Звичайно, такі настанови Н.Макіавеллі, як «людей потрібно або пестити, або знищувати», «горе тому, хто зміцнює чужу величність», «той, хто володіє державою, повинен передбачати всі образи, щоб розквитатися за них одразу», «якщо вже потрібно вибирати, то треба вибирати страх», не можуть не викликати в сучасника негативної моральної оцінки. Проте, справа полягає саме в тому, що Н.Макіавеллі «виводить» політику із сфери морального підпорядкування та оцінки. Він узагальнив політичну практику свого часу, сконструював своєрідну абетку політичної поведінки володаря в обставинах цієї історичної реальності, й не більше.
Маккіавеалізм
макіавеллі державна політика
Макіавеллізм - термін у політології, що позначає державну політику, засновану на культі грубої сили, нехтування нормами моралі і тому подібне. «Для зміцнення держави допустимі будь-які засоби - насильство, вбивство, обман, зрада». Термін проведений від імені італійського мислителя Ніколо Макіавеллі, і зв'язується з ідеями, викладеними ним у його книзі «Государ». У побутовому вживанні відповідає поняттям підступність, віроломство [1], набуваючи (якщо характеризується суб'єкт і цілі впливу поза сферою державної політики) переносне значення. Надалі цей стереотип поведінки був досліджений у психології як феномен, і термін був використаний як сукупне позначення відповідних особистісних характеристик, вже поза зв'язку з політикою.
Державець не може робити все те, що люди вважають хороших, так як заради збереження держави він часто вимушений йти всупереч добра і справедливості. Він не має права дати зайвої обіцянки, в очах оточуючих повинен виглядати милосердним, вірним, простодушним, людяним і благочестивим, оскільки люди оцінюють завжди ззовні, не знаючи істини, яка схована всередині. Насправді ж, правитель має бути зрадливим, корисливим, скупим, безсердечним і егоїстичним. Якщо треба піти на злочин, не можна оголошувати про це завчасно, оскільки вороги можуть знищити тебе до того, як ти знищиш їх. Не можна оточувати себе надто могутніми помічниками, а від переможних воєначальників краще позбуватися, адже з часом вони становитимуть серйозну загрозу [2; 164]. Не зважаючи на це, які б засоби государ не використовував для збереження влади і здобуття перемоги, народ завжди їх схвалить, якщо це не зачіпає їх особисті інтереси і приватну власність. Саме тому, непопулярні в народі справи державець має доручити своєму оточенню, а справи, які народу до вподоби - робити самому.
В порадах Ніколо Макіавеллі немає нічого аморального і несправедливого, адже його погляди реально ілюструють політичну культуру суспільства як минулого, так і сьогодення. Проблема негативного відношення до цього філософа деяких критиків базується лише на уявній вуалі, якою бажане хочуть видати за дійсне. Як не прикро, але наше суспільство має лише абстрактну мораль, яка існує в уяві, а не в житті. На мій погляд ідеї Макіавеллі слід виправдати, адже поміркована жорстокість, винахідливість, хитрість і егоїзм - єдині чинники, які зможуть привести до влади і утримати її. В філософії Макіавеллі такі засоби повністю виправдовують мету - досягнення суспільного блага і побудова ідеальної держави. Проблема лише в утвореній дихотомії, коли поряд з політичним макіавеллізмом виник індивідуальний: люди почали використовувати поради для державця у власних цілях, перетворили загальне благо на особисте. Засуджувати таку реальність безглуздо, тому що кожну людину хвилює тільки особисте благополуччя, а не інтереси третіх осіб, які хоча і відносяться до одного соціуму, але гіпотетично є ворогами і зрадниками.
Світогляд та ідеї
Історично Макіавеллі прийнято зображати тонким циніком, який вважає, що в основі політичної поведінки лежать вигода і сила, і що у політиці слід спиратися на силу, а не на мораль, якою можна і знехтувати при наявності благої мети.
У роботах «Енеїда» («Князь») і «Міркування на першу декаду Тита Лівія» Макіавеллі розглядає державу як політичний стан суспільства: ставлення пануючих і підвладних, наявність відповідним чином влаштованої, організованої політичної влади, установ, законів.Макіавеллі називає політику «досвідченої наукою», яка роз'яснює минуле, керує сьогоденням і здатна прогнозувати майбутнє.
Макіавеллі один з небагатьох діячів епохи Відродження, хто у своїх роботах порушив питання про роль особистості правителя. Він вважав, виходячи з реалій сучасної йому Італії, яка страждала від феодальної роздробленості, що краще сильний, нехай і позбавлений докори совісті, государ на чолі єдиної країни, ніж конкуруючі питомі правителі. Таким чином, Макіавеллі поставив у філософії та історії питання про співвідношення моральних норм та політичної доцільності.
Автор ідеї про загальний військовий обов'язок - у трактаті «Про військове мистецтво» закликав до переходу від найманої до набираемой за призовом з громадян держави армії.
Макіавеллі протиставляв античну доблесть християнському смирення. В останньому він бачив зло, що робить світ слабким і віддає його у владу не зустрічаючим опору негідникам
Літературна діяльність
О.Ф. Кудрявцев у статті про літературну діяльність Макіавеллі простежив ,що у селі Макіавеллі багато і напружено трудився у 1513 він почав роботу над «Міркуваннями про першу декаду Тита Лівія» (1531), в кінці того ж, 1513, року був створений трактат «Государь» (1532), обезсмертив ім'я письменника. У ньому проголошувалося як норма політичної дії положення про те, що мета виправдовує засоби, вжиті для її досягнення, а проте справжньою метою «нового государя» має стати, за Макіавеллі, не приватний, суто особистий інтерес, але «загальне благо», що припускає об'єднання Італії в сильну національну державу. У «Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія», завершених, мабуть, в 1516, Макіавеллі доводив переваги республіканського способу правління.
У наступні кілька років він написав поему «Золотий осел» (1549), «Казку про архідьяволе Бельфагоре» (1549), комедію «Мандрагора» (третє її видання з'явилося в 1524), трактат «Про військове мистецтво» (1521), «Життя Каструччо Кастракані з Лукки »(1532). У 1520 Макіавеллі почав писати «Історію Флоренції» (1532), в 1525 перші вісім книг цього твору були піднесені його замовнику, татові Клименту VII.
Висновок
У ході дослідження свого реферату Макіфвеллі це був виходець із збіднілого дворянського роду ,був секретарем флорентійської республіки, дипломатичним діячем. Багато уваги Макіавеллі приділяв літературній творчості. Характеризуючи добу Відродження, зокрема,відзначаючи всебічність розвитку діячів цього часу, Ф. Енгельс згадував і про нього: «Макіавеллі був державним діячем, істориком, поетом і, крім того, першим вартим згадування воєнним письменником нового часу».
Макіавеллі висунув політичну програму, в основі якої лежала ідея сильної державної влади, його мрією була сильна італійська держава, яка могла б протистояти чужоземним загарбникам і економічному занепаду. Вона і надихає його на створення трактату «Князь». Написаний у 1513 - 1515 pp., а надрукований уже після смерті автора, у 1532 p., трактат невдовзі набув величезного резонансу в європейській літературі.
У творі аналізуються ті реальні засоби, які, на думку Макіавеллі, можуть забезпечити здійснення величної ідеї національного об'єднання. Такою силою, за Макіавеллі, є влада особистості, наділеної волею, силою духу, енергією. Всі засоби, які служать меті державця,- допустимі, і ніяким моральним нормам він не підвладний, йому дозволені жорстокість, насильство, віроломство, обман і навіть убивство. Макіавеллі створює сугубо індивідуалістичну політичну доктрину, пройняту нездоланною для письменника суперечністю між аморальністю засобів і величністю мети. Письменник хотів благополуччя батьківщині і людині, але пропонував для досягнення цього благополуччя антигуманістичні засоби, протилежні високій меті. На основі створеного Макіавеллі індивідуалістичного ідеалу державця, для якого не існує жодної заборони, пізніше сформувалося поняття макіавеллізму як втілення безсоромності, цинізму і нестримного егоїзму в політиці.
Додатки
Цитати
· Цель оправдывает средства — часто приписываемая к авторству Макиавелли, но, согласно другим источникам, эта цитата могла принадлежать и Томасу Гоббсу (1588—1679) и Игнатию де Лойоле (но официально принято считать, что эта цитата была принята иезуитами уже после высказывания Макиавелли).
· Войны нельзя избежать, её можно лишь отсрочить к выгоде вашего противника. (1502 год.)
· В наши времена уже очевидно, что те государи, которые мало заботились о благочестии и умели хитростью заморочить людям мозги, победили в конце концов тех, кто полагался на свою честность.
· Добрыми делами можно навлечь на себя ненависть точно так же, как и дурными.
· Кто хочет жить в мире, тот должен готовиться к войне.
· Лучше проиграть со своими, чем выиграть с чужими, ибо не истинна та победа, которая добыта чужим оружием.
· Люди всегда дурны, пока их не принудит к добру необходимость.
· Люди по натуре своей таковы, что не меньше привязываются к тем, кому сделали добро сами, чем к тем, кто сделал добро им.
· Государь должен также выказывать себя покровителем дарований, привечать одаренных людей, оказывать почет тем, кто отличился в каком-либо ремесле или искусстве. Он должен побуждать граждан спокойно предаваться торговле, земледелию и ремеслам, чтобы одни благоустраивали свои владения, не боясь, что эти владения у них отнимут, другие - открывали торговлю, не опасаясь, что их разорят налогами; более того, он должен располагать наградами для тех, кто заботится об украшении города или государства.
· Не отклоняться от добра, если это возможно, но всегда вставать на путь зла, когда это необходимо
· Войны начинают, когда хотят, но заканчивают, когда могут
· Наименьшее зло следует почитать благом
Література
1. Андрущенко В. Організоване суспільство / Інститут вищої освіти АПН України. — К., 2006
2. Никколо Макьявелли. История Флоренции. М. Наука. 1973
3. Юсим М. А. Этика Макиавелли. – М., 1990
4. М.С. Шаповалова «Література доби Відродження: Італія (1982)»
5. Стаття О. Ф. Кудрявцева в «Большой энциклопедии Кирилла и Мефодия»