КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Філософський факультет
Кафедра політичних наук
Особливості концепції політичної еліти В’ячеслава Липинського
Курсова робота
Студент-виконавець:
Бульдович Павло Віталійович
2 курс, 2 група, «політологія»
Науковий керівник: доктор політичних наук, професор
Салтовський Олександр Іванович
Київ – 2010
План
Вступ
Розділ І. Теоретичні джерела формування елітаристських поглядів В. Липинського
Розділ ІІ. Джерела, шляхи і методи організації «національної аристократії»
Розділ ІІІ. Основні риси, завдання та функції політичної еліти
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність обраної теми роботи обумовлюється її значенням у теоретичному та практичному аспектах.
Теоретичний аспект значимості дослідження детермінований відсутністю цілісної монографічної праці по даній темі, яка б висвітлювала та аналізувала елітарну концепцію В’ячеслава Липинського в системі.
Практичне значення роботи випливає з реальних умов та особливостей політичного процесу в сучасній Україні. Зміст цієї специфіки полягає у труднощах перехідного періоду державо- і націотворення. Історія дарувала нашому народу не один шанс для здобуття державної незалежності, але в силу низки об’єктивних і суб’єктивних причин спроби створити власну державу виявилися невдалими. Однією з таких причин, поза сумнівом, була відсутність сильної внутрішньо єдиної та організованої, об’єднаної спільною загальнонаціональною ідеєю політичної еліти. Еліти, яка консолідує націю, формує для неї загальні цілі та орієнтири і веде до них всю спільноту. Еліти, яка визнається і підтримується всім народом.
Цілком очевидно, що тепер в Україні немає такої легітимної сили, що здатна сформувати і реалізувати загальнонаціональні пріоритети, об’єднати суспільство і налагодити ефективне функціонування його системи, а також відстояти державний суверенітет. Тому, як не фаталістично це звучить, наша держава, нація знову опиняються перед загрозою втрати самостійності і права на самовизначення. Мало лише здобути право, його треба вміти відстоювати. Не будемо наївними і не звинувачуватимемо в усьому тільки еліту. Але від неї, здебільшого, сьогодні залежить бути Україні чи ні.
В цьому контексті уроки В. Липинського щодо сутності, принципів організації, якостей, функцій та інших параметрів провідників нації сьогодні можуть бути вельми корисними для нашого суспільства, принаймні хоча б на ідейному рівні.
Ступінь наукової розробки теми. При роботі над дослідженням використовувалась різна наукова та публіцистична література, в якій тою чи іншою мірою висвітлювалася дана тема. Слід відзначити, що в цілому творчий доробок В.Липинського досить добре вивчений у працях дослідників з України та українського зарубіжжя. Але проблема концепції політичної еліти, крім окремих статей, в жодній роботі системно та акцентовано не досліджується, що зумовлює потребу в її додатковому вивченні.
Згаданої проблеми у своїх працях торкаються: І. Лисяк-Рудницький, В. Потульницький, С. Бондарук, Д. Дорошенко, К. Галушко, Я. Пеленський, М. Гордієнко, Б. Кухта та ін.
Об’єкт дослідження – теоретико-політологічна спадщина В. Липинського.
Предмет дослідження – концепція політичної еліти В. Липинського.
Мета дослідження – виявити і проаналізувати аспекти творчості Липинського, що стосуються його поглядів на політичну еліту.
Мета роботи зумовлює виконання наступних завдань :
· прослідкувати впливи зарубіжних та вітчизняних теоретиків на формування поглядів Липинського відносно політичної еліти;
· з’ясувати, який зміст вкладає автор у поняття “національна аристократія» та виявити джерела формування, шляхи і методи організації провідної верстви у теорії мислителя;
· визначити головні якості, завдання та функції політичної еліти в концепції В. Липинського
Поставлені мета і завдання роботи зумовили її структуру: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури з 26 джерел. Загальний обсяг 32 сторінки.
Розділ І. Теоретичні джерела формування елітаристських поглядів
В. Липинського
Проблема теоретичних впливів на генезис поглядів будь-якого мислителя є вкрай вагомою, оскільки саме «генеалогія мислення», як правило, детермінує його подальші ідейно-політичні орієнтації.
За словами канадського соціолога В. Ісаєва, дуже важко напевно визначити ідейні витоки творчості В. Липинського, так як останній майже зовсім не робив приміток та посилань на інших авторів. Проте оригінальність його концепції все ж змушує шукати хоч якихось її зовнішніх джерел[9, с.81-95].
У пошуку ідейних впливів можна піти двома шляхами: методом аналогій ("характеризуючи ті теорії та течії, поширені за доби В. Липинського, з якими його думка була споріднена"(В.Ісаїв)) або методом генетичним, шукаючи реальних попередників, які дійсно впливали на В. Липинського. В.Ісаїв пішов першим шляхом, а інший вчений Л.Білас – другим[4, с.15].
Таким чином, В.Ісаїв, окреслюючи коло потенційних «вчителів» В. Липинського, зазначав, що суспільно-політична позиція мислителя базується на трьох основних теоретичних школах ХІХ – ХХ століть. Першою і найголовнішою з-поміж них він вважає ранні теорії суспільного конфлікту (Г.-В.-Ф. Гегель, К. Маркс), які в подальшому розвивалися у працях Л. Гумпловича, Г. Ратценгофера та Ф. Оппенгеймера. Заслугами згаданих авторів є розведення понять держави і суспільства, розуміння першої як начала динамічного, дієвого та утворюючого, а другого – в якості статичного і пасивного елементу. Держава, на їх думку, - результат завоювань, конфліктів і примусу, тому її розвиток після утворення проходить у формі групових взаємовідносин та конфліктів[9, с.85].
Другою школою є критика раціонального мислення, яке було фундаментом ліберальних та прогресистських ідей. Її представники (Зігмунд Фрейд, Макс Вебер) звертали увагу на значення та важливість ірраціональних, підсвідомих чинників у людській свідомості та поведінці. Частина цього напряму представлена ідеями французького лівого філософа Жоржа Сореля. "Липинський відгукується на погляди Сореля більше, ніж на якого-небудь іншого мислителя", - відзначив В. Ісаїв. І, нарешті, третьою течією є теорії еліт Г. Моски, Р. Міхельса та В. Парето. В «Листах до братів-хліборобів» В. Липинський один раз посилається на Р. Міхельса, а в одному місці цього ж твору детально переказує принципи циркуляції еліт В. Парето, при цьому не роблячи ніяких приміток[9, с.90].
Є деякі свідчення про те, що автор «Листів» черпав знання також з «Присмерків Європи» О. Шпенглера та соціал-органіцистської теорії Г. Спенсера. Про це зазначає критик В. Липинського І. Мазепа[10, с.45].
Значною перешкодою на шляху до встановлення ідейних впливів є термінологічний аспект, проблеми, пов’язані з категоріально-понятійним апаратом у працях В. Липинського. Справа в тому, що специфічна термінологія виступає одним з важливих ідентифікаторів певної теорії. В цьому відношенні необхідно відзначити аутентичність тих понять, якими користується мислитель. Ця своєрідність полягає не стільки в новаторстві використаних ним термінів, скільки в їх специфічній семантиці, особливостях тих смислів, які вкладає в них автор. Яскравим прикладом до сказанного може служити термін «аристократія», що тлумачиться В. Липинським не у звичному розумінні «родової аристократії», а в первинному етимологічному значенні «кращих людей», еліти. В силу своєї архаїчності та інших особливостей, терміни В. Липинського не збігаються з термінологією сучасної йому академічної науки і можуть трактуватися по-різному неоднозначно. Проте «питання коректності термінології все ж не піддає сумніву наукове значення його суспільно-політичних праць… Липинський працював в жанрі синтетичного трактату, а не вузькофахових соціологічних розвідок, тому й "стиль подачі" відповідно був вільний»[4, с.33].
Доцільно буде коротко проілюструвати деякі очевидні впливи конкретних мислителів на доктрину В. Липинського. Якщо говорити про певну афіліацію останнім ідей Л. Гумпловича, то їх погляди на природу держави та суспільства майже тотожні. Для В. Липинського держава також постає внаслідок завоювання; нація для нього – результат взаємовідношення двох сил: зайшлої активнішої та місцевої пасивнішої; кореляція між етнічним складом населення України та соціальною структурою в цілому відповідає концепції Л. Гумпловича про раси-стани; ідея колообігу в житті держав та націй вживається у В. Липинського приблизно у тому ж сенсі, що й у австрійського соціолога, проте в українського мислителя дана теорія тяжіла швидше до елітаристських концепцій Г. Моски і В. Парето. Експліцитною є також тотожність у поглядах на чинники стабільності суспільства як певного міжкласового компромісу, співпраці і симбіозу різнорідних елементів соціуму, або, словами Л. Гумпловича, «гармонійних стосунків» всередині нього[4, с.40].
Серед ідей Ж. Сореля, що імпонували В. Липинському, важливе місце займають дві наступні: мораль виробників та соціальний міф. У Ж. Сореля та В. Липинського спільною є велика увага до ролі виробничих верств (у В. Липинського - "продуцентів"), на які обидва намагалися політично спертися. Взагалі слід зауважити, що трактування мислителем првідної верстви в якості воїнів-продуцентів має в його творчості автобіографічне коріння: «Вони (Рід Липинських – Б.П.) виступали як землевласники, водночас знаходячись на військовій службі в польських королів. У представників цього роду землеробство поєднувалося з військовим ремеслом. Не дивно, що одним із центральних образів у працях В. Липинського є образ сільськогосподарського “продуцента-войовника”»[10, с.48].
Сорелівський соціальний міф В. Липинський інтерпретує на свою манеру, транслюючи його як певний образ, легенду, що має ідеологічний характер (напр., «гетьманська легенда»). Сприймаючи власні політичні ідеї як легенду, мислитель творить не народницький, а державницький міф, в якому ревно відстоюються вікові традиції державотворення в Україні, апологезується держава як вихідне начало людського співжиття, деякий першопринцип і водночас необхідна умова існування нації, культури тощо. Крім того, В. Липинський постійно наголошує: «Пам'ятайте, що творчу силу мають тільки такі лєгенди, які ореолом ідеї прикрашують дійсність. Але не ці, що фальшують дійсність»[12, с.317].