього суспільства, оскільки еліта є найбільш продуктивною та ініціативною частиною суспільства.
-Маса — провідник рішень еліти, вона є «колесом» історії, еліта - «двигун» соціального розвитку.
-Формування еліти не стільки є результатом боротьби за владу, скільки наслідком природного відбору суспільством найбільш гідних його представників; це обумовлює необхідність удосконалення механізму селекції елітарних індивідів.
-Елітарність як соціальна якість закономірно випливає з сучасної представницької демократії, з рівності можливостей; така рівність можлива лише в межах цієї демократії; соціальна рівність повинна сприйматись як рівність життєвих шансів, а нерівність результатів і соціального статусу, оскільки останнє обумовлене нерівністю «за природою» (люди не є рівними фізично, інтелектуально тощо). Демократія як спосіб організації соціальних взаємодій покликана забезпечити приблизно однакові стартові умови для всіх людей. Фініш обернеться для індивідів різними результатами: неминуче з'являться соціальні «чемпіони» й аутсайдери.
У цих теоріях еволюція керівної верстви співвідноситься зі змінами потреб соціальної системи і ціннісних орієнтацій людей. Аристократична еліта змінилась приватнопідприємницькою, яка у свою чергу змінюється менеджерською та інтелектуальною елітою.
Ціннісні теорії потребують виведення параметрів еліт, що характеризують наслідки їх впливу на суспільство. М. Бердяєв (1874— 1948) вивів «коефіцієнт еліти» як співвідношення високоінтелектуальної частини населення до загальної кількості освічених. Коефіцієнт у п'ять відсотків вказує на наявність достатнього потенціалу розвитку суспільства, а його падіння до одного відсотка означає крах державності і виродження еліти на самодостатню касту.
Ця група теорій претендує на найбільшу відповідність реаліям сучасного демократичного суспільства, їх ідеал - це громадянське суспільство з його неминучою ієрархічною структурою. В ньому кожний індивід займає своє місце, а еліта користується «заробленим» статусним авторитетом.
Такий підхід робить еліту не владною меншістю, а керуючою на основі добровільної згоди мас, яка виражається на виборах.
4. Функціональні теорії еліт і ліволіберальні концепції еліт
Ці теорії продовжують і розвивають настанови ціннісних теорій про соціально-раціональний характер відбору еліт. Функціональний підхід домінує в сучасній елітарній думці. Не відкидаючи в цілому класичну елітарну теорію, він вимагає радикального перегляду її класичних вихідних принципів. Автори функціональних теорій (Келлер, Рісман, Штаммер) базують свої погляди на таких посиланнях:
-У суспільстві немає еліти як єдиної консолідованої групи, а існує багато еліт з обмеженим впливом: жодна з них не домінує в політичному житті. Плюралізм еліт визначений суспільним поділом праці, кожна з багатьох так званих базисних материнських груп - професійних, демографічних, релігійних, регіональних тощо - виділяє власну еліту, яка представляє її, захищає її цінності і одночасно впливає на неї.
-Між масою і елітою складаються відносини представництва, а не панування чи постійного керівництва. Це досягається контролем материнських груп над «своїми» елітами, а численні демократичні механізми спроможні запобігти дії «закону олігархічних тенденцій» і визначати політичну поведінку еліт відповідно до інтересів електорату.
-Конкуренція еліт на основі визнання «демократичних правил гри» є селекційним фільтром, який виключає можливість появи асоціальних елементів в управлінських структурах.
-Розпорошеність влади між різноманітними групами та інститутами служить гарантією проти небажаних політичних рішень.
-Умовність і відносність відмінностей між елітою і масою в правовій соціальній державі; у ній громадяни вільно реалізують право входження до складу еліти. Цей аргумент підкріплюється й іншим: головний суб'єкт політичного життя - це не еліти, а групи інтересів.
Аргументаційний базис цих теорій не настільки переконливий, як у ціннісних теоріях. Головний їх недолік полягає в ідеалізації реальних політичних відносин. Реальність спростовує постулат про рівну участь різних соціальних верств у прийнятті політичних рішень: представники фінансово-промислових груп, ВПК і технократії як і раніше визначають політичний фон у західних демократіях.
Елітарна думка Заходу зовсім не однорідна. Ліволіберальні концепції (Ч. Міллс, Р. Мілі-банд) є ідейним антиподом теорій плюралізму еліт. Вони запозичили деякі положення макіавеллівської школи, але їм властиві і свої специфічні риси:
- керівні посади і командні позиції є головною елітотвірною ознакою, а видатні індивідуальні якості особливої ролі не відіграють (це посилання ігнорує способи посідання керівних постів і стратегічних командних пунктів у суспільстві);
- визнання єдиної, порівняно згуртованої владної еліти, яка відрізняється різноманітністю складу, структурною постійністю і груповою свідомістю; її згуртовуючий чинник полягає не лише в зацікавленості складаючих її груп у збереженні свого привілейованого стану, але й у близькості соціального статусу, інтелектуального і культурного рівня, духовних цінностей, стилю життя тощо;
- глибока відмінність між елітою і масами; вихідці із соціальних низів можуть увійти до еліти, лише зайнявши високі посади в соціальній ієрархії; можливості впливу маси на еліту через демократичні механізми вкрай обмежені; гроші, знання, маніпулювання свідомістю, ЗМІ та інші ресурси дозволяють еліті довільно і безконтрольно управляти масою (у цьому є велика частка істини, адже ніхто не стане стверджувати, що в «бастіоні демократії», в США, електорат може дієво контролювати свій істеблішмент);
- еліта формується переважно зі свого середовища, а критерії відбору - це володіння ресурсами впливу, ділові якості і узгоджувальна соціальна позиція (прийняття соціально-політичних цінностей еліти та її «правил гри»);
- забезпечення свого власного панування - пріоритетна функція владної еліти, у цьому і полягає її антинародне призначення:
всі управлінські завдання підкорені цій функції.
Ці концепції займають проміжне місце між макіавеллістськими і функціональними теоріями еліт.
5.Демократичний елітизм і партократична теорія еліти
Концепції демократичного елітизму представлені відомими дослідниками: І. Шумпетером, С. Ліпсетом, Р. Далем, К. Мангеймом. Вони виходять із запропонованого Шумпетером розуміння демократії як конкуренції між потенційними керівниками за довіру і голоси виборців. Зокрема, в них робиться акцент на те, що демократія не усуває елітарності і характеризується не відсутністю еліти, а лише новим способом рекрутування і самосвідомості еліти.
Керівна елітарна верства розглядається як управлінська ієрархія, яка має якості, необхідні для управління, і є захисником демократичних цінностей. Еліта здатна стримати властивий масам політичний та ідеологічний ірраціоналізм, емоціональну неврівноваженість і схильність до крайнощів.