· мала буржуазія і деякі групи селянства бачили в обіцянках гітлерівської партії здійснення надій на пом'якшення економічних труднощів, викликаних посиленням кризи;
· робочий клас Німеччини -- і це чи не головне, виявився розколеним, і тому не мав змоги перешкодити приходу нацистів до влади.
Так само як в Італії фашизм, в Німеччині нацизм почав з ліквідації буржуазно-демократичних свобод. Цім цілям служила ціла низка надзвичайних декретів, що доводяться на перші місяці 1933 року.
Лютневий декрет, названий "В захист народу і держави", відміняв свободу слова, друку, зборів. Ще один лютневий надзвичайний декрет "В захист німецького народу" наділяв необмеженими повноваженнями поліцію.
Почалось знищення усіх опозиційних партій. За своїм звичаєм, гітлерівці удалися до провокації. У ніч на 28 лютого 1933 року гітлерівці підпалили будівлю рейхстагу. Після цього нечувані репресії обрушилися перш за все на комуністів. Депутати компартії в рейхстазі були позбавлені мандатів і арештовані. Сама партія була заборонена (березень 1933 року), її преса закрита.
Незабаром наступила черга всіх інших партій. Право на існування отримала одна тільки нацистська партія. Переслідуванню піддали і соціал-демократичну партію -- нацисти виклали їм практичний урок легальності і конституційності. Професійні союзи робітників Німеччині були розпущені, майно цих союзів конфісковано. Використовуючи досвід Італії, гітлерівці створили свої власні профспілки, в які насильно заганяли людей.
Нацистська партія стала частиною урядової машини. Перебування в рейхстазі і на державній службі прив'язувалося присягою на вірність націонал-соціалізму.
Центральні і місцеві органи фашистської партії мали урядові функції. Вирішення з'їздів партії отримували силу закону.
Особливе місце в системі репресивного апарату зайняла секретна поліція - гестапо, що мала в своєму розпорядженні величезний апарат, значні засоби і необмежені повноваження.
Державна влада фашистської Німеччини зосереджувалась в уряді, урядова влада - в персоні "фюрера". Закон від 24 березня 1933 р. дозволяв нацистському уряду, не просячи санкцій парламенту, видавати акти, які "ухиляються від конституції".
Серпневий закон 1934 року знищував посаду президента, а його повноваження передавав “фюреру”, який одночасно залишався главою уряду і партії. "Фюрер" перебував в цій ролі довічно і міг призначити собі наступника.
Рейхстаг зберігався, але тільки для парадних демонстрацій. Іноді в демагогічних і зовнішньополітичних цілях - гітлерівці проводили "народні опити". При цьому заздалегідь оголошувалося, що всякий, хто скористається правом голосувати таємно, вважатиметься "ворогом народу".
Як і в Італія, в Німеччині були знищені органи місцевого самоврядування. Розподіл на землі, а відповідно з тим земельні ландтаги, скасовувався "в ім'я єдності нації". Управління областями доручалося чиновникам, яких призначав уряд.[6]
Законом 27 лютого 1934 року в Германії засновувалися господарські палати -- загальноімперська і провінційні. На чолі їх були поставлені представники монополій. Палати мали важливі повноваження в справі регулювання економічного життя. Результати позначилися швидко: середня тривалість робочого дня виросла з 8 до 10-12 годин, тоді як реальна заробітна плата зменшилася.
Формально не скасована конституція Веймарськая припинила свою дію.
З перших днів влади гітлерівці почали готуватися до "великої війни", яка повинна була забезпечити німецькій нації панування над всім світом. Односторонньо, при доброзичливому відношенні США, Англії і Франції, Німеччина розриває Версальський договір і створює колосальну військову машину. У 1939 році Гітлер віддає наказ про початок військових дій проти Польщі. Друга світова війна почалася.
1.2.3 Інші країни
Особливу роль в історії Європи зіграла встановлення фашистської диктатури в Іспанії.
Перший її період приходиться на 1923-1939 рр. Військовий переворот, здійснений генералом Прімо де Рівера в 1923 році при прямому сприянні монархії, завершився розгоном парламенту, відміною буржуазних свобод і конституційних гарантій, розпуском політичних партій, переходом влади в руки військової хунти. Військовому перевороту допомогла колоніальна авантюра Іспанії в Марокко. Ганебні поразки іспанської армії в боротьбі проти рифських племен підсилили загальну незадоволеність війною, а заразом і урядом. Відмінивши декрет про 8-годинний робочий день і заборонивши страйки під страхом кримінального покарання Прімо де Рівера прагнув зміцнити панування буржуазії над робочим класом введенням корпоративної системи по італійському зразку. Але все було марно. Правляча хунта роздиралася боротьбою за владу. Продовження військової диктатури загрожувало революційним вибухом. У січні 1930 року Прімо де Ріверо відмовився від влади і емігрував з країни.
Події розгорталися швидко. У антимонархічному русі об'єдналися самі різні сили - від селян до соціалістів. Монархія намагалася врятувати себе частковими поступками, але безрезультатно. Справа була не тільки в самій монархії, але і у всіх тих пережитках минулого, які вона захищала: панування поміщиків, католицької церкви і військових хунт, відсутність свобод, соціальне і національне пригноблення .
У квітні 1931 року республіканці беруть блискучі перемоги на муніципальних виборах. Король Альфонс біжить до Франції. Революція, що ліквідувала іспанську монархію, була буржуазно-демократичною. Такою ж виявилася за своїм змістом конституція Іспанської республіки, затверджена в 1931 році Законодавчими зборами. Законодавча влада вручалася парламенту, обраному на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування. Виборче право надавалося громадянам обох статей починаючи з 23 років. Конституція оголошувала ліквідованими феодальні відносини і обіцяла аграрну реформу.[7]
Але всьому цьому не призначено було запровадитися в життя. У середовищі загальної незадоволеності результатом революції здійснюється розмежування сил. Тоді як робочий клас був розколений, а компартія залишалася недостатньо сильною, реакція, багата і могутня, об'єднується в так званій Іспанській конфедерації автономних правих. На виборах 1933 року їй вдалося отримати переконливу перемогу і сформувати уряд.
Реакційний курс правих партій, їх відверта відмова від досягнень революції викликала повстання астурийских шахтарів. За допомогою марокканських військ і іноземного легіону уряд подавив повстання. Автономія Каталонії була ліквідована.
В період "чорного дворіччя", яким були названі особливо похмурі 1934-1935 рр., реакції вдалося ліквідувати основні соціальні досягнення революції: селяни зганялися із землі, робітники більше за інших випробували на собі наслідки контрреволюційного терору. Компартія повинна була піти в підпілля. На виборах в лютому 1936 року історія надала правим силам повчальний урок: партії Народного фронту отримали 268 місць в парламенті (з 473).
Уряд лівої орієнтації, що виник після виборів, повернув країну до завоювань революції: були випущені з в'язниць політичні ув’язнені, відновлена автономія Каталонії, прийняті закони, що покращували положення працівників, почалося здійснення аграрної реформи.
Перемога Народного фронту активізувала іспанський фашизм, що групувався в партії "Фаланга" і навколо неї. В середині липня 1936 року в багатьох містах Іспанії почався військово-фашистський заколот, лідером якого став генерал Франко.
Два з половиною роки тривала громадянська війна в Іспанії. Республіканці продовжували свою політику навіть під час війни: почалась націоналізація великої промисловості, селянські сім'ї отримували безкоштовно землю, були прийняті закони про 48-годинний робочий тиждень, охорону праці, соціальне забезпечення.
В кінці 1936 року настало погіршення військового положення Іспанської республіки. У січні 1939 року лягла Барселона. В кінці березня іспанський фашизм святкував перемогу. Опісля декількох місяців генерал Франко став фактично одноосібним диктатором Іспанії.
Завоювання революції були анулюванні. Робоче законодавство скасоване, трудові договори, профспілки, страйки заборонялися. Селяни повинні були повернути землю поміщикам і заплатити за всі три роки орендну плату. По всій країні почався нестримний терор.
Фактично беручи участь у війні на стороні гітлерівської Німеччини, допомагаючи їй ресурсами і людьми, Іспанія вважалася юридично "нейтральною". Режим Франка надовго пережив війну, зберігшись до листопада 1975р. [8]
Фашистським був по своїй суті військовий переворот 1923 року в Болгарії, що усунув уряд “землеробів” (прем'єр Стамболійський був при цьому звіряче убитий), і що передав владу лідеру болгарських революціонерів Цанкову.
Переворот був здійснений головним чином "Військовою лігою". Болгарська реакція підтримала "лігу", бо була роздратована заходами Стамболійського, які зачіпали великий капітал, вона була вельми збентежена великим успіхом компартії на виборах і її впливом, що збільшувався з кожним днем.
Уряд Цанкова відмінив прогресивні почини “землеробів”, зокрема аграрний закон. Тривалість робочого дня була доведена до 12 годин. Фактично ліквідованим виявився недільний і святковий відпочинок.
Сфальсифікувавши перемогу на виборах в Народне зібрання, режим Цанкова намагався зміцнити своє існування терористичним законом "Про охорону держави". Він передбачав кримінальне покарання за приналежність до компартії. Потім були розпущені профспілки.
Уряд Цанкова протримався три роки. Протягом декількох наступних років болгарські буржуазні партії намагалися правити методами, що наближалися до буржуазно-демократичних.
У 1934 році партія "Ланка", влаштовує новий військовий переворот. Самозваний уряд розгонить парламент, розпускає всі політичні партії, окрім урядової, забороняє політичну діяльність взагалі. Опісля 8 місяців уряд військової диктатури поступається місцем уряду монархічної диктатури. Логічним наслідком цих процесів з'явилася орієнтація на фашистську Німеччину. У березні 1941 року як союзник Німеччини, Болгарія стає вт