При такій ситуації, як правило, правомірним є введення надзвичайного стану, головною метою якого є забезпечення громадського порядку і безпеки громадян шляхом посилення діяльності органів влади та громадськості задля збереження законності й уникнення масових заворушень і актів насильства.
Введення надзвичайного стану в кожній країні є прерогативою вищих державних органів. В Україні, наприклад, правові норми введення надзвичайного стану визначено Законом України від 16 березня 2000 р. „Про правовий режим надзвичайного стану”.
Доцільність введення надзвичайного стану в окремих критичних ситуаціях можна проілюструвати на прикладі Республіки Польща, коли у 1980-1981роках. тут склалась надзвичайно складна політична ситуація, і, за рішенням країн соціалістичної співдружності, в кінці грудня 1981року передбачалось введення військ Варшавського договору – СРСР, НДР, Чехословаччини. Однак, днем раніше, 13 грудня, Президент Польщі генерал Ярузельський оголосив у країні над звичайний стан, самостійно вжив необхідних заходів щодо стабілізації ситуації і цим врятував свою країну від неминучої катастрофи.
Як бачимо, політичні конфлікти і кризи бувають різних видів. Вони негативно впливають на авторитет і функціонування владних структур різних рівнів, створюють загрозу існуючій політичній системі, приносять чимало незручностей громадянам. В той же час політичні конфлікти виконують і позитивні функції, даючи змогу конфліктуючим групам суспільства і влади інформувати громадськість про свої інтереси та потреби, стимулюють позитивні зміни в суспільстві, виступають постійнодіючими формами його подальшого розвитку.
2. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ В УКРАЇНІ,ЇХ ПРИРОДА ТА ХАРАКТЕРИСТИКА
Характеризуючи сучасний розвиток нашої держави і суспільства, практично всі без винятку – як політики, так і науковці, як праві, так і ліві, - вказують на значне затягування перехідного процесу становлення цивілізованої, демократичної політичної системи в Україні, що породжує підвищений рівень суспільно-політичної конфліктності.
Нинішній етап розвитку України супроводжується постійними конфліктами між виконавчою та законодавчою владою, партіями і рухами, окремими політичними лідерами, фракціями в парламенті, апаратом президента і апаратом уряду, між місцевою і центральною владою, а також владою і різними прошарками населення тощо.
1. Одним із найскладніших політичних конфліктів у нашому суспільстві є суперечність між двома соціальними групами, які можна умовно визначити поняттям „реформатори” та „консерватори”, тобто між тими, хто ідеалізує наше минуле і критикує сьогодення. Шлях до розв’язання цього конфлікту лежить у подальшій стабілізації, демократизації та гармонізації суспільства, створенні правової держави, підвищенні матеріального та духовного рівня життя широких верств населення.
2. Загальною загрозою політичній стабільності залишається складна ситуація в економіці України. Стагнація виробництва, зростання тіньової економіки, корупції, підвищення цін на промислові та продовольчі товари, зниження купівельної спроможності населення, зростання бідності, неприхована заклопотаність багатьох „публічних політиків” власним облаштуванням, призводять до нагромадження нерозв’язаних проблем і викликають незадоволення народних мас політикою владних структур.
Все це спричиняє конфлікти, перш за все, у виробничій сфері: з питань заробітної плати, техніки безпеки, соціальних послуг, недемократичності управління. Такі конфлікти породжують мітинги, пікети, страйки, випуск продукції без її відвантаження замовникам.
Значними чинниками дестабілізаційних процесів в Україні є напружені відносини між Президентом, Урядом і Верховною Радою, більшістю та опозицією в парламенті, політичне протистояння між «лівими» та «правими», головною причиною якого є розмаїтість політичних та ідеологічних симпатій електоральних груп, якими ці сили підтримуються.
Особливу увагу слід звернути на політичний конфлікт в українському суспільстві, який виник у результаті підготовки та проведення президентських виборів – 2004 р., внаслідок чого (хоча нам не хотілося б це визнавати) Україна, по суті, поділена на „Схід” і „Захід” – прихильників В.Ющенка і В.Януковича. Порушення виборчого законодавства, фальшування виборів призвели до зростання політичної напруги в суспільстві, проведення третього туру президентських виборів, створення такої політичної ситуації в державі, яка породила серйозні конфлікти та нестабільність у країні.
З повною силою вони проявилися у зв’язку із прийняттям Президентом України В.Ющенко рішення про розпуск парламенту (таких Указів було декілька) та проведення у вересні 2007 р. дострокових парламентських виборів, що призвело до значного погіршення політичні ситуації в країні.
Неабияким фактором конфліктогенної ситуації в Україні є також напруга між елементами ланцюга „регіон -- центр -- регіон”, тобто конкуренція між регіональними, політичними і фінансово-промисловими елітами за здійснення впливу на прийняття рішень центром. Головні причини виникнення напруги між ними пов’язані з розподілом фінансових і матеріальних ресурсів, рівнем впливу тіньової економіки й криміналітету на прийняття політичних рішень.
3. На шляху відродження України серйозні перешкоди становлять міжконфесійні конфлікти. Така бажана для нашого суспільства внутрішня стабільність порушується ворожнечею між церквами, ієрархами, священиками, віруючими. Спектр їх протистояння досить високий: боротьба за храми, майно, лідерство, сфери впливу.
Мова в даному випадку йде, в першу чергу, про серйозні конфлікти всередині православ’я – розкол Української Православної Церкви на прихильників Київського патріархату (УПЦ-КП) і Московського, основною причиною якого є неоднакова реакція на національне відродження та українізацію церкви.Даний релігійний конфлікт має багатоплановий характер і проявляється як на політичному, так і на богословсько-ієрархічному та побутовому рівнях.
Політичні партії, рухи, організації, окремі діячі вважають у тій чи іншій релігії, церкві свою опору, залучають віруючих до членства у своїх лавах. За таких умов церкві важко залишатися поза політикою. Міжцерковний конфлікт проявляється також на богословському рівні. Кожна із церков устами своїх богословів теоретично обґрунтовує свою роль і місце в історії українського народу, доводить своє право на лідерство в сучасному процесі національного відродження.
Міжцерковний конфлікт на побутовому рівні знаходить вияв у взаємному нетерпимому ставленні віруючих одних конфесій, церков до послідовників інших, відвертій ворожнечі між ними. Міжцерковний конфлікт на рівні буденної релігійної свідомості – це одна з форм найбільш масового протистояння людей у суспільстві, яка призводить до порушення громадського спокою, створює напругу у певному регіоні, області, населеному пункті.
4. Серед політичних конфліктів важливу роль відіграють суперечності на національній основі. За оцінками міжнародних та вітчизняних експертів, національна політика України протягом останніх років була привабливою для багатьох, зокрема сусідніх, країн як така, що забезпечувала належний спокій в державі, хоча нерозв’язаних питань залишилося чимало.
Найбільш конфліктогенною ситуацією на національній основі в Україні є кримськотатарська. Вона породжує цілий „букет” невирішених проблем, а саме: проблему історичного плану (досі не вирішено, хто нестиме відповідальність за депортацію кримських татар і як ставити питання про матеріальну та моральну компенсацію за понесені збитки); проблему відсутності матеріальних і фінансових ресурсів для забезпечення переселення та облаштування; проблему доступу кримських татар до землі на півострові, тенденції анклавізації при розселенні кримськотатарської спільноти; комплекс проблем політичного характеру (певна закритість кримськотатарських громадсько-політичних організацій, негативне ставлення місцевого населення і влади до претензій з боку кримськотатарської спільноти).
Нині ситуація на півострові певною мірою контролюється. Цьому, зокрема, сприяє відсутність відкритих проявів ісламського фундаменталізму у кримськотатарському середовищі, певне дистанціювання кримських татар від місцевого криміналітету. Однак загроза виникнення міжнаціонального конфлікту у Криму залишається.
Важливими чинниками, що впливають на збереження конфліктогенності у політичній сфері, є мовні проблеми. Йдеться, зокрема, про конфлікти з приводу надання російській мові статусу державної, які вимагають законодавчого вирішення.
3. ОСНОВНІ ПІДХОДИ І МЕТОДИ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ
Для того, щоб уникнути появи і розвитку конфліктно-кризових ситуацій, дуже важливо вчасно знаходити шляхи до їх запобігання та розв’язання. У зв’язку з цим, варто, в першу чергу, подбати про підготовку кометентних спеціалістів, здатних виконувати завдання з врегулювання конфліктів та запобігання соціальних катастроф, передусім, політичними методами. Тут на перше місце висувається вміння аналізувати політичні події, виявляти протидіючі сторони; володіти необхідними статистичними даними та даними соціологічних досліджень; уміти аналізувати телепередачі, періодичну пресу, листівки, лозунги, які виражають інтереси протидіючих сторін.
Для конфліктуючих сторін принциповим питанням є визначення динаміки конфлікту, яка у загальних рисах виглядає так: 1) перед - конфліктна ситуація, тобто латентна (закрита) фаза, коли є розбіжність інтересів, але зовнішні прояви відсутні; 2) початок конфлікту – коли розбіжність інтересів відкрито проявляється у певних діях супротивників, стає фактом; 3) загострення конфлікту – коли сторони починають використовувати весь можливий за певних умов арсенал засобів; 4) подолання конфлікту – коли одна сторона, більш сильна, здобуває перевагу, або ж сторони приходять до взаємної згоди.