З позиції своєї ідеальної держави Платон класифікує існуючі державні форми на дві великі групи:
1. Прийнятні державні форми
2. Регресивні - занепадницького.
Перше місце в групі прийнятних державних форм - це його "ідеальна" держава. До занепадницьким, низхідним державним формам він відносив димократію. В античній Греції до цього типу більше всього відносилася Спарта V і VI ст. Істотно нижче димократії стояла олігархія - влада декількох особистостей, що спирається на торгівлю, лихварство. Головним предметом роздратування. Платона є демократія, в якій він бачить владу юрби, неблагородного демосу, і тиранія, яка в античній Греції починаючи з VI ст. До н. е.. представляла диктатуру, спрямовану проти аристократії.
2.2 "Поділ праці" в "ідеальній" державі
Негативні форми державної влади Платон протиставляє своєму баченню "ідеального" суспільного устрою. Величезну увагу автор приділяє визначенню в державі місця правлячого класу. На його думку, правителями "ідеального" держави повинні бути винятково філософи, для того щоб у державі панували розважливість, розум. Саме філософи обумовлюють добробут, справедливість держави Платона, адже їм властиві "... правдивість, рішуче неприйняття якої б то не було брехні, ненависть до неї і любов до істини". Платон вважає, що будь-яке нововведення в ідеальній державі неминуче погіршить його (не можна поліпшити "ідеальне"). Очевидно, що саме філософи будуть охороняти "ідеальний" лад, закони від усіляких нововведень, адже вони володіють "... усіма якостями правителів і стражів ідеальної держави". Саме тому діяльність філософів обумовлює існування "ідеального" держави, його незмінність. Власне кажучи, філософи охороняють інших людей від пороку, яким є будь-яке нововведення в державі Платона. Не менш важливо і те, що завдяки філософам правління і все життя "ідеальної" держави буде побудована за законами розуму, мудрості, там не буде місця поривам душі і почуттям.
Якщо в державі Платона існують люди, які займаються законами і устроєм держави, то природно припустити, що в ньому існують і люди, які займаються виключно землеробством, ремеслом. Дійсно, основний закон існування "ідеального" держави полягає в тому, що кожен член суспільства зобов'язаний виконувати тільки ту справу, до якої він придатний.
Усіх жителів "ідеальної" держави автор розділяє на три класи. Нижчий клас об'єднує людей, які роблять необхідні для держави речі чи сприяють цьому; в нього входять самі різні люди, пов'язані з ремеслом, землеробством, ринковими операція ми, грошима, торгівлею і перепродажем - це хлібороби, ремісники, торговці. Незважаючи на те, що торговцями і землеробами можуть бути абсолютно різні люди, всі вони, за Платоном, стоять приблизно на одному щаблі морального розвитку. Усередині цього нижчого класу також існує чіткий поділ праці: коваль не може зайнятися торгівлею, а торговець по власній примсі не може стати хліборобом.
Приналежність людини до другого і третього класів, а це класи воїнів-сторожів і правителів-філософів, визначається уже не за професійними, а за моральними критеріями. Моральні якості цих людей Платон ставить набагато вище моральних якостей першого класу.
Так Платон створює тоталітарну систему поділу людей на розряди, яка трохи пом'якшується можливістю переходу з класу в клас (це досягається шляхом тривалого виховання і самовдосконалення). Перехід цей здійснюється під керівництвом правителів.
Характерно, що якщо навіть серед правителів з'явиться людина, що більше підходить для нижчого класу, то його необхідно "понизити" без жалю. Таким чином, Платон вважає, що для добробуту держави кожна людина повинна займатися тією справою, для якої вона пристосована найкраще. Якщо людина буде займатися не своєю справою, але усередині свого класу, то це ще не згубно для "ідеального" держави. Коли ж людина незаслужено із шевця (перший клас) стає воїном (другий клас), або ж воїн незаслужено стає правителем (третій клас), то це загрожує крахом усій державі, тому такий "перескок" вважається "вищим злочином" проти системи, адже для блага всієї держави в цілому людина повинна робити тільки то справу, до якого він найкращим чином пристосований.
Для обґрунтування ієрархії в суспільстві Платон посилається на міф, де Бог, виліпив людей, у тих з них, хто здатний правити, домісив при народженні золота, а в їх помічників - срібла, а в хліборобів і ремісників - заліза і міді. Лише в тих випадках, коли від золота народиться срібне потомство, а від срібла - золоте, Платон допускає переклад членів одного стану в інше. Придуманий їм міф закінчується застереженням, що держава загине, коли охороняти його буде залізний чи мідний сторож.
2.3 Чотири чесноти кращої держави
У трактаті "Держава" Платон пише про те, що "ідеальне" держава повинна володіти, щонайменше, чотирма головними чеснотами:
1. мудрістю;
2. мужністю;
3. розважливістю;
4. справедливістю.
Мудрістю не можуть володіти всі жителі держави, але правителі-філософи, обрані люди, безумовно, мудрі і приймають мудрі рішення. Мужністю володіє більша кількість людей, це не тільки правителі-філософи, але і воїни-правоохоронці. Якщо перші дві чесноти були характерні тільки для певних класів людей, то розважливість повинна бути властива всім жителям, вона "подібна якоїсь гармонії", вона "налаштовує на свій лад рішуче все цілком". Під четвертою чеснотою - справедливістю - автор розуміє вже розглянутий розподіл людей на розряди, касти: "... займатися своєю справою і не втручатися в чужі - це є справедливість". Отже, поділ людей на класи має для Платона величезне значення, визначає існування "ідеального" держави (адже воно не може бути несправедливим), і тоді не дивно, що порушення кастового ладу вважається найтяжчим злочином. Так держава Платона непомітно, заради кращої мети, набуває тих недоліків, які розглядав сам автор, описуючи "порочні" держави (наприклад, розшарування суспільства в олігархічній державі).
2.4 Обмеження свободи особи в державі Платона
Характерно, що Платон, що жив у часи загального рабовласницького ладу, не приділяє рабам особливої уваги. В "Державі" всі виробничі турботи покладаються на ремісників і хліборобів. Тут же Платон пише, що в рабство можна звертати тільки "варварів", не еллінів, під час війни. Однак він же говорить, що війна - зло, що виникає в порочних державах "для збагачення", і в "ідеальній" державі війни варто уникати, отже, не буде і рабів. Як писав В.Ф. Асмус, у трактаті "Держава" "... клас рабів як один з основних класів зразкового держави не передбачається, не вказується, не називається".
Це не означає, що автор виступає проти гноблення людини людиною, просто, на його думку, вищі розряди (касти) не повинні мати приватної власності, щоб зберегти єдність. Тим не менш, у діалозі "Закони", де також обговорюються проблеми державного устрою, Платон перекладає основні господарські турботи на рабів і чужоземців, але засуджує війни.
У зв'язку з розглянутим поділом людей на розряди виникає питання: хто ж візьме на себе відповідальність визначення здатності людини до якогось справі, і тільки до нього? Мабуть, в "ідеальній" державі цю функцію візьмуть на себе мудрий і справедливий люди - правителі-філософи. При цьому вони, природно, будуть виконувати закон, адже закон - найважливіша складова "ідеального" держави, і його виконують всі без винятку (доходить до того, що діти повинні грати (!) За законами держави). Таким чином, правителі-філософи вершать долі всіх інших людей. Вони не тільки визначають здібності людини, а й здійснюють регламентацію шлюбу, мають право (і повинні) вбивати малолітніх дітей з фізичними вадами (тут, як і в деяких інших випадках, Платон бере за зразок державний устрій сучасної йому Спарти).
2.5 Єдність людей "ідеального" держави
держава платон ідеальний суспільство
Філософи, на основах розуму, керують іншими класами, обмежуючи їх свободу, а воїни відіграють роль "собак", що тримають у покорі нижчу "стадо". Цим збільшується і без того жорстокий поділ на розряди. Наприклад, воїни не живуть в одних місцях з ремісниками, людьми праці. Люди "нижчої" породи існують для забезпечення "вищих" всім необхідним. "Вищі" ж охороняють і направляють "нижчих", знищуючи слабших і регламентуючи життя інших.
Можна припустити, що така всебічна дріб'язкова регламентація найважливіших вчинків людини, які він, за сучасними поняттями, повинен вирішувати сам, призведе до роз'єднання людей, невдоволення, заздрості. Проте в "ідеальній" державі цього не відбувається, навпаки, єдність людей Платон вважає основою такої держави. В часи стародавності, "золотого століття", коли самі боги керували людьми, люди народжувалися не від людей, як зараз, але від самої землі. Люди не мали потреби в матеріальних благах і багато часу присвячували заняттям філософією. Багато в чому єдність древніх обумовлювалося відсутністю батьків (у всіх одна мати - земля). Платон хоче досягти того ж результату, "усуспільнивши" не тільки людське майно, але і дружин, дітей. Автор хоче, щоб ніхто не міг сказати: "Це моя річ", або "Це моя дружина". По ідеї Платона, чоловіки і жінки не повинні одружуватися по власній примсі. Виявляється, шлюбом таємно керують філософи, разом кращих із кращими, а гірших - з гіршими. Після родів діти відбираються, і віддаються матерям через якийсь час, причому ніхто не знає, чия дитина йому дістався, і всі чоловіки (у межах касти) вважаються батьками всіх дітей, а всі жінки - загальними дружинами всіх чоловіків. Як писав В. Асмус, для Платона спільність дружин і дітей є вищою формою єдності людей. Така спільність описана ним для класу воїнів-стражів, яким автор приділяє величезну увагу. На його думку, відсутність ворожнечі усередині класу вартою спричинить за собою єдність нижчого класу і відсутність повстань.