Разом з тим, об’єктивний характер цих двох політичних тенденцій в національних відносинах не знімає автоматично суспільної напруги, прихованих та відкритих зіткнень в етнонаціональній сфері. Так, наприклад, об’єктивний та закономірний процес подальшого об’єднання європейських держав, зломи національних кордонів, створення єдиного ринку, єдиної валюти та інше створює серйозні національні проблеми для малих європейських держав. Народи Голландії, Бельгії, Данії, Люксембургу та інших країн стали під загрозою втрати своєї національної самобутності, національної мови та ін. під домінуючим впливом в об’єднаній Європі - Німеччини, Франції, Великобританії. І хоча приймаються певні заходи до збереження національної незалежності кожної європейської країни, домінуюча роль великих держав залишається об’єктивною дійсністю.
Таким чином, дві тенденції - диференціація та інтеграція в розвитку національних відносин, виражають і в наші часи загальносвітові суспільні протиріччя, і, разом з тим, складають серцевину національного питання.
Національне питання - це питання про причини виникнення недовіри, ворожнечі та конфліктів між націями, з одного боку, і націями та існуючої системи влади в багатонаціональному суспільстві - з іншого. Щоб вирішати національні питання, необхідно ліквідувати пригнічення, ворожнечу між націями; встановити рівноправність націй, довіру між ними, співпрацю.
Національне питання має конкретно - історичний зміст в кожну епоху. На перших етапах, в процесі формування нації, головним змістом національного питання було повалення феодалізму та ліквідація національного ярма. Вважалось, що зі встановленням політичної демократії в багатонаціональній державі, національне питання вирішиться само по собі. Але новітня практика показала, що національне питання виникає і навіть набуває гострих форм в країнах, де не тільки немає національного ярма, але всі живуть в умовах політичної демократії. В Бельгії, наприклад, це питання мовних стосунків між валонцями та фломанцями, у Канаді - культурно-мовні проблеми між англо- та франкомовними спільностями, в Англії - проблема культурно-історичної самобутності Шотландії та Уельсу. В колишньому СРСР також не було національного ярма в традиційному сенсі, тобто проблеми пригніченої та тієї, що пригнітила нації.
Але й тут національне питання зберігалося у вигляді недовіри, прихованої ворожнечі між окремими націями.
Найбільш гостра форма прояву національного питання - міжнаціональні конфлікти, що періодично спалахують або перманентно існують в різних регіонах світу. Які основні причини цих конфліктів? Ось деякі з них.
Історичне минуле - це об’єктивна причина, пов’язана взаємовідносинами народів на протязі історії їх розвитку. Чимало країн - сусідів, які довгі роки знаходились між собою у стані війни, протиборства, недовіри; або одна країна (як правило, більша по чисельності нація) пригнічувала іншу та ін. Минуле пригадується особливо в період ускладнення соціально-економічного стану, коли починаються пошуки “винних" та відновлюються минулі національні забобони.
Однак слід відмітити, що історичне минуле може бути і позитивним моментом в наші часи, якщо ті чи інші народи на протязі всієї історії знаходилися в дружніх стосунках.
Територіальні причини міжнаціональних конфліктів нерідко викликають кровопролиття. Як правило, вони викликаються неспівпадінням етнічних кордонів з політичними (тобто з кордонами держав, окремих регіонів). Ці причини характерні, перед усім, для звільнених країн Африки - достатньо зазирнути у політичну карту та побачити, як “по лінійці" проведені межі між державами без урахування етнічних відмінностей населення, що там мешкають. Але нерідко вони проявляються і в більш цивілізованих країнах та регіонах (колишній СРСР, Югославія та ін.).
Соціально - економічні причини, пов’язані з фактичною нерівністю в рівнях життя різних націй, представництв в органах влади, престижних професіях та ін. В цих умовах “скривджені" нації намагаються “зрівняти" відмінності шляхом звільнення від “чужих”, “центру”, будь-то російського (для Чечні та ін.). Ці причини породжують сепарастичні рухи.
Державно - правові причини - коли мова йде про фактичну нерівність політичного статусу народів через ієрархію національно - державних утворень. Наочним прикладом тому був СРСР, але подібні до них причини збереглися до недавніх часів у Чехословаччині, Югославії, Китаю та ін. країнах.
Етнодемографічні причини, які народжуються міграційними процесами, що особливо посилились після Другої світової війни, а у нас - після розпаду СРСР.
В багатьох Європейських країнах місцеве населення виявляє незадоволення іммігрантами з афро-азіатських країн, а в останні роки - з минулих соціалістичних країн. В країнах, які ввійшли до складу колишнього СРСР - поверненням на батьківщину насильно виселених у воєнні роки; міграцією російськомовного населення зі знов створених національних держав до Росії та ін.
Національно - культурні, мовні причини, що виявляються в деяких країнах у зв’язку з “диференціацією" (розпад СРСР та виникнення “національних держав" з багатонаціональним населенням) та інтеграцією (об’єднання Європи при збереженні культурно-національної автономії). Спроба вирішити ці проблеми вольовими методами може швидко загострити міжнаціональні відносини.
Міжнаціональні конфлікти можуть тривати на протязі різного часу, мати різну долю та власну специфіку. Розрізняються й методи, шляхи їх подолання. Але при всьому цьому існує загальний знаменник їх врегулювання - демократизм, повага та дотримання прав людини.
Національна політика - це діяльність у сфері національних відносин, свідомий вплив державних та суспільних організацій з регулювання взаємовідносин між націями, етнічними групами, закріплене у відповідних політичних та правових актах держави.
Це система заходів, що здійснюються державою, яка покликана враховувати та реалізовувати національні інтереси представників усіх етнонацій - громадян держави. Національна політика повинна враховувати не тільки теперішні повсякденні потреби та інтереси етнонацій, але й своєчасно примітити проблеми, що виникають, та не допустити перетворення їх у конфліктні ситуації.
Історії людства відомо чимало прикладів, коли діяльність держави в сфері національних відносин приводила до жорсткого кровопролиття, сіяла ворожнечу та недовіру між націями. Розроблялися різноманітні варіанти нормалізації міжнаціональних відносин, але жоден з них до цього часу не спрацьовував. Це, зокрема торкається й такої багатонаціональної держави, як Росія. В повній мірі це можна віднести до спроб гармонізації міжнаціональних відносин за допомогою формули “розквіт та зближення нації”. При всій її привабливості та певних успіхах, фінал вийшов плачевним. До то ж “міна" була закладена у підвалинах союзу, коли більш ніж 100 народів були розділені на 4 частини (15 союзних,20 автономних республік, 8 автономних округів та 10 автономних областей). Мало того, що нації були ранжировані, але й лише 53 етноси отримали державність, а інші залишилися без неї взагалі. Це й стало однією з головних причин різного роду конфліктів.
Чимало складних національних проблем зберігається й в інших країнах, як нещодавно отримавших незалежність, так і в “старих”, цивілізованих країнах.
Дослідники, які займаються проблемами міжнаціональних відносин, розробляють різні концепції, які змогли б, на їх думку, бути покладеними в основу національної політики. В західних країнах найбільш відомі дві концепції. Одна з них - концепція “внутрішнього колоніалізму”. Так, американський соціолог М. Гактер вважає, що тенденція відставання периферійних національних груп, “оплутаних експлуататорськими кайданами центру”, ні що інше, як відношення центру до внутрішніх колоній. Більш розвинуті нації намагаються закріпити цю нерівність, а менш розвинуті - вступають у боротьбу за свої права. Звідси - національна політика повинна бути спрямована на зрівняння рівнів розвитку всіх націй, що населяють багатонаціональну державу.
Інша концепція “етнічна”, прибічники якої вважають, що в основі національних рухів - не класові та економічні, етнокультурні фактори, і в процесі створення національної політики, передусім треба посилювати роль національної самосвідомості.
Очевидно, ці та деякі інші концепції, яким - то чином пояснюють процеси в національних відношеннях, але багато питань не мають відповідей. Наприклад, є країни, де малі етноси знаходяться на відносно високому рівні соціально-економічного розвитку і причини їх незадоволення пов’язані з іншими сферами життя (наприклад, каталонці та баски в Іспанії). Вірніше пояснити міжнаціональні протиріччя їх виключно психіко-культурними особливостями нації. Більш конкретно казати про комплекс різних факторів, які треба враховувати при розробці та здійсненні національної політики.
Національна політика тісно пов’язана з соціальною, регіональною, демографічною та іншими напрямками політичної діяльності. В різних системах зв’язку вони співвідносяться як загальне та особливе, ціле та частина. Це відображається в тому, що національна політика включає в себе соціальні, економічні, регіональні, мовні, демографічні та інші аспекти. Разом з тим, в багато-національній державі при здійсненні державної політики в будь-який сфері суспільного життя, необхідно враховувати національно-етнічні аспекти.