ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА
КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ, ФІЛОСОФІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ
Самостійна робота
За темою № 9:» Любіювання в структурі паблік рилейшнз.»
Виконала студентка:
Групи:
Перевірив:
Дніпропетровськ
2010
"Паблик рилейшнз є одним з мастильних матеріалів демократії. Процеси державного і господарського життя сьогодні усе більш ускладнюються, але завдяки паблик рилейшнз їх можна зробити прозорими, відкрити людям можливість впливати на формування політики".
Індіра Ганді
політичний рішення вплив лобізм
Лобізм як особлива система і практика реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних груп громадськості шляхом цілеспрямованого впливу на законодавчі і старанні органи державної влади став невід'ємною складовою частиною политического процесу демократичного суспільства. Значення цього явища можна, зокрема, пояснити наступними обставинами.
Передусім лобісти або їх групи виконують важливу функцію посередників між громадськістю і органами держави інформуючи останні про інтереси окремих груп громадян, стан справ в тих або інших сферах життя. Безумовно, в процесі ухвалення законів і втілення їх в життя депутати, а потім урядовці можуть звертатися і, як правило звертаються за консультаціями і радами до професійних фахівців і експертів. Але на відміну від знань професіоналів знання власне громадян, пропущені крізь їх інтерес і репрезенто-ванные лобістськими структурами виявляються важливішими як з точки зору розуміння глибин життя, так і з позиції легітимності рішень, що приймаються. Саме остання обставина стає найбільш вагомою, оскільки доводить що лобізм в його цивілізованих формах не є "вулицею з одностороннім рухом". Лобісти (групи тиску на структури влади), домагаючись переваг для себе, одночасно забезпечують благоприятные умови сприйняття суспільством і конкретними групами громадськості ухвалених державою законів.
Далі, інститут лобізму виконує функцію впорядкування плюралізму громадських інтересів. Зрозуміло, що кожна людина кожне громадське об'єднання переслідують свої специфічні інтереси. Більше того, вони прагнуть захищати ці інтереси усіма доступними ним засобами з урахуванням юридичних норм. Звідси цілком логічно що в межах певного правового поля їх інтереси стикаються, а тому потрібні способи і механізми зіставлення інтересів і визначення пріоритетів. Навіть якщо процес лобіювання здійснює незначна група людей наслідки лобіювання можуть виявитися досить масштабними і нерідко зачіпають величезні маси населення країни.
Крім того, позитивна робота інституту лобізму зазвичай вигідна суспільству в цілому. Дозволяючи порівнювати групові інтереси можливості і наслідки різноманітних дій в межах легітимних демократичних "правил гри" і сприяючи відображенню цих цілей і можливостей в політичних рішеннях, лобізм істотно доповнює складну систему заборон і противаг. Вже одна ця обставина заслуговує на те, щоб поступово впроваджувати інститут лобізму і в Україні, в його цивілізованих, прийнятних для нашої політичної культури, формах.
І нарешті лобізм в деякій мірі здатний доповнювати конституційну систему демократичного правління. Він дозволяє брати участь в прийнятті і реалізації політичних рішень тим групам громадськості, які так чи інакше позбавлені цієї можливості. Особливо це стосується громадян тих виборчих округів, яким не вдається вибрати своїх представників до парламенту. Не маючи свого депутата (що було нерідким для Верховної Ради колишнього скликання), який би з трибуни парламенту міг заявляти про місцеві проблеми групи громадськості за допомогою інституту лобіювання можуть самостійно привертати увагу до своїх проблем, впливати на процес їх законодавчого врегулювання.
Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика відстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того, або іншого рішення. Лобізм також передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.
Вважається, що термін «лобі» походить від практики відвідувати депутатів у Центральному Вестибюлі Британського Парламенту (англ. Central Lobby). Перша згадка про лобіювання датована 1820 р. про намагання представників громадськості вплинути на прийняття рішення в Конгресі США. Англійською lobby означає "кулуари", "коридори".
За іншою версією, термін походить від різного роду активістів, які очікували президнта США в кулуарах готелю, щоб намагатися вплинути на нього і таким чином посприяти прийняттю вигідного їм рішення. У 1946 р. у США був прийнятий спеціальний закон про лобізм і зараз цей феномен існує у всіх демократичних країнах. Нерідко лобісти мають свої контори при законодавчих органах. Легалізація цієї діяльності дозволяє зробити прозорими взаємини влади і бізнесу, щоб виборці могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик.
В різних країнах світу ця процедура регламентована по-різному. У якомусь смислі зразковою є модель, що існує в США. Ще в 1946 році в Америці запрацював спеціальний закон (Federal Regulation of Lobbying Act), автори якого апелювали до прийнятої в 1789 році Першої поправки до Конституції США, що гарантує, зокрема, право громадян звертатися в офіційні органи з скаргами. За цим законом лобісти мають обов'язково реєструватися у секретаря Сенату і у клерка Палати Представників, повідомивши при цьому галузь своїх інтересів. Лобіст також зобов'язаний під присягою надати письмову заяву, в якій наводиться низка даних: найменування і адреса своєї установи; ім'я і адреса наймача; терміни найму; сума винагороди, що виплачується йому; мета і сума, виділена на витрати. До речі, закон не обмежує розмір коштів, які витрачаються на лобіювання, проте заборонено використовувати федеральні кошти. Крім того, лобіст чотири рази на рік повинен надавати відповідним органам свій фінансовий звіт.
Прикладів таких офіційних лобістів в США чимало. Серед них Торгова палата США, Національна асоціація виробників, Національна асоціація ріелтерів, американсько-ізраїльський комітет громадських зв'язків та ін. Взагалі ж, професійними лобістами вважаються ті, хто витрачає на цю діяльність не менше 20 % свого робочого часу, а штраф за порушення правил може досягати 50 тисяч доларів. У США були також зроблені спроби обмежити і закамуфльовані види підкупу. За законом 1995 року парламентарій має право отримати від однієї особи подарунків на суму не більше 100 доларів на рік, при цьому ціна одного предмету не повинна перевищувати 50 доларів. Гонорар же за публічний виступ не може перевищувати 2000 доларів.
У більшості інших західних країн спеціальних законів про лобізм немає, проте норми, що регулюють таку діяльність, інкорпоровані в низку законів. Наприклад, у ФРН вони присутні в прийнятих в 1972 році Кодексі поведінки члена Бундестагу і Положенні про реєстрацію союзів і їх представників при Бундестазі. Відповідно до цього Кодексу депутати можуть займатися за винагороду проблемами, що виносяться на обговорення комітетів парламенту. Але вони зобов'язані заздалегідь оголосити «про свою зацікавленість». Крім того, передбачено, що коли такий депутат заперечує факт своєї лобістської діяльності, то його доходи оподатковуються за вищою ставкою
Лобізм - це специфічний інститут політичної системи, механізм впливу приватних і суспільних організацій ("груп тиску") на процес прийняття рішень органами державної влади з питань внутрішньої та зовнішньої політики. У США, наприклад, лобізм ставить метою добиватися від конгресу, Білого дому, міністерств і відомств, законодавчих зборів і виконавчих органів штатів ухвалення або відхилення тих чи інших законодавчих адміністративних актів. Для реалізації цієї мети існує розвинена матеріальна структура. Практично всі значні корпорації, профспілки, організації мають у своєму складі лобістські підрозділи. Найбільшу долю лобістів становлять юристи. Серед лобістів чимало колишніх радників Білого дому, міністрів, сенаторів, багато чиновників апарату конгресу. Попередній досвід таких лобістів залишається неоціненним в їх новій діяльності, оскільки вони добре знайомі з процедурними тонкощами розробки і прийняття рішень, зберегли старі зв'язки з тими, хто продовжує перебувати на державній службі. Перейшовши у приватний сектор, вони працюють у тій же сфері, але вже не як службовці і не як посадові особи, а як представники певної зацікавленої групи. Тобто особовий склад лобізму - це люди, які в минулому приймали офіційні рішення й добре знайомі з політичною кухнею зсередини. Тому "зацікавлена група", спираючись на досвід і зв'язки лобістів, здатна контролювати процес розробки рішення і впливати на його прийняття.
Контроль і вплив на політичне рішення "зацікавленій групі" забезпечують формально дозволені й неформальні (нелегальні) засоби й методи дій лобізму. Справа в тому, що лобізм у Сполучених Штатах офіційно дозволений. Особи й організації, які займаються лобізмом, повинні реєструватись у клерка палати представників і пред'являти відомості про те, на кого вони працюють, яка їх мета і сума витрат на лобізм. Але як правило, ці відомості ніколи не пред'являються повністю.
До офіційно дозволених методів лобізму можна віднести виступи в конгресі, збір інформації та подання її в конгресі, розробку і внесення законопроектів, організацію пропагандистських компаній "за" чи "проти" рішення, наприклад, тиск з місць (потік листів, телеграм, дзвінків), фінансування виборчих компаній депутатів у конгрес тощо.