1.2 Виникнення партійних рухів у різних державах
Латинське слово «партія» (partia) походить від pars, що означає «частина чогось». У Стародавньому Римі цим терміном найчастіше позначали групу політиків, які об'єдналися навколо деякої харизматичної фігури (партія Цезаря, партія Сулли і так далі). Члени такої партії не поділяли ніякої специфічної ідеології, завдання такого об'єднання зазвичай складалася виключно у підтримці свого лідера. Зародження політичних партій можна бачити в боротьбі аристократичних угруповань за владу в рабовласницькому і феодальному суспільстві (наприклад, у війнах Червоної і Білої Троянди). Історія політичних партій в сучасних європейських державах найтіснішим чином пов'язана з розвитком парламентського управління і парламентів. Розвиток цих правових установ, в яких здійснився громадський дух, раніше всього і найвиразніше в історичному відношенні відбулося в Англії. Розвиток парламенту в Англії зробило свій вплив на політичний розвиток у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії та інших державах; і як політичні установи, так і політичні програми та теорії політичних партій Англії впливали на континентальні народи дуже значно. Становлення перших політичних протопартій і партій збігається за часом з виникненням ідеї національної держави, тобто держави, в якому носієм влади є нація як сукупність громадян. Тому партії розглядаються як основний політичний інструмент національної держави. У сукупності зазначені чинники різко посилили політичну конкуренцію і сприяли підвищенню значимості ідеологічного фактора в політичному процесі, що стало стимулом до створення політичних об'єднань клубного типу як організаційно стійких об'єднань з чітко вираженою ідеологічною доктриною (Чарльтон клаб і Реформ клаб у Великобританії). Основою консолідації політичних сил стає спільність політичних поглядів, уявлень. З цих пір бути політичними союзниками вже означає, перш за все, розділяти певну ідеологію.Вважається, що ідею примату національного інтересу вперше сформулював Нікколо Макіавеллі. Як працює політичної моделі ця ідея була застосована Францією у ході Тридцятилітньої війни, під час якої вона виступила на стороні протестантів. Франція була католицькою країною, але національний інтерес змушував її протидіяти зростаючому впливу Священної Римської Імперії. Принцип національного інтересу незабаром став основним принципом європейської політики і залишався ним протягом декількох століть. Прагнення деякої політичного угруповання, представленої в політичній асамблеї, відстоювати те, що вона вважає національними інтересами, означає, що це угруповання розглядає себе як представляє інтереси всього суспільства (або його більшості) і, таким чином, має ознаки класичної політичної партії. Національні інтереси - сукупність духовно-моральних, політичних, соціально-економічних умов життя народу, що мають пріоритетне значення для його існування, відтворення та розвитку. До найважливіших національним інтересам відносяться захист суверенітету і територіальної цілісності держави, захист обумовленого традицією національного укладу. Одна з найбільш стабільних сучасних партійних систем - британська - складалася всередині структури влади. Виникнення термінів «віги» і «торі» відноситься до часу війни Трьох королівств і Громадянської війни в Англії в 1640-1650-х роках. Спочатку торі - це найменування ірландських партизан. Термін «віги» стався від зневажливого прізвиська «погоничі худоби», їм називали прихильників однієї з шотландських угруповань у ході війни. В англійській політичному жаргоні ці терміни закріпилися в ході кризи 1678-1681 років, коли віги виступили за позбавлення прав успадкування престолу майбутнього короля Якова II. Торі, навпаки, підтримували спадкоємця престолу. Значну роль тут зіграв, безумовно, і релігійний фактор, оскільки Яків II був католиком. У кінцевому підсумку Яків став королем Англії, але був скинутий у ході революції 1688 року.Подальший розвиток англійських політичних угруповань протягом XVIII століття призвело до того, що віги і торі перестали розглядати себе як виразників прагнень певних суспільних верств; вони були змушені шукати додаткові ресурси - апелювати, зокрема, до проблем національного устрою королівства, залучати додаткових політичних гравців. Механізм подання «іншого» курсу, що суперечить офіційному, був розвинений буржуазією, вимушеної боротися зі своїми традиційними опонентами - наприклад лендлордами (землевласниками). До цього часу виникає поняття національного інтересу, і далі поділ в англійському парламенті проходить саме за ознакою різного уявлення про те, в чому полягає цей інтерес для країни в цілому. У Франції виникнення політичних партій було пов'язано з революцією 1789 року. За появою парламенту (конвенту) відбулося активне формування парламентських об'єднань, які відразу ж стали шукати опору в масах. Ідеологія французьких партій вироблялася в процесі публічних дискусій у політичних клубах (найбільш відомі з них - це клуби якобінців, кордельеров і фельянів). Така організаційна форма була вкрай поширена в Європі - навколо політичних клубів згодом формувалися низові партійні організації [28]. Політичні партії США виникають в ході війни за незалежність і формування конституції. У кінці XVIII століття утворюються перші нестійкі угруповання, що конкурують між собою на виборах. До середини 20-х років XIX століття з'являються постійні виборчі комітети на місцях, а в 1830-ті роки починають проходити національні з'їзди по висуненню партійних кандидатів.
Розділ 2. Розвиток політичних партій
2.1 Поетапність виникнення та розвитку політичних партій
Коли з'явилися партії як соціальний феномен? Чи можна хронологічно визначити такий момент? Це питання досить складний в силу того, що завжди можна знайти історичних попередників сучасних партій, якісь «протопартій», до числа яких можна віднести, наприклад, конкуруючі клани, групи фаворитів при дворах європейських монархів, аристократичні і олігархічні угруповання і так далі. Але вивчення подібних «протопартій» не може прояснити питання про походження партійності як феномену, багато в чому визначив структуру сучасного суспільства. Тому можна стверджувати, що партії не існують в примітивних (або «первісних») спільнотах, як не існували вони і в класичних деспотіях, що ґрунтувалися на підпорядкуванні примітивних (сільських, територіальних) спільнот військової, бюрократичної і владної машини. Перші протопартійних утворення виникли ще в Стародавній Греції, проте як організаційно оформлені суб'єкти публічної політики партії сформувалися значно пізніше. Політична партія в сучасному розумінні - це продукт ліберальної політичної теорії Нового часу, яка стверджувала, по-перше, автономію політичного суб'єкта за відношенню до влади монарха, по-друге, здатність людей активно змінювати політичний устрій суспільства у відповідності зі своїми уявленнями про справедливість і чесноти. Класичні партії як дійсна соціальна сила з'являються тільки в період буржуазних революцій, то є партія - це продукт модерну, епохи, апофеозом якої стала Велика французька революція. Модерн - «сучасність», історична епоха, початок якої умовно датується Великими географічними відкриттями. Характеризується прискореним розвитком засобів виробництва, глобальної уніфікацією культурних і політичних форм, витісненням міфологічної свідомості і розвитком науки.
Німецький соціолог Макс Вебер виділяв в історії політичних партій три етапи: партії як аристократичні угруповання, партії як політичні клуби та сучасні масові партії. Вебер Макс (1864-1920) - німецький соціолог, історик, економіст і юрист. Професор в Берліні, Фрейбурзі, Гейдельберзі, Мюнхені. Творець оригінальної теорії походження «сучасного західноєвропейського капіталізму». На основі порівняльного аналізу в ряді робіт («Протестантська етика і дух капіталізму», 1904, та інших) «господарської етики» різних релігій (протестантизму, конфуціанства, буддизму та інших) Вебер стверджував, що капіталізм міг виникнути вперше лише на Заході внаслідок поширення тут протестантизму і особливо кальвінізму, «Господарська етика» якого, за Вебером, найбільш відповідала «духу капіталізму».
2.2 Фактори, що впливають на розвиток політичних партій
У цілому виникнення та подальший розвиток політичних партій обумовлено наявністю цілого комплексу суспільно-політичних інститутів і процесів, кожен з яких, у свою чергу, може розглядатися в якості окремого чинника. Система факторів інституціональних процесів має складний і багаторівневий характер, що дозволяє виокремити як соціально-культурні, так і інституційні чинники. Найбільш важливий вплив на характер розвитку багатопартійності мають такі фактори, як форма правління (тобто система організації вищих органів державної влади), форма державного устрою, політичний режим і виборча система. «Інституціональна інфраструктура» багато в чому визначає стійкість партій і політичних рухів, задає об'єктивні параметри їх розвитку, позначаючи межі організаційного зростання і можливості політичного маневрування. Значення ж соціально-культурних факторів полягає в тому, що останні багато в чому визначають, якою мірою цей політичний інститут адекватний склався укладу суспільного життя і наскільки його становлення викликано внутрішніми закономірностями соціального розвитку [27]. Крім соціальної організації суспільства, на розвиток політичних партій впливає політична культура, тобто пов'язаний з політикою комплекс елементів загальної культури соціуму (політичних ідей, цінностей, установок, стереотипів, традицій, правил поведінки), які безпосередньо впливають на політичний процес, формуючи стиль політичної поведінки. Політико-культурне середовище суспільства багато в чому визначає характер і ступінь участі населення в політичному процесі. Крім того, вона впливає на становлення партій шляхом впливу системи світоглядних позицій на формування партійної ідеології. Особливості політичної культури визначають як ступінь готовності суспільства сприйняти ідею багатопартійності, так і особливості її втілення в суспільно-політичній практиці.Умовою виникнення політичної партії є наявність загальної політичної доктрини, яка поділяється усіма її членами. Класичне визначення партії, дане французьким лібералом початку XIX століття Бенжаменом Констаном, звучить так: «Партія є спільність осіб, публічно сповідують одну й ту ж політичну доктрину». Констан де Ребекка, Анрі-Бенжамен (1767-1830), французький політичний діяч і письменник, відомий під ім'ям Бенжамена Констана. У 1814 році Констан став союзником Наполеона, написав для нього проект конституції. У 1830-му був призначений головою Державної ради. У своїх політичних творах розвивав ідеї буржуазного лібералізму; ідеалом державного устрою вважав конституційну монархію по англійському зразку. Однак на практиці істотними факторами при виникненні партії можуть опинитися й інші, наприклад, географічне походження або бажання захистити професійні інтереси. Класичний приклад-історія виникнення парламентської групи якобінців під час Великої французької революції (організатори групи були депутатами від Бретані). У цілому для створення та подальшого політико-організаційного становлення партії потрібна не тільки наявність відповідних об'єктивних передумов, але й збіг низки суб'єктивних обставин. Першим необхідною умовою стає поява суб'єктивного політичного інтересу, що викликає необхідність у створенні партії. Таким може служити прагнення підвищити свою політичну вагу, бажання консолідувати певну частину політично активного шару, необхідність створення організації, що захищає корпоративні інтереси і так далі. Друга необхідна умова - наявність кадрового ядра партії, ініціативної групи, яка взяла б на себе виконання необхідних дій організаційного і політичного плану зі створення нового політичного об'єднання. В якості третьої умови виступає потреба в розробці політичної стратегії партії, її ідейно-теоретичної платформи інтелектуальних інновацій в соціально-політичній сфері. Четвертою умовою виступає встановлення всередині кадрового ядра партії умов, об'єктивно працюють на згуртування партії. Такою обставиною може служити спільність інтересів, подібність ідейних цінностей і поглядів, необхідність консолідації внаслідок тиску зовнішніх обставин. Від довготривалості обставин, що працюють на внутрішню згуртованість партії, неабиякою мірою залежить і її політична майбуття.