В даний час івент-аналіз має дуже широке застосування - вивчення військових конфліктів, проявів політичного насильства, масових виступів і динаміки переговорів. Його популярність обумовлена тим, що методика дозволяє здійснити порівняння різних подій, які збираються, підраховуються і описуються в термінах кількості, чисельності учасників, тривалості та масштабів політичної взаємодії. Це полегшує, наприклад, порівняння короткочасних дій або виступів, які зазнали поразки з діями, які увінчалися успіхом, і тим самим створює додаткові можливості у сфері тактичного прогнозування. Подієвий (івент) аналіз дозволяє також виділяти етапи розвитку ситуації і оцінювати нову якість (стан) політичного процесу як результат різного виду акцій учасників подій. У зв'язку з цим виникає можливість побудови багатоваріантних сценаріїв і підвищується точність прогнозування не тільки тактичного, але і стратегічного.
Іншими словами, івент-аналіз використовує більше інформації про характер змін політичних ситуацій, ніж дослідницькі техніки, які розглядають їх як єдине ціле.1
Подійний аналіз (івент-аналіз) є одним із найпоширеніших методичних засобів прикладного вивчення динаміки політичних ситуацій. Методика івент-аналіза заснована на спостереженні за ходом і інтенсивністю подій із метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. При цьому якщо спочатку переважала практика проведення "загального", ненаправленого аналізу подій, тобто просування до аналітичних висновків як би "знизу", відштовхуючись від емпіричних даних, то надалі все більшу значимість стали набувати нормативні моделі, висунуті дослідником (цільовий івент-аналіз) і їхнє наступне наповнення фактологічним матеріалом (підхід "зверху"). Але в принципі обидва види подійного аналізу продовжують достатньо успішно застосовуватися.
У першому випадку дослідник не визначає заздалегідь, які саме елементи досліджуваного процесу (ситуації) він буде відзначати насамперед, а визначає в попередньому порядку лише самий безпосередній об'єкт спостереження. В другому випадку дослідження ведеться на основі структуризованого підходу до збору інформації. У цих цілях заздалегідь визначається, які з елементів досліджуваного процесу або ситуації мають найбільше значення для дослідження. Але за звичай в дослідженнях обидва види спостереження органічно сполучаються.
Потім необхідно зробити вибір ознак спостереження, тобто встановити ознаки, за якими можна буде судити про ту міжнародну ситуацію, яка саме цікавить дослідника.
Фіксація результатів спостереження може відбуватися шляхом класифікації фізичних і вербальних дій і їхнього кодування: "хто, що, кому, коли". Додатковим засобом ідентифікації фізичних і вербальних акцій служать також індикатори: суб'єкт дії (актор) - тип дії - ціль дії. Якщо це передбачено цілями дослідження, для кодування акцій може бути застосоване і виділення змісту кожної дії: ворожнеча/нейтралітет/співробітництво.
Надалі весь аналізований період розбивається на інтервали, у межах кожного з них порівнюються події і явища, що спостерігаються. Інтенсивність окремих видів дій може бути оцінена чисто статистично або ж за допомогою шкали. Цікаві результати може дати також застосування кореляційного аналізу зв'язків між окремими параметрами.
Як і усяка прикладна методика, івент-аналіз має сильні і слабкі сторони. До його безумовних переваг варто віднести високий ступінь об'єктивності інформації про події, а отже, і надійності як основи для прийняття практичних рішень. Проте ця методика як у "ручному", так і в "машинному" варіанті є дуже трудомісткою процедурою, що потребує достатньо високого рівня кваліфікації виконавців. Крім того, у ряді випадків існує небезпека перебільшення можливостей біхевіористського підходу як до побудови програми дослідження в цілому, так і при формулюванні категорій, використовуваних при класифікації подій.
Методика івент-аналізу заснована на спостереженні за ходом і інтенсивністю подій з метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. При цьому якщо спочатку переважала практика проведення "спільного", ненаправлений аналізу подій, тобто просування до аналітичних висновків як би "знизу", відштовхуючись від емпіричних даних, то надалі все більшу значимість стали набувати нормативні моделі, що висуваються дослідником ("цільової" або спрямований івент-аналіз), і їх подальше наповнення фактологічні матеріалом (підхід "згори"). Але в принципі обидва види подієвого аналізу успішно застосовуються в у сучасній дослідницькій практиці.
У першому випадку дослідник не визначає наперед, які саме елементи досліджуваного процесу (ситуації) він буде відзначати як важливі характеристики, а визначає в попередньому порядку лише головний об'єкт спостереження. У другому випадку дослідження ведеться на основі структуризуватися підходу до збору інформації. У цих цілях заздалегідь визначається, які з елементів досліджуваного процесу або ситуації мають найбільше значення для дослідження. Але зазвичай у дослідженнях обидва види спостереження органічно поєднуються.
Один з ранніх і найбільш відомих проектів з застосуванням методики івент-аналізу в дослідженнях міжнародних відносин є інформаційний банк (банк Е. Азаров) з проблем міжнародних конфліктів, в який на кінець 70-х років XX ст. була включена інформація, що стосується 135 країн, і було зафіксовано 500 000 подій за 30 років. Метою цього проекту було вивчення механізмів розвитку подій і закономірностей конфліктної поведінки. Крім того, Е.Азарі належить заслуга введення в науковий обіг важливого засобу вимірювання подієвої динаміки - тринадцяти бальної шкали "співпраця-ворожість", що отримала назву "шкала Азаров".
Методика івент-аналізу може бути з успіхом застосована і для аналізу процесу міжнародних переговорів: частоти внесення пропозицій сторонами, динаміки поступок і т.д.
Таким чином, спектр прикладного застосування івент-аналіз дозволяє розглядати його як засіб отримання додаткових відомостей про розвиток конкретних політичних ситуацій і процесів, а також як методичний інструмент емпіричної перевірки наукових гіпотез.
При вивченні і прогнозуванні зовнішньої політики та міжнародних відносин важливим є те, як особи, що приймають рішення бачать ту чи іншу ситуацію тому, психологічні аспекти зовнішньополітичної практик мають велике значення. Центральним поняттям когнітивної психології виступає "схема" (карта). Вона являє собою графічне відображення наявного у свідомості людини плану (стратегії), збору, переробки і збереження інформації, а отже є основою його уявлень про минуле, реальне і ймовірне майбутнє. Когнітивна карта - це якби розумове зображення навколишнього світу. Когнітивна карта приймає інформацію і спрямовує її аналіз, саме ці особливості когнітивного картування були взяті на озброєння дослідниками персоніфікованого рівня політичної діяльності. Когнітивне картування орієнтоване на встановлення того, як той або інший політичний діяч, або група діячів бачить певну політичну проблему. На основі даного методу робляться прогнози стосовно тих рішень, які приймають політичні лідери.
Застосування методики когнітивного картування передбачає:
по-перше, виявлення основних понять якими оперує політичний діяч;
по-друге, вказівки існування між ними причинно-наслідкових зв’язків;
по-третє, оцінку значимості цих зв’язків.
По ходу читання тексту (висловлень, виступів) малюється схема-графік на якому фіксуються основні теми змісту і відображення причинно-наслідкові зв’язки між ними. Чекаючи вивчення когнітивних карт у даний час використовуються різні методики від простих частотних підрахунків до багатомірного шкалювання, що дозволяє віднови структуру образу за результатами метричних або порядкових оцінок відстаней між точками карти.
Когнітивний підхід багато в чому є міждисциплінарним, а сама методика когнітивного картування включає в себе ряд категорій і елементів, сприйнятих з кількох наукових дисциплін. Зокрема, з психології запозичена ідея балансу індивідуальних пізнавальних конструкцій, з статистики - правила інтерпретації кількісних характеристик когнітивної карти. Крім того, при аналізі комплексної структури взаємозв'язків змінних використовуються такі поняття з математичної теорії графів, як "ланцюга" і "цикли".
При вивченні внутрішньої політики і міжнародних відносин важливим є те, як особи, що приймають рішення, бачать реальну ситуацію. Тому психологічні аспекти політичної практики постійно привертають увагу широкого кола дослідників, котрі наукову розробку цієї проблематики в самих різних напрямках.
У 70-ті роки XX ст. поряд з такими підходами, як аналіз політичних біографій і складання психологічних портретів, значну популярність здобуло порівняно новий напрямок у вивченні особливостей індивідуального (рідше групового) політичного мислення - когнітивне картування. Ця методика спрямована на аналіз того, як той чи інший політичний діяч сприймає певну політичну проблему, і встановлення його ймовірної реакції на розвиток ситуації.
Методика когнітивного картування з’явилась в рамках одного з провідних напрямів сучасної психології - так званої когнітивної психології. Когнітивна психологія концентрує свою увагу на особливостях організації, динаміки і формування знань людини про навколишній його світі. Прихильники когнітивного підходу вважають, що подібним шляхом можна пояснювати поведінку особистості в різних ситуаціях і що когнітивне картування дозволяє з високим ступенем імовірності прогнозувати вибір, що буде звершений політиком. Мова йде про пошук у структурі людського мислення пізнавальних базових конструкцій, в рамках яких відбувається осмислення реальної інформації. Іншими словами, аналітичний підхід з позицій когнітивного картування формулюється переважно як пошук кореляції між лінгвістичними структурами тексту і структурами змістовних уявлень його автора.1