Інституційний підхід - дозволяє позначити характеристики політичних явищ.
Системний підхід - політична система, як і будь-яка цілісна система, має інтегративний (елементи в системі набувають такі якості, якими поза системи вони не володіють) і антиентропійний (здатність системи протистояти своєму зникнення) характер.
Субстанціональний підхід - допомагає виявити першооснову всього політичного. Цією першоосновою є політична влада, а механізм її здійснення політична система.
Функції Всі елементи політичної системи взаємодіють і утворюють політичну цілісність. Політична система взаємодіє із зовнішнім середовищем (суспільством), прагне забезпечити стабільність і розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:
Регулятивна – виражається в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.
Інтеграційна – вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.
Дистрибутивна (розподільницька) – передбачає розподіл системою матеріальних благ, соціальних статусів і привілеїв інститутам, групам і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.
Реагування – відбивається у здатності системи сприймати імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.
Легітимізації – діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм.
Політичної соціалізації – залучення людини до політичної діяльності суспільства.
Артикуляції інтересів – пред´явлення вимог до осіб, які виробляють політику.
Агрегування інтересів – узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення.
Політичної комунікації – припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами.
Стабілізації – забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.
Ознаки Як і будь-яка система, вона буде володіти такими ознаками, які випливають із самої сутті поняття:
- взаємозв´язок групи елементів;
- утворення цими елементами певної цілісності;
- внутрішня взаємодія всіх елементів;
- прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;
- здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.
Типи Залежно від політичного режиму виділяють наступні види політичних систем:
1. Демократичні.
2. Тоталітарні.
Залежно від суспільно-економічної формації:
1. Політичні системи рабовласницьких суспільств.
2. Політичні системи феодальних суспільств.
3. Політичні системи буржуазних товариств.
4. Політичні системи соціалістичних товариств.
Залежно від географічного положення:
1. Європейська політична система.
2. Північноамериканська політична система.
3. Азіатська політична система і т.д.
Алмонд і Пауел залежно від ступеня культурної диференціації та секулярізованності політичних систем запропонували наступну класифікацію[7]:
2. Традиційні політичні системи - диференційована політична структура, люди знаходяться "поруч" з політичною системою.
3. Сучасні політичні системи - люди беруть активну участь у функціонуванні політичної системи.
За характером взаємодії політичних систем із зовнішнім середовищем:
1. Закриті (СРСР).
2. Відкриті (Великобританія, Франція і т.д.).
Серед базових моделей політичних систем виділяють:
1. Командна, орієнтована на використання примусових, силових методів в управлінні.
2. Змагальна, основною домінантою існування якої служить протистояння, протиборство різних політичних і соціальних сил.
3. Соціопримирна, націлена на підтримку соціального консенсусу та подолання конфліктів
Усі типології є умовними. Насправді не існує «чистого» типу політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є результатом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства — своєрідне утворення, особливості якого визначаються історичними, економічними, культурними та іншими умовами
Презумуючи все сказане можна зробити висновок, що політична система суспільства є явище багатогранне і гранично широке. Вона формується об’єктивно з зародженням і розвитком суспільства і є постійним його сателітом. Сам факт існування політичної системи зумовив її призначення – функції, які органічно випливають із феномену влади, у нашому випадку – політичної. Також встановлена що побудова політичної системи залежить від низки чинників. Поєднання у різних пропорціях впливу таких факторів на систему послугувало для градації політичних систем на різні типи. В залежності від зміни типу політичної системи міняються її складові – елементи, а також їх зміст і значення. Про це мова піде у наступному розділі.
Підсистеми. Політична система має власну структуру, яку можна виразити у вигляді таких підсистем (елементів)[8]:
· інституціональна підсистема, що складається з різних державних і суспільно-політичних інститутів, і неполітичних організацій, ЗМІ (стосовно цієї підсистеми деякі дослідники використовують поняття "політична організація суспільства");
· комунікативна підсистема - система, що є сукупністю відносин і принципом взаємодії, які складаються як усередині політичної системи, так і між її підсистемами. Відносини за формою можуть виступати як примус, конфлікт, нейтралізація, ізоляція або співробітництво;
· нормативна підсистема, що виступає як сукупність різних політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємозв'язків між суб'єктами політичної системи (конституція, закони, нормативні акти, історичні та національні традиції і звичаї, мораль);
· культурно-ідеологічна підсистема, що включає в себе сукупність політичних поглядів, теорій і концепцій, політичну і правову культуру. Політична культура здійснює великий вплив на функціонування політичної системи. На її основі формуються політичні погляди і переконання особистості, від яких залежить участь людини в політичному житті. Політична культура, з одного боку, визначає стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи, з іншого - надає своєрідності політичним системам, роблячи нормативно однакові форми політичного устрою багатоваріантними;
· функціональна підсистема об'єднує способи реалізації влади, які визначають характер взаємовідносин влади і громадянського суспільства, способи підтримки його єдності і цілісності.
Складові підсистем. Кожна із підсистем має свою власну структуру, особливі, підчас специфічні форми внутрішньої організації. Серед цих структурних елементів політичної системи слід назвати найбільш важливі, які відтворюються в будь-якому державно-політичному утворенні сучасності:
1. Політичні інститути – держава, її органи і установи; політичні партії та рухи, інші громадсько-політичні об’єднання; інститути виборів, парламентаризму, політичного плюралізму, демократії, автократії тощо.
2. Політичні відносини, які відбивають зв’язки між класами, між етносами, між соціальними групами, між особою, суспільством і державою, всередині політичних організацій щодо оволодіння, організації та використання влади.
Політичні принципи та норми нормативна підсистема політичної системи, через які соціальні інтереси і політичні устої отримують офіційне визначення та правове закріплення. Отже, право є механізмом легалізації політичної системи, а значить її необхідним елементом. Ще одне їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.
Політична культура, політична ідеологія, політична свідомість. Вони відбивають політичні прагнення та інтереси через ціннісну оцінку людьми політичних явищ у вигляді певних ідей, поглядів, теорій, духовно-політичних орієнтацій, уявлень і переконань. Політичні цінності та емоції, якими керуються люди, безпосередньо визначають зміст і характер політичної культури, отже й моделей політичної поведінки. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.
3. Політична участь і поведінка – комплекс стереотипів, зразків і стандартів, що складають моделі й типи політичної діяльності чи функціонування індивідів, груп, інших спільнот.
4. Соціальні суб’єкти політики: індивіди )громадяни, політичні лідери), політичні групи і колективи, класи, нації, народ.