До проголошення незалежності України націоналісти — сили бойкотували всі органи державної влади, вважаючи її колоніалістськими та окупаційними. Після першогрудневого референдуму У НА відмовилася від тактики бойкоту, проте залишилася в опозиції до владних структур. До демократії і демократів ставлення націоналістів дуже прохолодне. «Насамперед необхідно виходити з того, що український народ, який не мав своєї державності, не готовий до демократії. Він просто не зможе в ній жити, адже це слово у нас часто асоціюється зі словом «анархія». Крім того, серед демократів багато колишніх комуністів і людей із сумнівним минулим. Націоналісти не згодні з угодовською політикою націонал-демократів — у цьому розбіжність», — зазначає голова Львівської крайової організації СНМУ Ігор Качмар. Ставлення до СНД у націоналістів різко негативне. Вони вважають за необхідне зберегти в Україні ядерну зброю.
Для організаційної побудови націоналістичних формувань був і є типовим жорсткий централізм і чітка ієрархія.
Отже, політичні партії та громадсько-політичні об'єднання являють собою важливі елементи політичної системи суспільства, зв'язуючі ланки між державним апаратом і населенням, виконують функції захисту інтересів класів і соціальних груп у боротьбі за політичну владу та її здійснення. Вони є частиною механізму демократичного вирішення суперечок і конфліктів у політичній сфері. Тому вивчення їхніх програм, характеру їхнього зв'язку із суспільством має велику теоретичну й практичну вагу. При цьому треба усвідомлювати, що ніякої тотальної консолідації бути не може. Наведені факти свідчать про загострення політичної боротьби в Україні. Проте є базові цінності, які має поділяти більшість громадян, партій і громадсько-політичних об'єднань. Це, насамперед, корінні, довготривалі інтереси держави, й вони ні в якому випадку не мають потерпати від міжпартійної боротьби.
3. Основні напрямки становлення та розвитку політичної системи в незалежній Україні
У сучасній світовій практиці існують два основних типи політичної системи — демократія й диктатура. Демократія — це така політична система, де всі дорослі громадяни мають змогу брати участь у вирішенні державних і суспільних проблем. За диктатури така можливість зведена нанівець.
Незалежна Україна обрала демократичний тип політичної системи, що й визначено в діючій, а також включено до проекту нової Конституції України.
Сьогодні відбувається активний процес формування нової політичної системи. Складовими елементами цього процесу е: утвердження принципів демократії й парламентаризму, політичного плюралізму; забезпечення прав і свобод громадян; поділ законодавчої, виконавчої та судової влад; запровадження інституту президентської влади; визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи; формування системи самоврядування тощо. Крім того, докорінних змін вимагає функціонування ринкової економіки в Україні. Щоб ринкове саморегулювання не перетворилося на розгул стихії, держава та профспілки повинні доповнити його системою законодавчих та інших заходів, спрямованих насамперед на забезпечення соціального захисту громадян.
Утворення нової політичної системи в нашому суспільстві відбувається складно й суперечливо. Після серпня 1991 р. почали складатися зовсім нові умови суспільного життя. Існуючі політичні інститути діяти ефективно були неспроможні, а нова політична система, покликана через відповідні інститути здійснювати управління суспільством, виробляється повільно.
Водночас вихід з економічної та політичної кризи вимагає якнайшвидшого, рішучого й, безумовно, компетентного запровадження нових систем: економічної — з ринковими відносинами, приватизацією, однаковими умовами функціонування різних форм власності; політичної — з новими політичними відносинами, правовою державою, парламентськими партіями, громадянським суспільством і самоврядуванням, соціальної — зі справедливим розподілом матеріальних і культурних благ, новою організацією праці, ефективним соціальним захистом населення країни. Причому вводити нові системи необхідно виключно на науковій основі, зі своїми ознаками, законами, категоріями, з набором певних взаємодіючих інститутів, ланок, їхньою доцільністю, підпорядкованістю й самостійністю. Для ефективного виконання цих завдань потрібні висококваліфіковані фахівці, які добре знають загальні закономірності процесів управління й самоврядування, історичний і політичний досвід своєї та інших країн. На жаль, таких фахівців в Україні дуже мало.
Справа в тому, що політична й народногосподарська системи І в колишньому СРСР ніколи фактично не управлялися професіоналами. Жоден вищий навчальний заклад до недавнього часу не готував управлінців. Утім професіональне управління вимагає знання більш як 400 конкретних правил, досі невідомих і керівництву. В колишньому СРСР лише генеральних директорів підприємств було понад 100 тис. чоловік, але тільки дехто з них мав відповідні знання.
Не краще було й із політичним керівництвом. Аналіз освіти! членів Політбюро ЦК КПРС свідчить, що після смерті Леніна від 15 до 40 відсотків вищого політичного керівництва не мали! не тільки професійної управлінської, але й вищої освіти. Тобто тривалий час країною правили люди, м'яко кажучи, некомпетентні.
Політична спадщина тоталітарної системи мала багатої інших негативних наслідків. У теорії домінувало збіднене, а нерідко й примітивне уявлення про демократію, в тому числі соціалістичну, мала місце недооцінка бюрократизму як потворного соціального явища. Держава й право зображувалися в науковій літературі як класові інститути, позбавлені загально-людського змісту. Тривалий час існувало недовірливе й І навіть негативне ставлення до самої ідеї самоврядування. В політичному житті панувала одна партія, а всі інші політичні інститути були підвладні КПРС і обслуговували її політику, її панування.
На жаль, власний досвід України щодо політичної системи і дуже обмежений, а сучасного демократичного політичного! досвіду наша країна практично зовсім не мала.
Враховуючи реалії та особливості суспільного життя, соціально-політичного процесу в Україні, можна визначити основні напрями становлення й розвитку її політичної системи.
1. Дальший розвиток і вдосконалення політичних відносин! шляхом відкриття максимального простору самоврядуванню І суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації, сприяння якнайповнішому вияву ініціативи громадян, представницьких органів влади, партій, об'єднань і рухів трудових колективів.
2. Побудова демократичної, правової, соціальної держави з ефективно діючим парламентом, професіональним, висококваліфікованим, сильним урядом, незалежними судовими органами — тобто з чітким поділом влади на законодавчу виконавчу, судову й із розмежуванням їхніх функцій Зміцнення законності й правопорядку, виключення можливості узурпування влади та зловживань, ефективна протидія бюрократизмові й формалізмові. Утвердження верховенства закону, його безперечне дотримання на всіх рівнях, усіма громадянами! Забезпечення гідних людини життєвих умов.
3. Формування громадянського суспільства як сукупності вільних людей та їхніх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій, покликаних виражати й захищати індивідуальні та групові інтереси громадян, встановлювати й реалізувати відповідні відносини з державою. Створення громадянського суспільства в Україні має спиратися на використання світового досвіду, різних форм власності й демократичних політичних інститутів.
Шлях до громадянського суспільства пролягає через якнайширше запровадження самоврядування народу. Воно втілюється у двох взаємозв'язаних тенденціях: 1) розширення сфери самоврядування народу за рахунок радикального звуження централізованого державного управління; 2) якісний розвиток самоврядування, спрямований на дальше розширення сфери дії гуманістичних принципів, демократичних засад, витіснення елементів бюрократизму.
Важливим у побудові громадянського суспільства є утвердження плюралізму, який виступає своєрідною формою самореалізації суспільства й особи, відображаючи ступінь самодіяльності вільних людей та їхніх організацій, соціальної й політичної свободи.
Як основа демократичної політичної системи громадянське суспільство вносить у неї демократичні риси та якості, могутній дух вивільнення особи від державного диктату.
4. Зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства й особи — як на теоретичному, так і на буденному рівнях. Це передбачає запровадження раціональної системи політичної освіти громадян, удосконалення повсякденного практичного політичного досвіду, враховуючи, що буденний рівень політичної свідомості матеріалізується в спостереженнях, звичках, уявленнях, стереотипах, впливає на формування громадської думки.
Творення нової України вимагає якісно нового стану духовності народу, посилення його освітнього й культурного потенціалів, структурних змін у середній і вищій освіті, звернення до найкращих політичних традицій, політичної історії та культурної спадщини українського народу, раціональнішого й ефективнішого використання досягнень вітчизняного мистецтва.
5. Забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації в цілому й кожного етносу зокрема, формування й зростання національної свідомості й національної культури.
6. Вдосконалення діяльності засобів масової інформації, зміцнення їхньої ролі в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості, політичної культури суспільства й кожного громадянина, особливо в досягненні владно-політичної інтеграції суспільства.