Вони засвідчили, що поляки все-таки віддали перевагу політичним силам, не пов’язаним з комуністичним минулим. Хоча Союз Лівиці Демократичної і збільшив кількість своїх прихильників з минулими виборами, набравши майже 27% голосів, Акція Виборча Солідарність все ж випередила суперника, отримавши приблизно 33%. Вона ж у коаліції з правоцентристською партією Л. Бальцеровича сформувала уряд на чолі з Єжи Бузеком.
Однак, як уже зазначалося в розділі про законодавчу владу в політичній системі польського суспільства, цілий ряд причин і обставин привів до поразки АВС у парламентських виборах – 2001, приходу до влади лівого блоку Союз лівих демократів – Унія Праці та сформуванні нового урядового кабінету на чолі з його лідером Лєшеком Міллером. Незважаючи на досить складну внутрішньополітичну передвиборчу ситуацію у Польщі та результати парламентських виборів 2001 року, слід зауважити, що у населення поступово формується розуміння необхідності політичної стабільності та дій, спрямованих на неухильний поступ суспільства, в тому числі й через ефективно діючу парламентську систему.
Отже, можна зробити висновок, що парламентаризм у Польщі 1989 – 2001 рр. загалом тяжів до західноєвропейського типу. Україна ж перебуває в активному пошуку оптимальної політичної моделі розвитку, хоча загальний вектор перемін має демократичне соціально орієнтоване спрямування.
Висновки
польський парламентаризм ліберальний демократичний
За останнє десятиліття політична система Польської держави зазнала демократичних змін. Ці перетворення були спричинені багатьма факторами. Проте, найголовнішим з них є розпад соціалістичної системи. Цей величезний механізм почав руйнуватися наприкінці 80-х років ХХ ст., і вже ніякі спроби налагодити його не мали та, напевно, й не матимуть успіху.
Адже люди втомилися жити за "залізною завісою". З крахом політичної системи у житті багатьох країн Східної Європи розпочався новий складний етап. Ці держави захопив потік демократичних перетворень, „хвиля демократизації". І виявилося, що посткомуністичні країни зовсім до цього не готові. На поверхню спливла велика кількість питань, які потребували якомога швидшого вирішення. Для того, щоб не допустити хаосу та беззаконня в країні, повернення до старих часів, перш за все потрібно було створити чітку та стійку законодавчу базу для розвитку суспільства.
В Польщі такою базою стала нова конституція 1997 року. За цією конституцією вищим законодавчим органом країни є парламент. Розвиток парламентаризму в Польщі пройшов складний та нелегкий шлях: від Сейму в соціалістичній країні з пануванням єдиної комуністичної ідеології та командно-адміністративною системою управління до деідеологізації та демократизації всього суспільного життя.
Парламентаризм є його невід’ємною складовою, і на останніх парламентських виборах восени 2001 року польське суспільство довело, що воно готове до життя в демократичній країні, з усіма її складовими як то парламентаризм, багатопартійність, гарантованість і захист прав людини. Тобто поляки можуть та роблять все, щоб Польща була справді розвиненою європейською державою. Парламентаризм в Польщі має усі сприятливі умови для свого розвитку, адже в його розпорядженні є не лише всі ті демократичні зміни, що відбуваються в державі, але й досвід західного парламентаризму. Проте Польща, як і всі країни колишнього соціалістичного табору, звичайно, має свої особливості, і не можна просто автоматично переносити усі засади західної моделі парламентаризму на постсоціалістичний простір.
Потрібний час і вміння політичних керівників держави для того, щоб Польська держава, як зрештою і всі колишні соціалістичні країни, стала дійсно демократичною правовою державою.
В цілому, підводячи підсумки аналізу політичної системи сучасного польського суспільства, можна зробити наступні висновки.
1. Вищими законодавчим органом в Польщі є двопалатний парламент, який складається з Сейму (нижня палата) та Сенату (верхня палата);
2. До органів виконавчої влади в Республіці Польща належать Президент, Уряд (Рада Міністрів), органи місцевого самоврядування.
3. Судова влада в Польщі складається з Конституційного трибуналу, Державного трибуналу, Верховної палати контролю, судів, Прокуратури.
4. Громадяни Республіки Польща мають рівні права та свободи незалежно від статі, народження, професії, освіти, раси, віросповідання, суспільного становища.
Загалом політична система Польщі може визначатися як парламентсько-президентська модель. Подібно до інших постсоціалістичних країн із швидкими темпами просування по шляху демократизації та ринкової економіки (наприклад, Чехії, Угорщини, Словенії) її розвиток, по-перше, відбувається у загальноцивілізаційному руслі; по-друге, має ознаки стабільності через почергову зміну влади політичних сил ліво- та правоцентристської орієнтації; по-третє, характеризується поверненням до цінностей як ліберально-демократичного, так і одночасно традиційного характеру.
Література
1. Konstytucja Rzeczypospolity Polskiej. Warszawa, 6 kuietnia 1997 r.
2. Андрійчук В., Кириченко О. Реформи і зовнішня політика // Політика і час. – 1997.– № 3. 145
3. Бакер Р. К вопросу о роли "круглого стола" в процессе трансформации польской политической системы // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 131 – 138.
4. Бредова В. Экономика стран Восточной Европы в 1996 г. // МЭиМО. – 1997. – № 11.
5. Бурант Стівен Р. Україна і Польща: до стратегічного партнерства // Політична думка. – 1998. – № 3.
6. Бухарин Н.И. Внутренние факторы польской революции 1989 г. // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 119 – 130.
7. Вахрамеєв А., Габардин П. Что происходит в странах Центральной и Восточной Европы? – М.: Знание, 1991.
8. Воронков В. Польская Народная Республика. Справочник. – М., 1984.
9. Восточная Европа: контуры посткомунистической модели развития / РАН, Ин-т славяноведения и балканистики; отв. Ред. Ю.С. Новопашин. – М., 1992.
10. Геремек Б. Основні напрямки зовнішньої політики Польщі // Політична думка. – 1998. – № 1.