Найважливішим завданням засобів масової інформації є забезпечення широкої гласності як запоруки демократизації суспільства, важливого принципу розбудови громадянського суспільства та правової держави. Одним із головних результатів діяльності засобів масової інформації має бути створення нової суспільно-політичної ситуації, яка характеризується розкріпаченням свідомості й ініціативи людей, вільним обміном і боротьбою думок, справжнім плюралізмом у пошуках шляхів виходу з кризового становища країни. При цьому гласність не повинна обернутися на засіб вияву амбіційних, егоїстичних інтересів окремих людей чи груп, досягнення цілей, що не збігаються з утвердженням реального народовладдя.
7. Своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього й міжнародного становища, тобто її постійна адаптація. Як зазначав Д. Істон, адаптація для політичної системи — це не просто пристосування до ворожого впливу, це також спроба перетворити самі системи, які справляють тиск, тобто адаптація, але й водночас переробка чужих систем.
Нині Україна розбудовує нову політичну систему. Головна мета цього процесу — перехід до справжньої, діючої, справді народної демократії.
Для того, щоб нова політична система була завжди здатною до самооновлення й адаптації, необхідно, згідно з положеннями нової Конституції, докорінно опрацювати механізм представницької та безпосередньої демократії, широко втілити в суспільне життя елементи самоврядування, зламати бюрократичну машину, обравши справді професіональний, кваліфікований парламент. Виконавча влада має бути також висококваліфікованою, а її апарат — невеликим, ефективно працюючим.
У зв'язку з докорінною перебудовою механізму представницької та безпосередньої демократії виникає необхідність розробки нового виборчого законодавства. В ньому має бути закладена багатопартійна основа виборчої системи, чітко визначені особливості виборів Президента, народних депутатів України, місцевих представницьких органів.
Будь-яка політична система функціонує на основі соціально-політичних норм, що відіграють роль регулятора політичної діяльності. Головне місце серед них посідає право — санкціоновані чи встановлені державою для громадян і юридичних осіб правила поведінки, дотримання яких забезпечується державним примусом. Крім того, існують звичаї, корпоративні норми та приписи моралі. В усій системі норм є основні положення, пов'язані з виконанням влади. Це державне (конституційне) право, що гарантується Конституцією. Решта норм так чи інакше випливає з неї. Саме конституційні норми мають найбільш виражений політичний характер.
Конституція (від лат. cоnstitutio — устрій) — це писаний правовий документ (основний закон). Він містить політичні інститути й процедури. Слід зазначити, що й тиранічні режими можуть мати демократичні конституції. Тому важлива не просто конституція, а конституціоналізм як принцип функціонування політичних інститутів у тому розумінні, що й уряд, державні інститути реально обмежені в своїй діяльності певними правовими процедурами й що є певні рішення, яких вони не можуть прийняти взагалі. Необхідно мати так звану «живу конституцію» — реально існуючу в країні систему соціально-політичних відносин, що генерують і захищають конституціоналізм. Останній може існувати й без конституції (наприклад, в Англії). Важливим принципом конституціоналізму є захист прав і свобод людей.
Підсумовуючи аналіз політичної системи суспільства, можна зробити певні висновки. По-перше, політична система суспільства — це система відносин, ідей, інститутів, політичних і правових норм, пов'язаних із формуванням і здійсненням влади та управління. Вона забезпечує інтеграцію всіх елементів суспільства й саме його існування як єдиного цілого.
По-друге, політична система має складну внутрішню структуру. Це політичні відносини, політичні інститути, політична свідомість, політична культура, політичні й правові норми, засоби масової інформації. Всі структурні елементи тісно взаємозв'язані й постійно взаємодіють.
По-третє, основними функціями політичної системи є: визначення цілей і завдань суспільства; владно-політична інтеграція суспільства; мобілізація ресурсів; регулювання режиму соціально-політичної діяльності; легітимізація, тобто забезпечення відповідності політичного життя політичним і правовим нормам.
По-четверте, основний напрям становлення та розвитку політичної системи України — глибока й усебічна демократизація суспільного життя, розбудова громадянського суспільства, правової соціальної держави, посилення взаємовпливу і взаємозв'язків із політичними системами інших країн задля власного безперервного вдосконалення.
Література
1. Основи політології: навч. посіб. Ф.М. Кирилюк. – К.: Либідь. 1995.
2. О.І. Семків. Політологія. – Львів “Світ”, 1994.
3. О.І. Семків. Політологія. Хрестоматія. – Львів “Світ”, 1994.
4. В.М. Шемішученко. Політологічний енциклопедичний словник. – К.: 1997.