Форма державного устрою. Ідея безпосереднього залучення народу до прийняття державного рішення стала визначальною у необхідності творення федеративного устрою га організації найширшого місцевого самоврядування. Історичне підґрунтя цієї моделі Ростислав Лащенко вбачає в добі Київської Русі, а згодом, за часів Хмельниччини, - у формі Переяславської угоди. Кожний з представників народницької теорії дещо по-різному вбачає зміст федералізму. Так, для Ростислава Лащенка та Сергія Шелухіна федералізм - це форма політичної організації влади. На думку Шелухіна, федеральні зв'язки України з країнами були б бажаними, що ж стосується Росії - то певні союзи можливі лише па засадах рівності самостійних держав у системі конфедерації. Позиція Р.Лащенка полягає у чіткому розмежуванні функцій між Росією та Україною, після чого можливе таке федеративно-конфедеративне об'єднання.
Федералістичну модель Михайла Грушевського та Отто Ейхельмана слід розглядати як концепцію більш глибокого змістовного навантаження, ніж просто огляд принципів державного устрою. їхні теоретичні напрацювання є радше концепцією суспільного устрою держави. Саме тому обидва вчених викладають модель реорганізації влади і суспільних відносин від громадянина до держави, де центральні органи влади виконують функції добровільно передані органами місцевого самоврядування.
Проблема власності. Для репрезентантів народницької концепції є характерним історико-політичне обгрунтування колективістського начала українського (як і російського) народу. Саме це, на думку вчених, є підставою до критичного ставлення до приватної власності, оскільки виробництво мусить базуватися, зокрема сільське господарство, на громадських, колективних формах. Правник Сергій Лащенко вирізняється з-поміж своїх колег обґрунтуванням іншої тези: індивідуалізм українця виступив проти общинної (російської) форми землекористування. У своїй праці "Ідея права власності на землю в Україні" Лащенко стверджує, що ідея приватної власності на землю в Україні має сталу історичну традицію і є органічною, невід'ємною сутністю українського народу.
Загалом ідеї народницької концепції в українському суспільно-політичному житті відігравали визначальну роль. Ідея народоправства, пріоритет соціальної ідеї - не принципи, що вирізняли значну кількість партій доби УНР, радянського періоду та сучасної України.
Нині стала модною сентенція, що була сформульована Фукіямою та відповідно звучала близько до того, що "лібералізм як світоглядна та політична концепція приречений на перемогу". З огляду на значний вплив лібералізму у західному світі (особливо в системі американського впливу) та відповідної популяризації цих ідей в сучасній Україні, ця теза стала близькою до аксіоми серед українських науковців та політиків. Поза тим, особливість появи теоретичної концепції лібералізму в українській політичній думці пов'язана з формуванням організацій та партій ліберальної орієнтації. Перші роботи та статті з цієї тематики були оприлюднені саме представниками зазначених структур. З огляду на це становлення ліберальної течії в сучасній Україні було пов'язане з неадекватною трансформацією історичних традицій лібералізму в українській політичній думці. Так, у праці Центру соціально-економічного і політичного аналізу Ліберальної партії України визначними представниками ліберальної течії названо М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, представників Кирило-Мефодіївського братства. Очевидно, що такі висновки не зовсім коректні. З огляду на такий стан речей доцільно визначитися з приводу термінів. На пашу думку, необхідно розрізняти щонайменше три поняття, які послуговуватимуть адекватному сприйняттю українського лібералізму. Це ліберальні ідеї, лібералізм - як світоглядна та політико-економічна концепції.
Під ліберальними ідеями доцільно розглядати прагнення до свободи, демократії, гуманізму. Лібералізм як світоглядна концепція ґрунтується на визнанні пріоритетності прав особистості, яка є вищою цінністю з-поміж колективу, суспільства чи держави. Цей принцип закріплює визнання святості та недоторканності приватної власності, гарантії прав та свобод особистості. Лібералізм як політико-економічна концепція додає до цього необхідність поділу влад, відповідної організації економічного господарювання, яка ставить на перше місце свободу та природні здібності особистості тощо.
З огляду на це можемо стверджувати, що лідерами Кирило-Мефодіївського братства та репрезентантами народницької концепції підтримувалися певні ліберальні Ідеї. Поза тим, зараховувати їх до представників ліберальної концепції було б науково некоректним.
Український лібералізм як світоглядна концепція формується Михайлом Драгомановим. Під впливом декабристів та представників англійського лібералізму М.Драгоманов створив концепцію суспільства, що ґрунтується на ідеї асоціації гармонійно розвинених особистостей. Шлях до цього ідеалу - федералізм з максимального децентралізацією та самоврядуванням громад і областей. Підхід Михайла Драгоманова полягав у необхідності пов'язати український національний рух та його програму з європейськими ліберально-демократичними концепціями. Проте значною мірою його світобачення мало виразне соціал-демократичне забарвлення.
Певні ідеї М. Драгоманова перейняв Іван Франко, котрий на початку своєї політичної діяльності спробував об'єднати соціалістичні ідеї з ліберальними підходами. З 1895 року світогляд (Франка еволюціонує і вже до 1905 року він формулює власну концепцію українського демократичного націоналізму.
Ліберальна концепція була посилена та збагачена новими підходами в період відомої дискусії за доби першої російської революції 1905 року. Критики більшовицької ідеології, котрі виклали свої аргументи у збірнику «Вехи», мали серед своїх авторів і теоретиків лібералізму. До найважливіших слід віднести українських громадських діячів, що брали участь у цій науково-політичній дискусії. Ключове місце тут посідає Богдан Кістяківський, син професора права Київського університету Олександра Кістяківського - активного діяча "Старої громади" та журналу "Основа".
Богдан Кістяківський, навчаючись в Київському університеті, відчув на со5І значний вплив ідей М. Драгоманова, І. Франка та М. Павлика. Впродовж своєї наукової та громадської діяльності Б. Кістяківський формує теорію розуміння права в контексті соціальних наук. Грунтуючися на цьому, він закладає підвалини принципів правової держави.
Певною мірою своє тлумачення ліберальної концепції виклали І Михайло Туган-Барановський, Максим Славінський.
У період діяльності української держави від 1918 року в системі Української академії наук працювало кілька відомих українських і російських вчених та громадських діячів, що обстоювали ідеї лібералізму. Це Володимир Вернадський, Агатангел Кримський та інші.
Головною характеристикою української ліберальної концепції був розгляд важливості такого поняття, як пріоритет прав особистості. Михайло Драгоманов у своєму конституційному проекті "Цільна спілка" на перше місце ставить формування держави на засадах політичної свободи. Український мислитель піт політичною свободою розумів права людини і громадянина, до яких слід віднести: недоторканність особистості, життя, приватного листування, національності (мови), свобода совісті, друку, об'єднань, носіння зброї, вибору житла і занять, іі також право позову на посадову особу чи відомство та спротиву незаконним діям чиновників. Рівність усіх у громадянських правах та обов'язках, на думку М. Драгоманова, не може бути скасована будь-яким законодавчим актом. Винятком може бути лише військовий стан у країні.
Пріоритет права Богдан Кістяківський, беззаперечно обговорюючи рівність громадян у правах та пріоритет прав особистості, вважає, що лише це є передумовою міцного правопорядку. Суспільна організація та державна влада зможуть перебувати у стані єдності лише за умов перетворення державної влади з влади сили на владу закону. В цьому розумінні важливого значення набуває судова влада та особливо громадський суд. Ці ідеї знайшли відтворення в майже викінченій концепції Богдана Кістяківського щодо правової держави. У своїй праці "Соціальні науки і право" український правник і політолог пише про те, що правовий устрій є складним апаратом, у якому частина сил діє суто механічно. Проте для приведення удію цього апарату та його правильної роботи необхідна безперервна духовна активність усіх членів суспільства. Кожна особистість повинна постійно зовнішньо і внутрішньо працювати для реалізації та дотримування права. Для Б. Кістяківського є надзвичайно актуальною і важливою проблема перехідного суспільства, де нібито можливо йти на обмеження прав та свобод громадян. Він аргументує трагічність і неприпустимість таких дій.
Самоврядування - підґрунтя соціально справедливого суспільства, вважає Михайло Драгоманов. Саме тому для нього інституція самоврядування - це не лише форма децентралізації держави, а й механізм суспільно-політичного ладу. У концепції М. Драгоманова ключове місце посідають громадянин та громада. Подальша організація влади будується за принципом знизу догори, де всі інститути є самоврядними.
Національна Ідея. Михайло Драгоманов у своїй праці "Чудацькі думки про українську національну справу" переконує, що сама по собі думка про націю не зможе довести людство до свободи та правди для всіх. Необхідно шукати чогось іншого - загальнолюдського, що було б вище над усіма національностями та мирило їх. Проте ця ідея космополітизму і людства зовсім не суперечить ідеї національності, а лише творить її вищий порядок. Подібний підхід сповідували і Богдан Кістяківський, Володимир Вернадський, Агатангел Кримський, творячи свої концепції організації української науки. З огляду на це важливо процитувати лист Володимира Вернадського до Агатангела Кримського на його 70-річчя, написаний па початку 1941 року (в контексті певних звинувачень щодо неукраїнської позиції першого Президента УАН Вернадського): "Моя наукова робота для мене, а власне і для вас, все... стоїть на першому місці, але культура українського народу рідною мовою, наукова його творчість і думка цією мовою в критичний момент історії нас об'єднала. Ми з Вами обрали... правильний шлях у критичний момент історії української наукової роботи".