а) демократичного,
б) авторитарного,
в) автократичного,
г) тоталітарного,
д) анархічного,
е) охлократичного.
Серед ознак демократичного політичного режиму, притаманних Україні, слід відзначити:
а) виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських);
б) юридичну рівність громадян;
в) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості [58, с. 28].
В той же час є певні обмеження у сфері двох інших основних принципів демократичного режиму – вирішення найголовніших політичних проблем відповідно до волі більшості громадян та забезпечення широкого кола особистих, громадянських та політичних прав і свобод. Відсутнім є належний постійний контроль народу за органами політичної влади, за бюрократичним апаратом держави; суттєву роль відіграє маніпулювання інформацією. Для значної частини населення багато декларованих прав і свобод не підкріплені економічно та організаційно. Деякі з демократичних прав грубо порушуються існуючими підзаконними актами та бюрократичними процедурами (наприклад, право на вільний вибір місця проживання – антидемократичним інститутом прописки). Корупція та безвідповідальність зводять нанівець найкращі побажання законодавців та політиків-романтиків.
Існуючі обмеження демократичних принципів дають підстави для висновку про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного політичного режиму. До таких елементів також належать:
а) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (уряду та президента);
б) звуженість принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників та інших представників за зміст та наслідки своєї діяльності. Зокрема схованою від громадськості є інформація про фактичні основні джерела та реальний розмір доходів вищих посадових осіб у державі[34, с. 36].
Найважливішою ознакою автократичного політичного режиму, яка притаманна сучасній Україні, є обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу, та відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення.
До числа залишків тоталітаризму слід віднести такі специфічні риси політичної свідомості значної частини адміністративних кадрів, політиків та простих громадян, як впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, антиінтелектуалізм у сфері гуманітарних знань, догматизм, примітивізація політичної культури. В основі своїй знищений на центральному інституційно-нормативному рівні тоталітаризм і далі розквітає в багатьох сферах на локальному і навіть регіональному та секторному рівнях політичної системи.
Анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами, як:
а) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;
б) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій;
в) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратистських сил та сил, що претендують на виключне право репрезентувати “справжні інтереси народу” та вимагати заборони діяльності своїх опонентів);
г) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля(примусу).
І, нарешті, суттєві елементи охлократичного політичного режиму характеризують політичне життя України тою мірою, якою її владним структурам притаманні:
а) некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації, зокрема постійні намагання неадекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв’язувати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення довгої копіткої праці;
б) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та світом;
в) рекрутування певної частини правлячої політичної еліти з середовища “соціальних низів”та “маргінальних верств”суспільства, представники яких жадають швидкого підвищення свого індивідуального та групового соціального статусу та покращення матеріального рівня життя [34, с. 37-38].
Передбачити напрямки подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер цієї еволюції залежатиме від дуже великої кількості факторів (у тому числі випадкових), і не лише внутрішніх, тобто таких, що мають відношення до процесів всередині України, але й зовнішніх – тих, що стосуються процесів у інших країнах та у світовому співтоваристві в цілому. Однак з достатньо високим ступенем вірогідності можна припустити, що збережеться тенденція до посилення того чи іншого роду реформаційного авторитаризму.
Розглянемо сучасне становище нашої країни, спираючись на чинники, які впливають на демократичний розвиток України.
По-перше, втрата соціально-економічних і духовних здобутків соціалістичного суспільного ладу – потужного техніко-економічного й наукового потенціалу, відсутності безробіття та загальної зайнятості населення, чіткої своєчасної виплати достойної заробітної платні та пенсій, масового житлового будівництва та безкоштовного отримання житла, найнижчої у світі ціни за користування житлом і комунальними послугами, безкоштовної освіти й охорони здоров’я, доступного відпочинку; дієвої й ефективної охорона сім’ї, материнства й дитинства; здорової суспільної моралі та впевненості у завтрашньому дні тощо спрямовує більшість людей старшого покоління на неприйняття ідей демократії у тому вигляді, у якому вони пропагуються представниками державної влади та провідними політичними силами на тлі тієї фактичної соціально-економічної та духовної деградації суспільства, що відбувається протягом останніх майже двадцяти років. При цьому йдеться не про заперечення ними й більш молодими людьми, які поділяють їх скептичні думки, демократії як такої, а про забезпечення саме соціальної демократії, здатної відновити й вдосконалити ці втрачені здобутки, оскільки вони складають основу забезпечення природних прав людини та юридичних прав громадянина.
Другим чинником є наявність радикальних партій і організацій, які задля самозабезпечення і власного розвитку на громадських сходах проповідують принципи недемократичного суспільства. Це – націоналісти, які закликають боротись за мононаціональну державу, розпалюючи міжнаціональну, церковно-конфесійну та расову ворожнечу, уникаючи при цьому серйозних відповідей на питання щодо вирішення численних соціально-економічних проблем.
Третій фактор – це активне розростання бюрократичного апарату та його корумпованість. Небачений розвиток корупції в усіх гілках влади після розпаду СРСР сам собою вже заперечує демократію.
Четвертим фактором є поки що низький рівень громадської політичної свідомості та культури, політична пасивність і правовий нігілізм.
Існує ще велика кількість факторів, які можуть вплинути і впливають на розвиток демократії, але все ж таки переліченні чинники – основні в нашій державі і найбільше впливають на розвиток суспільства взагалі.
Але існують і позитивні моменти, як то прийняття демократичних законів і їх впровадження у життя. Діюча Конституція України – перше підтвердження цьому. Залишається сподіватись, що ті демократичні засади, які в неї закладені будуть виконуватись у майбутньому.
Висновки до розділу 3
Своїми широченними можливостями і перспективами демократія немовби звільнила очікування, які вона не в силах задовольнити. А своїм духом поблажливості і сприйняття всіх поглядів вона відкрила простір у тому числі і для напрямків, які хочуть її знищити. Іншою вона бути не може, так як це – її природа, її перевага. Але цим вона може задовольнити лише деяких, але ніяк не всіх. У людей завжди залишається потреба продовжувати удосконалення до нескінченості примарного абсолютного ідеалу і ніякою політичною системою їх не задовольнити. Тому питання про те, може демократія змінитися на інші форми, має чітку відповідь: це траплялось і раніше, проходить зараз, і може відбутися в майбутньому.
В політичній літературі поняття демократії і врядування нерідко логічно і змістовно пов’язуються. Управлінські ідеї проникнуті демократією. Основою демократичного врядування можна вважати такі принципи:
– принцип участі народу;
– принцип прозорості з правом вільного доступу до правдивої інформації;
– принцип відповідальності або підзвітності урядів;
– принцип чинності або ж відповідальності за результати.
Реалізація зазначених принципів має такі практичні наслідки:
– переосмислення ролі держави та розподіл функцій між державою та громадянським суспільством;
– розширення участі народу в гарантуванні громадянам реальної влади в самоуправлінні.
Визнання таких функцій і прав громадян вимагає гарантій їх здійснення, включаючи наявність правової держави.
Правову державу можна розглядати наріжним каменем врядування, оскільки політичні та економічні реформи, започатковані керівництвом, мають на меті створення такого державного устрою, де існує верховенство права і в основі якого є незалежна судова система, спроможна ефективно запобігати таким загрозам державі і суспільству, як корупція та організована злочинність.
Зрозуміло, що не існує якогось одного загальноприйнятого теоретичного та емпіричного підходу до розв’язання проблем, пов’язаних з розвитком демократії та управління. Тим часом існує тенденція розглядати поняття управління, як найефективніший і найдієвіший спосіб керівництва суспільством за умов глобалізації та множинності таких соціальних суб’єктів, як державні адміністрації, приватні компанії, напівдержавні органи, лобістські структури, громадські організації, асоціації споживачів тощо.