Розпад Варшавського договору й Радянського Союзу ознаменували торжество атлантичної стратегії, що проводилася в життя США і їхніми союзниками протягом усього XX століття. Захід перемагає в холодній війні зі Сходом. Морська сила святкує перемогу над сушею. Кінець двохполярного миру - це стратегічний удар по Євразії, по континентализму й суверенітеті всіх євразійських держав.
Існує три версії майбутнього світового розвитку. Перша - перемога Заходу в холодній війні є повної й безповоротної. Друга - протистояння суши й моря збережеться, що приведе до створення нових блоків. У центрі одного з них будуть стояти США і їхні союзники, у центрі іншого - Росія, що повинна перетворитися в євразійську імперію. Експерти доходять висновку, що говорити про єдиний світ рано, і планетарний дуалізм таласократії (укріплений аерократией і ефирократией) і теллурократії залишається головною геополітичною схемою й для XXI століття. І нарешті, третя - багатополюсна модель світового розвитку, що, на думку її прихильників, найбільше відповідає інтересам Росії.
Заради справедливості необхідно визнати, що незважаючи на розпад СРСР, Росія по своїй політичній значимості й впливу на розвиток світових подій, у тому числі як постійний член Ради Безпеки ООН, безперечно залишається однієї з великих держав. Не випадково Захід, визнаючи політичну вагу й економічну міць Росії, включив неї у вісімку провідних країн миру, Поряд з геополітичним положенням і наявністю ядерної зброї, до основних ознак, які дозволяють у сучасних умовах уважати Росію великою державою, ставляться її потенційні можливості в області демографії, ресурсного забезпечення, високого науково-технічного потенціалу й ін.
Природно, що Захід у цілому й США зокрема зацікавлені надалі ослабленні Росії. Одночасно Захід не може не усвідомлювати, що Росія самим своїм існуванням забезпечує відповідний баланс сил, граючи тим самим позитивна геополітична роль на світовій арені. Збереження цієї ролі Росії є одним з головних засобів запобігання сповзання Європи, а також миру в цілому, до геополітичного хаосу.
Очевидно, Росія сама повинна визначити своє місце й роль у світовій політиці, усвідомити свої національні інтереси в зовнішньополітичному вимірі. Експерти ділять ці інтереси на три основні категорії.
Найбільш важливий інтерес Росії на глобальному рівні складається в її активній і повноправній участі в побудові такої системи міжнародних відносин, у якій їй приділялося б місце, що відповідає найбільшою мірою її політичному, економічному й інтелектуальному потенціалу, військово-політичним і зовнішньоекономічним можливостям і потребам.
Найперші інтереси Росії на регіональному рівні зводяться до забезпечення стабільного міжнародного оточення, а також до просування й зміцнення її військово-політичних позицій на світовій арені на основі використання механізмів регіонального співробітництва.
Найважливіші національні інтереси Росії на пострадянському просторі складаються в налагодженні всебічних взаємовигідних зв'язків із країнами СНД і участь у розвитку інтеграційних процесів між ними на взаємній основі.
У цьому контексті можна по-різному сприймати ідею створення Євразійської імперії, у центрі якої повинна сто ять Росія, але не можна не визнавати її права на існування. Хоча б з обліком того, що це своєрідна відповідь на імперську політику, що у період після Другої світової війни проводять як зверх держава Сполучені Штати Америки. Який же бачиться її авторам модель нової Євразійської імперії? Прийдешня імперія не повинна бути регіональною державою або державою-націями. Це щось зовсім інше. Це стратегічний і геополітичний блок, у якому превалюють параметри звичайної держави, це зверхдержава. У центрі такого об'єднання, безсумнівно, повинна стояти Росія. При цьому Євразійський проект жодним чином не веде до нівелювання націй, навпаки, він виходить із неминучості збереження й розвитку ідентичності народів і культур. Нова Євразійська імперія буде єдиним неподільним організмом у воєнно-стратегічному відношенні, але в політичному контексті може представляти Конфедерацію Великих Просторів: Європейську імперію на Заході (навколо Німеччини й Середньої Європи); Тихоокеанську імперію на Півдні (навколо Ірану); Російську Імперію в Центрі (навколо Росії). Усередині цих імперій також буде діяти конфедеративний принцип у відносинах країн, держав.
Ключовою геополітичною проблемою на сучасному етапі є організація простору на Заході Євразії. Планетарний Захід у самому широкому змісті розпадається для Росії на два тридцятилітні - Захід як Америка й Захід як Європа. Захід, як і Америка, є головним геополітичним супротивником Росії, штабом і центром атлантизму. Позиційна геополітична війна з Америкою й становить сутність євразійської політики, починаючи із середини XX сторіччя. Позиція Росії отут ясна - необхідно протидіяти атлантичній геополітиці США на всіх рівнях і у всіх регіонах Землі, намагаючись максимально послабити супротивника. Друга реальність, що також визначається терміном Захід, має інше значення. Це - Європа, що на даний момент не має власної геополітики й власної географічної волі, її функції обмежуються тим, що вона служить підсобною базою США і Євразії й місцем найбільш імовірного планетарного конфлікту.
Завдання Росії - вирвати Європу з-під контролю США (НАТО), сприяти її об'єднанню, зміцнювати інтеграційні зв'язки із Центральною Європою під знаком основної зовнішньополітичної осі Москва - Берлін. Євразії потрібна союзна дружня Європа ще й тому, що економічна інтеграція з нею дасть можливість вирішити більшість технологічних проблем Росії й Азії - в обмін на ресурси й стратегічне військове партнерство.
Атлантичні геополітики прекрасно розуміють стратегічну небезпеку союзу Росії з Європою (особливо з Німеччиною) і традиційно прагнуть усіляко перешкоджати цьому. Найефективнішим методом, на їхню думку, є санітарний кордон, тобто смуга з декількох прикордонних держав, прямо пов'язаних з атлантичним полюсом. Мова йде про появу геополітичної прірви між Балтикою й Чорним морем. Претендентами на членство в новому санітарному кордоні є держави Прибалтики, Польща, Білорусь, Україна, Угорщина, Румунія, Чехія й Словаччина.
Завдання Євразії полягає в тім, щоб цієї границі не існувало, відсутність її буде сприяти зміцненню союзницьких відносин між Росією і Європою, перетворенню простору від Дубліна до Владивостока в зону євразійської кооперації, співробітництва й стратегічного партнерства. Як би там не було, ідея антизахідної, традиційної, імперської Європи стає сьогодні усе більше актуальної, тому що присутність американських військ на європейському континенті більше не виправдується наявністю радянської погрози. Тенденції до політичної емансипації й пошуку ідеологічної альтернативи наростають у Європі з кожним днем, паралельно із цим збільшуються шанси створення незалежного Євразійського Великого Простору.
Росія, іншої провідної держави не сприймають однополярної моделі світового пристрою. Найбільш імовірної виглядає багатополюсна модель світового розвитку. У багатополярному порядку зберігаються окремі центри ваги. Це - США, Росія, ЄС, Японія, Китай. І якщо в біполярній моделі блоки були стабільними, те багатополюсна модель передбачає рухливість її конфігурації.
Сьогодні перед Росією коштує завдання заново сформулювати свої політичні цілі, адекватні новим реальностям.
Саме успіхи або невдачі на внутрішньому фронті будуть визначати вага й вплив Росії як на пострадянському просторі, так і в усьому світі. У цілому в ситуації перехідності, оптимальної для Росії, представляється стратегія різне далекості або рівне далекості до основних центрів сили, що виключає конфронтацію з яким-небудь із цих центрів і в теж час влучення в залежність від них.
За останні 20 років геополітична ситуація у світі кардинально змінилася: розпався Радянський Союз, відбулися істотні зміни в колишніх соціалістичних державах Центральної й Східної Європи, об'єдналася Німеччина. На міжнародній арені з'явився цілий ряд нових держав, і серед них незалежна держава Україна.
Як знову утворена держава Україна прагне усвідомити себе в геополітичному контексті й у контексті розвитку світової цивілізації, визначити, у чому складаються її пріоритети, реальні національні інтереси й розробити стратегію й тактику реалізації останніх.
По своїм геополітичним одиницям (площею, населенням, природними запасами) Україна відразу стала помітним державним утворенням. Україна має у своєму розпорядженні майже половину всіх світових ресурсів родючих чорноземів, могутній промисловий і науково-технічний потенціал, досить розвинену інфраструктуру й у той же час відчуває гостру необхідність капіталомісткої структурної перебудови економіки, слабість експортних можливостей, втрату традиційних ринків, розривши зовнішньоекономічних зв'язків.
У термінах класичної геополітики українську геостратегію сьогодні визначають дві головні парадигми: Євразійська і Євроатлантична, хоча останнім часом дає про себе знать і третя - Чорноморська. У теоретичному плані це обумовлює необхідність Наукових розробок пошуку відповідного місця держави у світовій глобальній політичній і економічній системах. У практичному - створення механізму реалізації національних інтересів політичного й економічного характеру на глобальному й регіональному рівнях. Політична історія свідчить: спілкування нашого народу з іншими було інтенсивним у періоди повної або неповної державності. Так само й мир знав про Україну й більше до неї адресувався в період державності, а в періоди бездержавності вона виявлялася на периферії міжнародних контактів.