КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Референдум, як форма безпосередньої демократії в Україні»
Вступ
Становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова правової держави передбачають перетворення українського народу з об’єкта державного управління на головного суб’єкта влади, що обумовлює необхідність розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя і, насамперед, тих форм, які передбачені новою Конституцією України. При цьому пріоритетними видаються ті інститути демократії, що дозволяють українському народу безпосередньо вирішувати найважливіші проблеми суспільного та державного життя. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень.
Практика виробила різні форми здійснення безпосереднього народовладдя: мітинги, зібрання, революції. Проте найбільше визнання і поширення дістали вибори та референдуми.
Референдум є порівняно новим інститутом безпосередньої демократії. До 1991 р. референдуми на терені України не практикувалися, хоча можливість їх проведення передбачалася Конституціями УРСР 1937 і 1978 рр. У більшості зарубіжних країн історія референдуму нараховує століття. З'явившись в 1449 р. у швейцарському кантоні Берн, референдуми спочатку на місцевому, а надалі і на загальнодержавному рівні почали запроваджуватися і в інших країнах. За допомогою цього інституту безпосередньої демократії вдалося вирішити багато проблем суспільного та державного життя, хоча в ряді випадків референдуми ставали демократичним інструментом для легалізації антинародних рішень.
Після I Світової війни інститут референдуму ввійшов у конституції ряду європейських держав. Після II Світової війни був даний новий поштовх процесу подальшого розвитку й удосконалювання референдуму практично у всіх високорозвинених країнах. Помітно зросла інтенсивність використання даного інституту, особливо в 60–80 р. минулого століття. У даний час референдум передбачений Конституціями більш 20 держав, ще в 13 він проводився, не будучи закріпленим в Основному Законі цих країн (напр. Англія не моє основного закону). Попри давню історію референдумів, перші системні дослідження теоретичних основ цього правового явища з’являються лише у минулому столітті. Пізніше загальнодержавні референдуми стають предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених. Визнаючи здобутки радянських вчених, які досліджували референдуми, слід зазначити, що їх праці здебільшого обмежувалися спробами тлумачення відповідних норм радянських конституцій чи аналізом досвіду проведення референдумів у зарубіжних країнах. Перший всеукраїнський референдум, який відбувся 1-го грудня 1991 р., підтвердив чинність і надав вищої юридичної сили урочисто прийнятому Верховною Радою Української РСР Акту проголошення незалежності України, довів реальну спроможність українського народу самостійно вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя і, по суті, став формою національного державотворення українського народу. Рішення першого всеукраїнського референдуму сприяло визнанню України на світовій арені як суверенної і незалежної держави. Проблеми форм безпосередньої демократії за радянської доби досліджувалися в роботах А.О. Безуглова, М.В.Вітрука, Л.Д. Воєводіна, В.А. Дорогіна, Д.Л. Златопольського, В.С. Кудінова, Й.Д.Лєвіна, В.М. Суворова, Ю.Г. Судніцина, І.П. Трайніна, С.В. Троїцького, та ряду інших вчених. В Україні система форм безпосередньої демократії, в тому числі й всеукраїнський референдум, досліджувалися В.В. Копєйчиковим, М.І. Корнієнком, Л.Т. Кривенко, П.Ф. Мартиненком, В.Ф. Мелащенком, О.М. Мироненком, Г.О. Мурашиним, В.Ф. Погорілком, П.М. Рабіновичем, В.М. Селівановим, В.Я. Тацієм, В.М. Тодикою, Л.П. Юзьковим та іншими вченими.
Метою моєї роботи є розкриття поняття референдуму, як форми безпосередньго народовладдя, його видів, порівняти як відображений інститут референдуму в сучасному законодавстві України, коли і при яких обставинах проводилися референдуми в Україні і які питання вони були покликані вирішувати. Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких задач: 1) виявити передумови впровадження всеукраїнського референдуму в національну практику та визначити роль і місце інституту референдуму в системі форм безпосередньої демократії; 2) розкрити зміст поняття «референдум» та визначити класифікацію видів референдумів; 3) проаналізувати законодавство України про всеукраїнський референдум; 4) проаналізувати структуру всеукраїнського референдуму як самостійного виду конституційно-правових відносин та дати юридичну характеристику її основних елементів; 5) розкрити зміст основних стадій процедури всеукраїнського референдуму та визначити особливості кожної з цих стадій; Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають в процесі безпосередньої реалізації народного суверенітету Предметом дослідження є одна з форм безпосередньої демократії – референдум
1. Поняття безпосередньої демократії та шляхи її виявлення
1.1 Поняття, історичні засади та значення безпосередньої демократії
За Конституцією України народ є єдиним носієм суверенітету та джерелом влади в Україні (ст. 5). Чинна Конституція України вперше визнала не лише незалежність народу, але й його право здійснювати владу, а також через органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Основою організації та здійснення державної влади є принцип народного суверенітету, який зафіксований у переважній більшості основних законів і має по суті універсальне значення. Сучасне трактування ідеї народного суверенітету було запропоноване Ж.-Ж. Руссо, котрий виходив з так званого «суспільного договору» і визнавав існування «загальної волі», або волі народу. І сьогодні ідея народного суверенітету, яка історично відіграла видатну роль в державно-правових перетвореннях, розглядається як своєрідний постулат, що передбачає народовладдя.
Конституційні статті про статус народу та його влади в політичній системі, є величезним кроком до демократизації нашого суспільства і держави. Вони вивели Україну до ряду демократичних держав світу і зумовили сприйняття нею міжнародних стандартів безпосередньої демократії, зокрема щодо виборів і референдумів.
У сучасному світі демократичність держави визначається досягнутим рівнем народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури волевиявлення та здійснення волі народу впливають на управління суспільними та державними справами. У Конституції України визначають дві форми народовладдя – безпосередня(пряма) і представницька(непряма) демократія.
Під прямою розуміють безпосередню участь громадян у здійснені державної влади, їх пряме волевиявлення при виробленні і ухвалені державних рішень. Або іншими словами це форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдуми, вибори).
Ця форма народовладдя сформувалася першою з точки зору історії. Орієнтовано безпосередня демократія зароджується ще в первісному суспільстві у вигляді загальних зборів членів спільноти. У перших державних утвореннях пряме народовладдя виявлялось у народних зборах, на яких були присутні всі громадяни (окрім рабів, які не вважалися людьми, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускалися). Класичним прикладом народних зборів як форми вияву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.
З розвитком і зростанням держав, ускладнення політичних систем стало неможливим вирішувати шляхом залучення до цих процесів усього населення, що постійно збільшувалося.
У цей період зароджується і поширюється нова форма народовладдя-непряме(представницьке) народовладдя. Представницька демократія – це форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламент, органи місцевого самоврядування).
Сутність цієї форми народовладдя полягає в тому, що громадяни визначають певні групи своїх представників, яким від свого імені доручають вирішувати більшість питань загального значення. Тобто, при непрямому народовладді більшість загальнодержавних питань вирішується вже не всіма громадянами держави, а лише певними її групами. Ці групи і є повноважними представниками громадян держави, від імені й за дорученням яких схвалюють рішення, що стають обов'язковими до виконання. Коли певна група представляє все населення держави, тоді вона утворює загальнодержавний орган, який одержує право виступати від імені всієї держави і схвалювати рішення, загальнообов'язкові на всій її територіїї. Такі представницькі органи можуть називатися по-різному парламент, народні або національні збори, конгрес тощо. В нашій державі представницьким органом, уповноваженим схвалювати загальнообов'язкові в межах держави рішення(закони), є Верховна Рада.
Крім колективних загальнодержавних органів, можуть створюватися й одноособові, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших країнах, це – Президент України.
Коли ж група осіб виступає від імені певної частини держави, вона утворює орган місцевого самоврядування, який може виносити рішення, що стають обов'язковими до виконання в межах відповідної частини території країни і стосується питань, віднесених до компетенції таких органів.
З розвитком і вдосконаленням форм представницького народовляддя вони постійно застосовуються для повсякденного управління справами держави і суспільства. Але при всьому цьому безпосереднє народовладдя не виключається з державно-правової і політичної практики. Більше того, його значення підвищується, це виражається в тому, що найсуттєвіші проблеми, що мають принципове значення для функціонування та розвитку держави та інших суспільних інститутів, вирішується саме за допомогою безпосередньої демократії.