Істотними рисами авторитаризму є:
- монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна;
- повна або часткова заборона на діяльність опозиції;
- сильно централізована моністична структура влади;
- збереження обмеженого плюралізму, наявність диференційованих відносин між суспільством і державою;
- спадкоємство і кооптація як головні способи формування панівної політичної еліти;
-відсутність можливості не насильницької зміни влади;
-використовування силових структур для утримання влади;
До витоків авторитаризму можна віднести:
- збереження традиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні і стійкі форми соціального життя і авторитети;
- збереження патріархально-підданського типу політичної культури як переважаючої;
- значний вплив релігійних норм (раніше всього ісламу, буддизму, конфуціанства) на політичну орієнтацію населення;
- економічна відсталість;
- нерозвиненість цивільного суспільства;
- високий ступінь конфліктності в суспільствах, що розвиваються.
Відповідна авторитаризму політична система займає як би проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Під впливом складного комплексу економічних, соціально-політичних, культурних і інших чинників він, кінець кінцем, еволюціонує у напрямі демократії або тоталітаризму. Такий перехідний характер авторитарний політичний режим носив в останні десятиріччя ХХ в. Так, авторитарний режим Ф.Кастро, встановлений в 1959 р. на Кубі, переріс потім в тоталітаризм. У ряді ж інших держав (Кореї, Чилі, Таїланді, Гаїті, Панамі, Аргентині і деяких інших латиноамериканських країнах) авторитаризм поступово еволюціонував по шляху демократії. Проте існують і держави з вельми вираженим авторитарним режимом (Саудівська Аравія, Бруней, Оман, Абу-Дабі, Дубай та ін.).
Забезпечення існування авторитарного режиму здійснюють армія та каральні органи. Основний метод діяльності органів державної влади - командний, який здійснюється за допомогою наказів, розпоряджень директив тощо. Існування авторитарного режиму ефективне в умовах забезпечення суспільного порядку, швидкої реорганізації суспільства, виконання конкретних завдань. За умов авторитарного режиму державна влада здійснюється шляхом наділення виконавчої влади широкими законодавчими повноваженнями, виключенням компромісів, ігноруванням інтересів суспільства і держави.
Різновидом авторитаризму є диктатура, котра розглядається як авторитарний режим тимчасового характеру, що вводиться за надзвичайних обставин.
Диктатура ( від лат. dictatura – «необмежена влада») - режим правління однієї особи або групи осіб на чолі з лідером без якогось контролю з боку керованих виникла давно і мала безліч історичних форм свого прояву. Спочатку, в республіканському Римі (У-1 століття до н.е.) диктатором іменувався надзвичайний посадовець (магістрат), що призначався на термін не більше шести місяців для організації захисту від зовнішньої загрози або для придушення внутрішнього заколоту. Починаючи з Сулли і, особливо з Цезаря, який багато разів отримував диктаторські повноваження, характер диктатури істотно змінився. Диктатор став непідвладний праву, непідзвітний народу і змінював закони в своїх інтересах.
Висновок
Для багатьох є безперечним, що основою демократичного політичного режиму є влада народу. Термін "демократія" в часи свого виникнення у грецькому полісі справді визначав соціальний лад, за якого в управлінні беруть участь усі, хто складає народ - демос. Широковідома формула демократії шістнадцятого президента США Авраама Лінкольна - це правління народу, за допомогою народу, для народу. Проте демос в античні часи не ототожнювали навіть з низовими категоріями вільних громадян - апорою, а поготів з рабами, які становили переважну більшість населення полісу. Серед принципів демократичного правління, зазначених Арістотелем у "Політиці", є такий: на посади допускають усіх повноправних громадян.
Проте не варто ототожнювати демократію із втіленням усіх сподівань, здійснення яких прагне людина. Демократія не тільки має переваги, а й може стати "тиранією більшості", переродитися на диктатуру парламенту або парламентської більшості. Сильна влада - загалом потрібна, а надто у період становлення, але й вона може перетворитися на авторитарну диктатуру. Не виключене виникнення описаного Е. Фроммом феномена "втечі від свободи". Й усе таки людство, за словами У. Черчілля, не вигадало досі нічого кращого, ніж демократія.
Список літератури
1. Гуггенберг Б. Теорія демократії. //Поліс, 1991, №4.
2. Якушик В. Різновиди політичних режимів. //Віче, 1995, №9.
3. Характер політичного режиму. //Політична думка, 1993, №1.
4. Бабкіна О. Політологія. Посібник для студентів вузів. Київ, 1998.
5. Дзюба І. Політологія. Курс лекцій. Київ, 1993.
6. Горовський В.П. Влада при переході від тоталітаризму до демократії. Вільна думка. - К.: «Просвіта» 2003 - 288 с.
7. Клименко Р.М. «Демократія і тоталітаризм» К.:«Альфа», 2000, 345 с.
8. Любич Р.О. «Лекції по політології Т- 1. Типологія політичних режимів» Львів «Гайдамаки», 2002р. 360 с.
9. Стародубский Б.А. Політичні режими європейських країн. К. «Либідь», 2004р., 295 с.