Таким чином, остання спроба поодиноких апеляцій керівними діячами КПУ чи інших державних органів щодо порушення елементарних прав суверенітету України завершилася па початку 30-х років.
Ідея українського комунізму була похована до 90-х років XXсторіччя, коли комуністи України поставили за мету створення самостійної української комуністичної партії. Проте й цей план не було реалізовано. На час заборони її діяльності КПУ залишилася організаційно та політично у системі КПРС. Адже згідно з останнім статутом КГТУ, який прийнято в програмі на II етапі XXVIII з'їзду КПУ (13 - 14 грудня 1990 року), "Компартія України у своїх принципових політичних і практичних діях керується програмними і нормативними документами КПРС, рішеннями Ті вищих органів, що стосуються загальнопартійних справ".
Головні принципи українського комунізму закладені у розумінні ролі понять соціальної та національної ідеї, української революції, а також проблеми стосунків України та Росії.
Соціальна і національна ідея. Лише за умов розв'язання питання національно-державного відродження України, ліквідації її національного поневолення можливий і реальний поступ економічного, соціального і культурного життя України. До цього національне будівництво для українського робітника і селянина є не лише історичним правом, але й історичною повинністю.
Українська революція.. Революція розглядається представниками цієї політичної течії як необхідна передумова створення власної держави. Василь Шахрай пише: "Раніше чи пізніше, чи трудним і кровавим шляхом озброєної боротьби, чи згодою, шляхом демократичного вирішення спірних питань з сусідніми країнами, а Україна буде самостійною і незалежною не на словах тільки, а й на ділі". Поза тим національна революція повинна продовжитися й розвинутися у комуністичну революцію.
Україна та Росія. Підтримуючи російський пролетаріат, який йде шляхом соціальної революції, репрезентанти українського комунізму застерігають його від імперіалістичних впливів. До речі, цікаво, що під час дискусії з російськими більшовиками українські комуністи наголошували увагу на повному розходженні з їхньою теорією принципу Володимира Леніна про те, що "в кожному буржуазному націоналізмі пригнобленої нації є загальнодемократичний зміст проти гноблення й саме цей зміст ми безумовно підтримуємо", який виглядає, на думку теоретиків українського комунізму, гаслом політичної доцільності. Ця теоретична конструкція більшовиків руйнується вже першими кроками їхньої практики. З огляду на це, ідея об'єднання радянських республік в єдину державу можлива лише за умови утворення незалежних держав, які добровільно визначать принципи функціювання майбутнього союзу.
Націоналізм в українській та світовій термінології XIX сторіччя однозначно сприймався як національна свідомість та патріотизм. За своїм змістом він базувався на засадах гуманістичної філософії та поєднував національну ідею та демократичні цінності.
З огляду на такий стан речей відомий український політолог Ольгерд Бочковський запропонував вирізняти націоналізм XIX та XX сторіччя як "націоналізм та всенаціоналізм", а В’ячеслав Липинський - як "патріотизм та націоналізм". Є всі підстави розрізняти світоглядний - демократичний націоналізм та більш партійно-ідеологічний інтегральний націоналізм - як різні школи у цій течії.
Демократичний націоналізм ми ще можемо означити як національно-державний напрямок, де його репрезентанти подають модель формування національної держави європейського зразка. До представників демократичної концепції слід віднести Станіслава Дністрянського, Володимира Старосольського, Ольгерда Бочковського, Степана Рудницького.
Необхідність розрізнення двох підходів до націоналізму запропонували саме представники національно-державницького напрямку. Ольгерд Бочковський у "Науці про націю та її життя" (Нью-Йорк, 1958) писав, що націоналізм XIX сторіччя формувався передусім на гуманістичній філософії Й.Г. Гердера та був дитиною новітньої демократії, засвоївши ідеологію Великої Французької революції: свобода, рівність, братерство. Цей старий націоналізм визнавав і зважав на етичні норми у громадсько-політичному житті.
Націоналізм же XXсторіччя зі своєю програмою є антидемократичним, антигуманним та антиморальним. Ідеї Д. Донцова та його прихильників правильніше називати не націоналізмом, вважав О. Бочковський, а новонаціоналізмом або всенаціоналізмом.
Станіслав Дністрянський у "Самовизначенні народів" робить застереження щодо новітнього націоналізму як такого, що змагається до влади не лише на своїй національній території, а й над іншими народами, позбавляючи їх політичних прав.
Націоналізм (Інтегральний націоналізм) веде свій родовід від ідей Миколи Міхновського. Його промова, а згодом брошура "Самостійна Україна", крім обґрунтування права українського народу на власну державу, закладає й деякі ідеї етнічного принципу її організації. Поза тим, остаточно інтерналізм в Європі та зокрема в Україні дедалі виразніше набирає забарвлення партійної програми, що базується на принципах революційності, моно-партійності тощо. Після обґрунтування цих ідей інтегральний націоналізм як теорію було сформовано Дмитром Донцовим у "Націоналізмі".
Головними підставами чинного націоналізму (термін Д. Донцова) є:
— зміцнювати волю до життя, до влади, до експансії;
— прагнення до боротьби та свідомість її конечності;
— фанатизм та неморальність;
— піднесення ідеології до рівня державної політики імперіалізму;
— вождизм (творче насилля провідної верстви). Незважаючи нате, що Дмитро Донцов не був членом ОУН, ця організація взяла на озброєння його ідеї. Ідеологічні та організаційні засади ОУН від 1929 та щонайменше до 1943 року ґрунтувалися на засадах інтегрального націоналізму.
Один із лідерів ОУН Микола Сціборський у своїй праці "Націократія" (Париж, 1935) пропонує більш окреслену модель суспільно-політичної організації української держави. Ця модель "націократії" грунтується на:
— необхідності встановлення диктатури перехідного характеру;
— забороні участі політичних партій у державному управлінні;
— тому, що українській націоналізм - державна ідеологія;
— визнанні важливої ролі синдикатів як органів місцевого самоврядування у державній організації України;
— відведенні центральної ролі голові держави як керівнику нації та держави.
Зазначений вище підхід був значною мірою відредагований рішеннями Третього Надзвичайного Збору ОУН, який відбувся 1943 року. Проте після повернення до керівництва організацією Степана Бандери та у період Ярослава Стецька ідеї інтегрального націоналізму посідали певне місце в ідеологи та діяльності ОУН (б).
3. Дати визначення поняттям
Конституція – це закон, який розв’язує засадове питання державного життя, закладає правові підвалини суспільного буття й має найвищу юридичну чинність у країні; це сукупність правових норм найвищої юридичної сили, які відрізняються від звичайних законів тим, що формулюють і стверджують найзагальніші принципи утворення, оновлення й здійснення державної влади.
Непрямі вибори – процедура формування якогось представницького органу чи обрання посадової особи, відповідально до якої виборці подають свої голоси не безпосередньо за кандидатів на виборну посаду, а за виборців другого щабля – виборщиків, які вже й проводять остаточне обрання від імені виборців.
Консенсус – спосіб, процедура відпрацювання і прийняття колегіальних рішень шляхом узгодження пропозицій сторін, досягненням погодженості думок, віднайдення прийнятних для всіх формулювань.
Прагматизм – пізнавально – практична позиція, що ґрунтується на схильності визнавати мірилом істинності знання, його практичну цінність, зручність, те, наскільки воно сприяє досягненню успіху в діяльності.
Мілітаризм – реакційна політика нарощування військової могутності, яку проводять панівні класи експлуататорських держав з метою загарбання чужих земель.
Європарламент – міждержавний і міжнаціональний політичний орган, в якому в 1995 році були представлені 12 країн Європи – Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Німеччина і Франція.
Гласність – соціально – політична характеристика стану суспільства, що виражається у відвертості політичних процесів, інформованості населення, в широкому доступі наукових кругів і громадськості до джерел інформації.
4. Які терміни відповідають визначенням
політичний партія лібералізм еліта
Сукупність неополітичних відносин, захищена законами від регламентації з боку держави – суспільна організація.
Коло виборців, які голосують за певну політичну партію на виборах – електорат.
Система засобів, спрямованих на захист вітчизняного виробника – санкція.
Недоторканість особи депутата – імунітет.
Любов до батьківщини – патріотизм.
5. Вибрати і обґрунтувати правильну відповідь
1) Що у найбільшій мірі зумовило кризу світового комуністичного руху?
а) підривна діяльність світового імперіалізму;
б) низький рівень політичної свідомості пролетаріату;
в) зрада лідерів руху комуністичної ідеології;
г) компрометація комуністичних ідей практичними діями в процесі побудови соціалізму в СРСР та інших країнах.
Кризу світового комуністичного руху у найбільшій мірі зумовила підривна діяльність імперіалізму.
Підтримуючи російський пролетаріат, який йде шляхом соціальної революції, репрезентанти українського комунізму застерігають його від імперіалістичних впливів. До речі, цікаво, що під час дискусії з російськими більшовиками українські комуністи наголошували увагу на повному розходженні з їхньою теорією принципу Володимира Леніна про те, що "в кожному буржуазному націоналізмі пригнобленої нації є загальнодемократичний зміст проти гноблення й саме цей зміст ми безумовно підтримуємо" (С.Г.Рябов «Основи теорії політики» стр.91), який виглядає, на думку теоретиків українського комунізму, гаслом політичної доцільності.