Оскільки держава – форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов’язані сфери суспільного життя – політичну та соціальну.
Основні теоретичні положення концепції громадянського суспільства були обґрунтовані в епоху становлення соціальних зв’язків буржуазного типу. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердження відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Фактично це означало, що уряд мав упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сім’ями, суспільними прошарками, між індивідом і суспільством у цілому.
В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь-яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.
Очевидно, що переважна частина громадян України переживає цей період досить болісно. Але підстав стверджувати, що він закінчиться найближчим часом немає. Українська реальність дає аж занадто велику кількість порушень конституційних прав і свобод людини в Україні. Серед них навіть порушення фундаментальних природних прав людини (на життя, на свободу та особисту недоторканість, рівності перед законом). Якщо при цьому врахувати політичну, етнічну, конфесійну та соціальну роздробленість українського суспільства, що об’єктивно призводить до все корпоративніших вимог окремих груп населення, то стає цілком очевидним, що саме дієздатні інститути громадянського суспільства мають стати на заваді можливого згубного внутрішнього розколу держави.
Відсутність надійного правозахисного механізму призводить до того, що населення починає орієнтуватися на неконституційні способи захисту своїх прав та свобод. Стали звичним явищем мітинги, страйки, пікетування адміністративних будівель, голодування. Всі ці обставини безпосередньо впливають на соціальне самопочуття суспільства та значною мірою визначають суспільно-політичну стабільність у державі.
Загальновідомо, що діяльність індивідів, які переслідують особисті інтереси та цілі, утворюють основну сторону буття. Інша сторона – спільний інтерес, що має об’єктивну основу. Її суть у взаємозалежності людей внаслідок розподілу праці, потреби в спілкуванні, в соціальному захисті та допомозі, у соціальних гарантіях, вирішенні більш складних завдань, які перевершують індивідуальні можливості людини. Особливе значення має більш справедливий розподіл національного доходу, підвищення можливостей для освіти, соціального забезпечення тощо, оскільки посилення соціальної нерівності буде призводити до подальшого посилення соціально-політичної напруженості.
Таким чином, суб’єктом і базисом демократичної держави та її ідеології є громадянське суспільство. Тому за його відсутності демократичний устрій дослідники цілком обґрунтовано характеризують як квазідемократичний. Тому формування громадянського суспільства можна розглядати як одну з передумов забезпечення соціально-політичної стабільності, а отже і національної безпеки України. Проте практична реалізація цього завдання перебуває не на належному рівні.
Найбільш актуальні проблемні питання формування громадянського суспільства можна умовно поділити на дві групи: неухильне забезпечення прав і свобод людини та вдосконалення механізмів формування і функціонування вказаного суспільства.
Сьогодні в розвинених країнах світу інвестиції в людину, освіту, науку, культуру людського спілкування, дозвілля тощо стають пріоритетними порівняно з інвестиціями у промислове виробництво. В умовах глобалізації необхідність підвищення ефективності функціонування політичних структур, державних інститутів, загалом системи державного управління зумовлені потребами більш високого рівня організації управління суспільними процесами. Тому варто погодитися з В.Ларіним, який стверджує, що: “В отсутствие сложившегося гражданского общества с его развитыми институтами и механизмами продвижения и защиты разнообразных социальных групп, отдельных граждан в безопасности по–прежнему будет преобладать государственное начало”[6].
У цілому ж є всі підстави стверджувати, що сукупність проблем, з якими стикнулась Україна на шляху державного і суспільного будівництва, виявились більш складними, ніж це уявлялося в 1991 р., на момент набуття нею статусу незалежної держави. Вказані проблеми значною мірою зумовлені складністю завдання кардинального та всебічного реформування України у всіх сферах суспільного життя, вирішити яке у відносно короткі терміни і безболісно принципово неможливо.
Результати внутрішньополітичного, економічного, гуманітарного реформування, на жаль, поки що не справляють довгострокового, позитивного впливу на суспільне життя. Чи найголовнішою причиною є відсутність чітко визначеної стратегічної мети та духовно-ціннісних орієнтирів у процесі державного будівництва, які здатні трансформуватися в домінантну систему духовно-ціннісних координат переважаючої більшості населення України.
Яскравим підтвердженням справедливості сказаного є глибока суспільно-політична криза восени 2004 р., що завершилася так званою “помаранчевою революцією”. Вона фактично розколола українське суспільство на дві половини і породила реальну загрозу громадянської війни та розпаду держави принаймні на дві частини.
Очевидно, причини та наслідки вказаної революції ще очікують ґрунтовного наукового дослідження. Але не може бути сумніву, що будь-яка держава об’єктивно зацікавлена в соціально-політичній стабільності і що одним з ключових чинників її забезпечення є належний розвиток громадянського суспільства.
Існує два можливих, але принципово відмінних методи досягнення соціально-політичній стабільності, які значною мірою залежать від сутнісної основи організації державної влади. В умовах тоталітарної держави – це метод послідовного силового тиску на суспільство (економічного, ідеологічного, політичного тощо). Якщо ж це демократична країна, то соціально-політична стабільність досягається завдяки підвищенню рівня соціальної однорідності суспільства.
Проте будь-який силовий тиск з боку органів державної влади неминуче породжує протидію, яка рано чи пізно призводить до соціально-політичної деструкції соціального організму, сепаратизму тощо, тобто до сукупності реальних загроз національній безпеці. Очевидно, рівень вказаних загроз залежить від чисельності вказаних прошарків. Для умов України він може бути досить високим, як показав перебіг і результати виборів Президента України у 2004 р.
Отже, такі феномени, що характерні для сучасних розвинених демократичних країн, як: середній клас, громадянське суспільство і правова держава формуються одночасно і являють собою лише різні форми репрезентації одного і того самого процесу, суть якого відображає трансформацію тоталітарної держави в демократичну. Саме тому деякі дослідники стверджують, що “… формирование среднего класса, гражданского общества и правового государства – это тесно взаимосвязанный процесс социальной трансформации, основанной на множестве объективных и субъективных предпосылок, который не является произвольным процесом …”[7].
Загалом, виконаний аналіз літературних джерел дозволяє дійти висновку, що серед найбільш важливих напрямів подальшого формування громадянського суспільства в Україні, слід виділити:
· подальше реформування політичної системи;
· реформування державної служби;
· дослідження політико-правових та економічних аспектів взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства і втілення їх результатів у практику державотворення;
· вивчення методологічних основ формування політичної нації та втілення їх результатів у практичну діяльність органів державної влади;
· встановлення закономірностей формування громадянського суспільства з урахування культурно-історичних та соціально-економічних особливостей розвитку українського суспільства;
· обґрунтування системи індикаторів (показників), які б дозволяли здійснювати моніторинг процесу формування та функціонування громадянського суспільства і на його основі розробляти практичні рекомендації щодо підвищення його ефективності;
· комплексне дослідження впливу процесів глобалізації на формування інститутів громадянського суспільства в Україні та його врахування у практичній діяльності органів державного управління.
На нашу думку, виконання сукупності завдань на вказаних напрямах дозволить розробити ідеологію формування громадянського суспільства в Україні, яка б базувалася на комплексному розв’язанні проблеми підвищення загальної соціальної однорідності суспільства як цілісного процесу формування середнього класу, громадянського суспільства та правової держави.
Втілення в життя вказаної ідеології фактично є необхідною і достатньою умовою забезпечення прав і свобод людини, подолання поки що значною мірою неупорядкованих взаємовідносин між індивідом і суспільством та суспільством і державою шляхом встановлення й суворого дотримання законів, що, у свою чергу, сприятиме соціально-політичній стабільності в Україні.