Влада у традиційному суспільстві
План
1. Різниця понять «влада» та «панування»
2. Іерархія панування у традиційній владі
3. Роль вождя у традиційній владі
4. Вождество як складна система правил та традицій
4.1 Організаційно-управлінські функції
4.2 Перерозподільчі функції
4.3 Контроль над ресурсами
4.4 Контроль над обміном і торгівлею
4.5 Контроль над ремісничим виробництвом
4.6 Війна й військово-організаційні функції
4.7 Ідеологія
4.8 Обряди коронації
Література
1. Різниця понять «влада» та «панування»
Поняття "традиційна влада" вимагає уточнення. Веберовське трактування "влада" (Macht) варто відрізняти від "панування" (Herrschaft). У першому випадку підпорядкування ґрунтується на простому насильстві, не обов'язково легітимному. У другому - об'єкт влади визнає свій статус законним і підкоряється панові в силу існуючих норм. У української мові "влада" (однокорінні слова - володіти, владар, воля, великий) ближче до німецького Herrschaft, чим до Macht (влада, сила, міць; дієслово machen - робити; порівн. також з англ. domination - панування й power - влада, сила, енергія). У зв'язку із цим можна вважати поняття "влада" й "панування" синонімами й, отже, використати такі сталі словосполучення, як "традиційна влада", "харизматична влада" й "раціональна влада".
Однак, говорячи про веберовські погляди на структуру влади в традиційних суспільствах, коректніше говорити про традиційний тип панування. Найбільше докладно традиційне панування розглядається в книзі "Господарство й суспільство".
Найважливішою рисою традиційного панування є віра у священний характер традицій і правил, "порушення яких спричиняє дурні магічні або релігійні наслідки". Для традиційної свідомості характерні конкретність й образність мислення, віра в надприродні сили, які перебувають поза реальним миром і при певних обставинах можуть втручатися у відносини між людьми або карати їх. Щоб забезпечити собі психологічно комфортне існування, традиційна людина створює міфологічно – ритуальну ідеологію, покликану магічними засобами забезпечувати природну й соціальну гармонію. Підтримка порядку покладена на ті, хто здатний виконувати ці функції завдяки своїм надприродним здатностям. Вони можуть вступати в контакти з богами й силами природи й забезпечувати своєму народу захист і стабільне існування.
2. Іерархія панування у традиційній владі
Традиційне панування має особистісний характер. Відносини між правителем і його помічниками будуються не на службовому боргу й діловій компетенції, а на відданості панові, що розглядає керування як функцію своєї особистості й використає владу відповідно до власних прагнень й інтересами. Скільки-небудь істотний поділ компетенції й обов'язків між чиновниками відсутній. "Замість твердої ділової компетенції має місце конкуренція доручень і повноважень, спочатку надана паном по вільному розсуді, що потім стають довгостроковими й, нарешті, часто стереотипні ...завдяки цьому найчастіше конструюються ділові компетенції й тим самим відомства.
Порученці, які мають довгостроковою компетенцією - це, насамперед, придворні чиновники пана; не пов'язана із двором компетенція надається їм часто по досить поверхневій подобі [пропонованої] області діяльності їхній придворній службі або ж, насамперед, по зовсім довільному виборі пана". Як правило, в "штабі" пана (так Вебер називає двір правителя) відсутні "a) тверда ділова "компетенція"; b) тверда раціональна ієрархія; c) систематичне призначення за допомогою вільного контракту й упорядкованого підвищення; d) (звичайно) спеціальна підготовка; e) (часто) конкретне й (ще частіше) виражене в грошовій формі платня"
Соратники правителя розцінюють виконання своїх посадових обов'язків як особисте служіння панові. Їхні права й обов'язки є привілеями, які дані паном і можуть бути відібрані відповідно до його примх. У відносинах з підлеглими й простими людьми соратники пана й чиновники діють так само довільно, як і сам правитель, якщо це не суперечить сакральним традиціям і вказівкам понад.
"Штаб" помічників пана складається з підданих, котрих Вебер розділяє на дві категорії - "патримоніально рекрутуємих" й "екстрапатримоніально рекрутуємих". До першого він відносить родичів пана, домашніх слуг, рабів, колонів, клієнтів і вільно відпущених. До других - васалів, зв'язаних словом честі, інших вільних осіб, зв'язаних особистими довірчими відносинами із правителем.
Вебер розділяє раціональну бюрократію й бюрократію взагалі. Бюрократія з'явилася ще в патримоніальних державах; чиновниками ставали "екстрапатримоніально рекрутуєми" особи. У традиційних суспільствах ці чиновники є, насамперед, особистими слугами пана.
Традиційне панування базується не на формальному зводі загальних для всіх законів і правил, а, по-перше, на традиційних правових нормах й, по-друге, на особистих рішеннях самого пана або його наближеними, убраними цими обов'язками, - останнє відповідно до німецької традиції Вебер називає "князівським правом". Причому "особисто присутній пан вище всякої законності", він не зв'язаний ніякими формальними приписаннями.
Моральні й етичні принципи традиційного суспільства ґрунтуються на вірі у священні підвалини. Внаслідок цього протест проти зловживань пана або його слуг направляється проти конкретних індивідів (того ж правителя або, як правило, його помічників), але не проти існуючої системи цінностей.
Вебер виділяє кілька типів суспільства, заснованого на традиційному пануванні. До їхнього числа ставиться суспільство з геронтократичною патріархальною владою батька сімейства, найстаршого члена громади або роду, де панування обумовлене традиціями. У патримоніальному суспільстві влада правителя над васалами, клієнтами й кріпаками базується на особистих відносинах панування й підпорядкування. По суті, це вже держава, де владні відносини засновані на патріархальному зв'язку між "батьком" й "синами".
Станове, або феодальне, суспільство являє собою розвитий варіант патримоніального; тут колишній "штаб" структурується в замкнуту групу, наділену певними владними прерогативами й джерелами існування. У становому суспільстві система влади децентралізована. Васали, або "патримоніальні чиновники", територіально відділені від свого пана, кожний з них управляє своєю долею й внаслідок цього в якомусь ступені незалежний.
3. Роль вождя у традиційній владі
У розвиненому патримоніальному суспільстві великі чиновники ("патримоніальні бюрократи") також територіально відділені від пана. Однак їхнє право на користування землею спадково: у цьому відмінність такого суспільства від станового феодалізму. Класичний патримоніалізм перешкоджає розвитку ринкового капіталізму, тоді як економічна незалежність феодалів створює базис для формування надалі середніх класів. Зразком цього, на думку Вебера, є Англія, де перевага станового суспільства над патримоніальним обумовило ранній розвиток буржуазних відносин.
Більшість дослідників не схильні зводити влада вождів до якому-небудь одному факторові й виділяють велика кількість каналів, по яких здійснюється розвиток владних відносин. Так, відповідно до Томаса Манну, головними силами, що ведуть до влади, є економіка, політика, війна й ідеологія. Тімоті Ерл виділяє такі джерела досягнення влади, як економічний базис, військову міць й ідеологію. Схожий набір рис відзначають й інші автори.
По ступені значимості можна виділити дві групи факторів, що обумовлюють владу в традиційному суспільстві. З них основними є управлінські й редистрибутивні обов'язки вождів і контроль над продуктивними ресурсами. Серед неосновних - контроль над внутрішнім і зовнішнім обміном або торгівлею, ремісничим виробництвом, а також ідеологія, військові функції вождів... Розглянемо перераховані функції докладніше.
4. Вождество як складна система правил та традицій
4.1 Організаційно-управлінські функції
Це один із провідних каналів установлення влади правителів у всіх суспільствах. Без ієрархії в керуванні будь-яка складна система не здатна адекватно реагувати на зовнішні збурювання й внутрішні стреси й в остаточному підсумку приречена на розпад. Уже вождество являє собою складну ієрархічну систему, що поєднує локальні общинні поселення. Такі передумови й складові процесу виникнення вождеств (chiefdoms), як ріст прибавочного продукту внаслідок переходу до "виробляючому" господарству, ріст населення й т.д., приводили до ускладнення керуючої підсистеми. Для того щоб регулювати процеси в такому суспільстві, необхідно було замінити вироблені в більше эгалітарних суспільних структурах системи політичного лідерства на більше складні.
Однак звільнення вождів від участі в безпосереднім виробництві прибавочного продукту відбулося не відразу. Існує маса проміжних форм і варіацій. В Океанії, наприклад, на Пуапуке й Футуне, вожді самі займалися видобутком їжі, але на Самоа вони були звільнені від цього, а на Таїті, Тонга й Гавайях фізичною працею не займалися також члени родин вождів й їхнє найближче оточення.
4.2 Перерозподільчі функції
Цей канал влади тісно пов'язаний з попередньої, тому що багато архаїчних суспільств мали централізовану економіку. У перед державних суспільствах редистрибуція (перерозподіл прибавочного продукту) могла бути використана: 1) для роздач на традиційних святах; 2) для забезпечення різних суспільних робіт; 3) як страховий фонд у періоди голоду; 4) для персонального споживання вождя, його домочадців, слуг і наближених.