Отже, в Україні можна говорити не про еліту, а про так звану псевдоеліту — явище, притаманне тоталітарним і неототалітарним політичним системам" [8].За таких умов у політичному житті країни все виразніше виявляється діяльність контреліти.
Контреліта — виключена з системи владних відносин еліта, яка заперечує існуючу політичну систему, це так звана, нелояльна, непримиренна еліта. Як показує політичний досвід, контреліта — це опозиційна щодо панівної еліти частина бюрократії, соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або на створення нової еліти.
Головною метою політичної діяльності контреліти є відібрати владу в панівної еліти. Відтак функціями контреліти стає критика владних структур, спротив здійсненню соціально-економічних перетворень та політичному оновленню суспільства, вимога внесення коректив у систему політичної влади тощо.
Для контреліти в Україні на сучасному етапі в цілому характерні надзвичайна невиразність її інтересів та слабкість політичної волі.
Найбільш конструктивна (нечисленна) її частина намагається діяти (без скільки-небудь значної підтримки населення) під гаслом обмеженої співпраці з правлячою елітою, переважно в законодавчих та дорадчих органах, не допускаючи в суспільній свідомості щонайменшого ототожнення себе з елітою, зосереджуючи свої зусилля на створенні впливових незалежних громадсько-політичних інституцій.
Сучасні вчені-політологи дотримуються думки, що нинішнє суспільство має явно елітний характер, а будь-які спроби усунути еліти з політичного життя в ХХ ст. призводили до появи тоталітарних режимів та деградації еліти. Ось чому в демократичних країнах питання стоїть не про усунення еліти з політичної арени, а про формування висококваліфікованої, ефективно правлячої групи, підконтрольної суспільству. З огляду на це виняткового значення набуває і проблема політичного лідерства як така, що безпосередньо пов’язана з проблематикою еліти.
4. Головні штрихи до портрету сучасної еліти
Головними штрихами до портрету еліти будуть: цінності, досвід/навички та стратегічне бачення.
Цінності – це те, що виділяє еліту серед інших суспільних груп та представників. Вони наділяють її ідеологією і натхненням до творення.
Досвід та навички – це здатність політичної еліти втілити цінності, перетворити аморфне суспільство на певний зрозумілий всім образ.
Стратегічне бачення – це, власне, і є той образ який намагається втілити еліта. Спробуємо змалювати сучасну еліту за цими штрихами.
Цінності. Помаранчевий переворот та Майдан дали поштовх до розмов про цінності демократії та свободи. На перший погляд, все виглядало досить природно: люди, які боролись з авторитарним режимом, є носіями цінностей свободи. Однак, насправді, розмови про демократію і свободу частіше лунали під час зустрічей з європейцями та різних форумах, ніж мали своє практичне втілення. Дерибан та переділ власності, якими підмінили обіцяні реформи, свідчать про те, що декларовані цінності не були соціалізовані представниками "нової" еліти. Власне, цінності засвоюються двома шляхами – через виховання та практичну реалізацію. Перше, в контексті сучасного покоління політиків, відразу відпада, оскільки виховані вони на радянських цінностях.
Щодо практичної реалізації, лідери та команди 2004 року були продуктом існуючої системи олігархічного авторитаризму. В реальних, а не декларованих цінностях, помаранчева опозиція жодним чином не відрізнялася від дійсної влади. Саме тому, переворот був спрямований на зміну людей, а не зміну системи. В останньому помаранчеві навіть пішли на поступки колишньому режиму.
Відсутність принципових політичних цінностей у сучасної еліти підтверджують і інші фактори. Зокрема, не запропоновано жодних цілісних концепцій і стратегій розвитку. Політична еліта не змогла зайняти зрозумілу позицію на міжнародній арені. Взагалі, не було стверджено жодної чіткої позиції, яку б послідовно дотримувалися політики.
Фактично, цінності політичної еліти є абсолютно тотожними цінностям суспільства, яке перебуває в аморфному перехідному стані.
Передовсім це формула "всього багато і зразу", це колосальна непослідовність, безвідповідальність, опортунізм, недовіра, халатність тощо.
Така еліта не може нічого створити, як і саме суспільство не може себе реорганізувати.
Досвід та навички. Важливо, що чинні політики здобували свій управлінський досвід за Кучми. Тобто значною мірою вони є носіями старих радянських практик управління. З іншого боку, знання адміністративних вертикалей створювало можливості для них втілювати реформи.
Те, що цих реформ не відбулося, свідчить, що діюча система влади цілком влаштовує еліту. Однак, наявна інституційна структура не спроможна забезпечити інші результати, крім тих, які були впродовж всього періоду незалежності.
Стратегічне бачення. Українська політична еліта наділена баченням, але воно абсолютно не стратегічне. Основною глобальною політичною метою дійсних політиків є здати країну в управління більш ефективних сусідів через економічні союзи. Однак, це бачення абсолютно не втілене в стратегію визначених кроків в заданому напрямку. Еліта частіше розраховує на якесь везіння, співпадіння, чи просто добру волю в русі до свого світлого образу.
Відсутність довгострокової стратегії привносить хаос і розбалансованість в її діяльність. Разом з тим, будучи безціннісними та безідейними, українські політики наділені тими егоїстичними і меркантильними вадами, які притаманні пересічним українцям.
Більш конкретними і ефективними є стратегії із забезпечення безбідної старості, навчання та заможне майбутнє дітей тощо.
Власне, шлях українського політика передбачає нагромадження капіталу і вибивання гарантій безпеки при виході з політики. Це можна спостерігати в діяльності всіх без винятку політиків, які випадають за борт владного корабля.
Цей портрет, звичайно, трохи грубий. Але він дає зрозуміти, що українська політична еліта – це набір випадкових, тимчасових людей, нездатних творити, втілювати і досягати. Ці політики не відповідають вимогам ситуації і не можуть на неї впливати.
Такий стан справ спричиняє дві масштабні проблеми, які будуть мати своїм наслідком колапс чинної еліти. Це: криза рекрутингу та спадковості знань і досвіду.
Стабільна політична еліта формується із конкретних середовищ, які забезпечують її компетентними людьми з відповідними цінностями та підходами. Це можуть бути інтелектуальні, бізнесові, військові середовища, залежно від специфіки країни.
В Україні еліта формується хаотично, і єдиним механізмом рекрутингу є ресурси. Тобто українські політики апріорі не можуть бути цілісною субстанцією, оскільки представляють абсолютно різні середовища, різні знання, різні культури тощо. Відповідно, вони приречені на конфлікти і низьку ефективність.
Як наслідок, еліта володіє низьким рівнем політичної легітимності і завжди перебуває під загрозою знесення.
5. Криза рекрутингу
Кризу рекрутингу можна наочно спостерігати на списках політичних партій. Не секрет, що після 100 місця партійних гігантів БЮТу та ПР починається список близьких родичів, секретарок, водіїв та охоронців.
В 46 мільйонному суспільстві найбільші політичні партії неспроможні сформувати повноцінний список з політичних лідерів своєї сили. Це є наслідком ресурсного відбору, коли більшість фінансового капіталу зосереджена в обмежених руках і відповідно обмежує доступ потенційних лідерів в політику.
В кризі також перебуває спадковість управлінських підходів. Протягом 5-10 років остаточно почне вироджуватися останнє покоління управлінців радянської епохи. Сьогодні, ще більшість представників еліти володіють досвідом та знаннями адекватними до існуючих інституцій.
Однак, наступне покоління вже виховувалось в умовах дикого ринку, і абсолютно не володіє знаннями про дійсну структуру інститутів влади та механізмів їх функціонування.Звичайно, існуюча система управління є неадекватною сучасним вимогам зовнішньої ситуації, але вона існує і її реформа чи знесення не можливі без її знання.В майбутньому може утворитися ситуація, коли вихід на пенсію великої кількості чиновників середньої ланки, остаточно зруйнує ефективність існуючих інститутів в умовах відсутності нових.Таким чином, колапс сучасної політичної еліти є неминучим.Однак, як в нас кажуть, "святе місце порожнім не буває", і саморуйнування політичної еліти ще не означає появи кращої. Саме по собі саморуйнування – це процес, який ніколи немає наперед визначеного кінця.
Тому єдиним і можливим свідоцтвом про смерть чинної еліти може бути тільки прихід альтернативної.
6. Альтернативна еліта –шанс збереження та трансформації країни
Альтернативна еліта – це єдиний шанс збереження та трансформації країни.Поняття альтернативна еліта необхідно чітко відмежувати від нової еліти. Остання, означає прихід нових політиків зі старими цінностями. Наприклад, Яценюк і Довгий є прикладами нової еліти. Однак, вони не несуть жодної альтернативи, і скоріше є "дітьми" старих політиків.
Альтернативна еліта – це, як мінімум, концептуальна протилежність тому, що існує. Необхідно говорити про виникнення такої еліти на всіх можливих суспільних та регіональних рівнях. Невелика команда, яка отримає владу, не зможе здійснити реформу старих адміністративних інститутів і буде йти на компроміс з старою бюрократією.Альтернативна еліта може бути виключно ідеологічною, оскільки тільки ідеологія може забезпечити її цілісність і протистояння загальним тенденціям. Це одна з ключових рис.Виходячи із принципового протиставлення чинній еліті, та особливого завдання виконання формотворчої місії, можна виділити дві базові цінності альтернативної еліти:відповідальність та гідність.